Огляд візуальних матеріалів масштабної мистецької експозиції
В рамках паралельної програми 61-го Венеційського бієнале, PinchukArtCentre представив у Венеції виставковий проєкт Still Joy («Тиха тривка радість»). Виставка триватиме у Palazzo Contarini Polignac з 9 травня до 1 серпня 2026 року.
Still Joy презентує провідних українських та міжнародних митців, які досліджують концепцію радості як джерела життєвої енергії та як сміливого вияву людяності. Відправною точкою та емоційним центром проєкту стали свідчення, зібрані Глібом Стрижком — морським піхотинцем і ветераном, що повернувся з російського полону. Ці історії перетворюються на скульптурні композиції, через які фрагменти реальності знаходять своє місце в експозиційному просторі.
Кураторами Still Joy є Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк. Раніше ми вже спілкувалися з Бйорном Гельдхофом про те, як «солодка архітектура» та спогади українських воїнів допомагають світу по-новому відчути Україну. Сьогодні ж пропонуємо роздивитися, як Still Joy виглядає на Венеційському бієнале.
Валентина Ростовікова / PRYZM photography
Експозиція розпочинається відеоінсталяцією українського дуету Яреми Малащука та Романа Хімея, яка документує сцени рейв-вечірок у Києві.
Roman Khimei & Yarema Malashchuk, Open World, 2025. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Далі представлено ідилічний пейзаж Катерини Алійник, де дрібна фауна вібрує в м’якому місячному сяйві, та відеоесе Пьотра Армяновського, яке поєднує реалії війни зі снами, що бачило українське місто Маріуполь.
Kateryna Aliinyk, Night in Heaven, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Наступним елементом є масштабна інсталяція Сімоне Пост, створена спеціально для цього простору. Художниця переосмислює інтер’єр палаццо як солодку тимчасову архітектуру зі справжніх цукерок, запрошуючи відвідувачів у момент дитячої насолоди.
Simone Post, She Knew She_It_They Would Melt, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Далі виставка розгортає окремі історії — про втрачені спільноти та любов, що знаходить нові форми. Лауреатки премії Future Generation Art Prize Ашфіка Рахман та Жанна Кадирова у своїх творах осмислюють досвід вимушеного переміщення.
Мерехтлива інсталяція Рахман, створена з індуїстських храмових дзвіночків, підвішених на золотих шовкових нитках, взаємодіє з рослинами, врятованими з зруйнованих українських будівель. Саме вони стали основою інсталяції Кадирової — простору з лайтбоксів та живих рослин, які переживають шлях «біженців», відновлюються та отримують турботу.
Ashfika Rahman, Than Para — No Land Without Us, 2025 — ongoing. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Zhanna Kadyrova, Refugees, 2023. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
У відеоінсталяції Ґабріель Ґолая радість постає як глибоко особистий досвід: іноді вона надає сил, а іноді сповнена суму. У новому циклі тривалого проєкту українські військові та представники ЛГБТКІА+ спільноти діляться власними свідченнями.
Gabrielle Goliath, Personal Accounts (a quiet rush), 2025. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Радість як спогад і любов присутня й у 39-хвилинному плівковому фільмі Тасіти Дін «Якби я була в Адлоні» (2025), героями якого стали український художник Борис Михайлов та його дружина, співавторка і муза Віта Михайлова.
Tacita Dean, Sakura (Totsube II), 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Поруч розташована інсталяція Джанет Кардіфф і Джорджа Б’юреса Міллера «Розмови з моєю матір’ю» (2023), де телефони виступають як зв’язок з тими, кого вже немає поруч.
Janet Cardiff & George Bures Miller, Conversations with My Mother, 2023. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Далі виставка переходить до тем ландшафту та тіла. Роботи Дін, Кахідзе, Урбано, Сая, Ґандера, Шар’єра та Кадана кожна по-своєму досліджують, як людська присутність залишає сліди та шрами.
У цьому ж виставковому просторі функціонує тату-салон Кахідзе, де художниця дозволяє відвідувачам буквально залишити на собі відбиток виставки та спогад про радість назавжди.
Alevtina Kakhidze, Joy, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
Експозиція завершується монументальним малюнком Нікіти Кадана, що зображує історичну сцену «тихого рейву», де людські тіла трансформуються у ландшафт, що балансує між народженням та втратою.
Nikita Kadan, After All, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio
У своїй багатогранності Still Joy виступає як чутливий відгук на сучасні реалії. Її витоки — в Україні, але її меседж лунає значно ширше за національні кордони. Крихка, проте незламна радість триває.
Валентина Ростовікова / PRYZM photography
Оригінал статті: elle.ua