Олена Медвінська розкрила духовний шлях, рекомендований кожній жінці
Давним-давно я слухала лекцію досвідченого йогіна, який стверджував, що особисто знав людей, здатних матеріалізувати предмети, керувати серцевим ритмом та бачити глибше за інших. Переглянувши запис, я замислилася: «Якщо такі особистості існують, то де ж вони? Чому ми про них не знаємо?» Я прагнула отримати відповідь, але на той момент вважала це просто роздумами вголос.
Тоді я й уявити собі не могла, що через багато років отримаю відповідь на це запитання.
З початком повномасштабної війни мій духовний пошук не лише приніс задоволення та радість від досягнутих результатів, але й набув особливого сенсу. Я відчувала, що зв’язок із власним духом дозволяє мені переживати воєнні реалії без внутрішніх руйнувань. Ранкові ментальні практики разом з ашвагандою та вечірній прийом магнію забезпечували стійкість і баланс, про які так багато говорять, але мало хто насправді відчуває.
Однак, навіть пройшовши родові розстановки, курси з перепрограмування нейронних зв’язків, медитації, стояння на цвяхах та різноманітні аскези, я часом поверталася думками до того йогіна та його розповіді: «Невже він говорив правду?» Розум глузував із цієї надії, але серце непохитно вказувало на істину.
А потім мене запросили на допрем’єрний показ фільму «Дюна», де значне місце відвели таємничому ордену – жіночому клану Бене Ґессерит. Його представниці володіли абсолютним контролем над власним тілом, могли впливати на інших силою голосу, розпізнавати щирість та обман, а також бачити справжні наміри людей.
Хоча вони не були головними персонажами, я спостерігала лише за ними. Думки про надлюдські здібності повернулися з новою силою. Але розмови з собою на тему «Це красива вигадка чи сюжет, натхненний реальним прототипом?» залишалися без відповіді. Доки я не зустріла психологиню, сексологиню, тілесно-орієнтовану терапевтку з 18-річним безперервним практичним досвідом, авторку унікальних освітніх вищих жіночих курсів, засновницю Школи досконалості науки любові та матір трьох дітей – Світлану Пашкевич.
Тепер я розумію: фраза про те, що майстер з’являється лише тоді, коли учень готовий, має значно глибше значення, ніж ми звикли вважати. Вона означає не лише необхідність підготувати себе до бажаного, але й те, що за наявності щирої та відпрацьованої готовності пошуки стають непотрібними. Майстер виникне ніби з нізвідки й сам по собі. І все, що потрібно – це погодитися прийняти нові знання. Прийняти й побачити всі свої страхи, всю болісну правду – аби згодом усвідомити власну могутність.
Так сталося й зі мною: мені «дали» Світлану в момент мого найглибшого розпачу, коли після чергового невдалого ЕКЗ лікарі повідомили, що я не можу стати матір’ю, і єдиним варіантом для нашої родини є сурогатне материнство. Я вперше ділюся цією історією публічно. Бо протягом довгих місяців ця історія керувала мною та моїм станом. Однак тепер я – володарка цієї історії, тому можу обирати – як свої відчуття від того, що тисячі людей прочитають її, так і фінал цієї історії.
Світлана любить повторювати, що шлях до результату по-жіночому – це насолоджуватися самим процесом та всіма його аспектами без прив’язки до кінцевого результату. У такому разі радість супроводжує щодня, а результат з’являється як природний наслідок – без надриву, без відчуття виснаження, як після довгого марафону. І лише за таких умов можливе досягнення бажаного результату – адже якщо я щаслива «тут і зараз», хіба я можу прийти до іншого стану в майбутньому? І навпаки – якщо я нещаслива «тут і зараз», а лише чекаю на результат, хіба я можу прийти до іншого стану в майбутньому?
Тепер я це знаю. А також знаю, що матеріалізація предметів – це далеко не межа людських можливостей. Як кумедно: коли я, за порадою близької подруги, зателефонувала до школи «Досконалість науки любові», щоб дізнатися, чим саме займаються учениці Світлани Пашкевич, мені відповіли щось цілком невизначене. Тепер я знаю: майстри, які володіють здібностями, що не підвладні нашому впертому, зачерствілому розуму, зазвичай небагатослівні й точно не кричать про свої таланти голосно.
І ключ до цих див – не магія, а наше тіло та внутрішній стан. З одного боку – це доступні кожному знання, для яких потрібні лише готовність та воля сказати: «Я хочу змінювати свою реальність». З іншого – потрібно мати велику сміливість піти й отримати ці знання. Бо той, хто до них доторкнеться, більше ніколи не буде колишнім. Це означає, що потрібно попрощатися зі старою версією себе, своїми багаторічними переконаннями та установками, своїми принципами, нав’язаними категоричним розумом, а також своїм почуттям власної значущості, яке підживлює всі образи, бажання помсти та відчайдушно намагається нав’язати контроль над чужою думкою про вас.
Це означає, що вам доведеться зруйнувати власне уявлення про себе і готуватися до мільйона відкриттів – про те, хто ви насправді. Ці відкриття не завжди будуть приємними, але абсолютно точно – дивовижними. Як каже Світлана, нашому інтелекту вкрай складно визнати інтелект тіла. Але коли знайомишся з давніми тілесними практиками, тіло починає згадувати – і про свою силу, і про свою велич, і про справжню жіночність, яку не потрібно шукати чи «розвивати». Вона вже є в нас самих. Варто лише наважитися її побачити.
Що б ви не обрали – а більшість все ж обирає відмову від наближення до власної сили, – я бажаю вам найцікавішого шляху. Можливо, ми зустрінемося на ньому в школі Світлани Пашкевич. Щиро вам цього бажаю.