Фото, Getty Images
Підпис до фото, Нікол Пашинян у оточенні своїх прихильників. Його партія, ймовірно, самостійно сформує парламентську більшість, забезпечивши йому збереження посади прем’єр-міністра.
Згідно з результатами підрахунку понад половини виборчих бюлетенів на парламентських виборах у Вірменії, партія чинного прем’єр-міністра Нікола Пашиняна “Громадянський договір” впевнено лідирує.
Неофіційні дані, що публікуються вірменськими медіа, демонструють певні розбіжності, проте також вказують на перемогу Пашиняна.
Платформа Civic News, пов’язана з правлячою партією, повідомила, що “Громадянський договір” отримав 56,7% голосів, тоді як “Сильна Вірменія”, що посідає друге місце, — близько 17,5%. Інформаційна платформа Infocom також відзначила лідерство партії Пашиняна, але навела інші цифри: приблизно 70% для “Громадянського договору” та 17,1% для “Сильної Вірменії” на поточній стадії підрахунку.
Остаточні підсумки виборів виборча комісія країни оголосить сьогодні. Проте Нікол Пашинян вже заявив про тріумф своєї партії, висловивши впевненість у тому, що “Громадянський договір” самостійно сформує уряд.
Ефективна тактика влади
Тактика Нікола Пашиняна та його політичної сили полягала не в акцентуванні на економічних досягненнях.
Хоча країна підійшла до виборів зі стрімко зростаючою економікою: після спаду 2020 року ВВП демонстрував щорічне зростання протягом кількох років, і ця тенденція зберігалася на початку 2026 року. Це, безсумнівно, було перевагою для кампанії Пашиняна. Проте для багатьох виборців це економічне зростання не було настільки помітним у їхньому повсякденному житті.
“Стратегія влади полягала у представленні суспільству наративу з трьох складових, — пояснює політолог Олександр Іскандарян. — Перше: війна чи мир. “Громадянський договір” стверджував, що обрання будь-кого, крім них, призведе до війни. Друге — “ми за Європу, всі інші проросійські”. І третє — “ми за демократію, всі інші — олігархи, а ті олігархи, які підтримують партію влади, зовсім не олігархи, а великі підприємці, тоді як ті, хто підтримує опозицію, є олігархами”.
У Вірменії протиставлення миру та війни зачепило один із найболючіших суспільних нервів. Останніми роками країна пережила поразку у Другій Карабаській війні, яка забрала тисячі життів вірмен.
“Виборча кампанія перетворилася на боротьбу між миром та війною. Опозиційні партії доводили, що вони не виступають за війну, а за “гідний” мир, до якого вони прагнутимуть. І що вони не за Росію, а за нормальні відносини з усіма зовнішніми гравцями. У результаті наратив керівної партії виявився позитивним. Тобто, він був за щось — за мир, за модернізацію, за європеїзацію. Натомість у опонентів він був радше негативним: виступав проти поточного стану справ”, — роз’яснює Іскандарян.
Битва не на життя, а на смерть
Після поразки в Нагірному Карабасі здавалося, що політична кар’єра Нікола Пашиняна добігла кінця, але ці вибори демонструють, що його нинішні суперники викликають ще менше довіри.
Опозиція ж стверджувала, що влада веде кампанію не лише політичними, а й силовими методами. Підставою для таких звинувачень стали кримінальні справи та арешти відомих критиків Пашиняна.
Фото, Getty Images
Підпис до фото, Самвел Карпетян відвідав виборчу дільницю, перебуваючи під домашнім арештом за підозрою у спробі державного перевороту
Російсько-вірменський мільярдер Самвел Карапетян, який став головним обличчям “Сильної Вірменії”, перебуває під домашнім арештом за звинуваченнями у спробі захоплення влади. Згодом до цієї справи додали економічні статті, зокрема легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом.
Карапетян відкидає звинувачення. Напередодні голосування було затримано шістьох кандидатів від пов’язаного з ним блоку.
“Усі, хто програє на виборах, ризикують опинитися не в опозиції, а цілком можливо, у в’язниці — і надовго. Але це зараз світова тенденція, — зазначає політолог, професор соціології Георгій Делургян. — Пашинян сам має досвід перебування у в’язниці за політичними звинуваченнями, і тепер через схожий досвід пройшли або проходять його противники — Роберт Кочарян, Самвел Карапетян та багато інших опозиціонерів. Для всіх них це були вибори, де боротьба йшла не на життя, а на смерть”.
“Плетки” проти “пряників”
Росію вкотре звинуватили у спробі втрутитися у вибори. Менш ніж за місяць до голосування Володимир Путін фактично поставив Єреван перед вибором: зближення з Євросоюзом чи збереження партнерства з Росією.
Як застережливий приклад він навів ситуацію в Україні.
“Не слід доводити до крайнощів, слід своєчасно просто сказати, що ми робитимемо так і так”, — сказав Путін, відповідаючи на запитання про європейський курс Вірменії.
Формально він не заявив, що на Вірменію чекає український сценарій, та й навряд чи це можливо, але політичний підтекст був очевидним: якщо країна, яку Москва вважає частиною своєї сфери впливу, обирає європейський вектор, це може мати для неї серйозні наслідки.
Президент аналітичного центру “Вірменська рада” Арег Кочинян раніше в розмові з ВВС назвав заяви Путіна прямою загрозою. За його оцінкою, слова російського президента про економічні зв’язки двох країн та вигоди для вірменського народу можна інтерпретувати як натяк на можливий тиск на Вірменію, зокрема через енергетичні обмеження.
Пізніше, безпосередньо перед виборами, Росія запровадила обмеження на імпорт вірменських товарів — квітів, коньяку, вина, овочів, сухофруктів, риби та інших продуктів. Москва пояснила ці заходи порушеннями правил імпорту, але Єврокомісія назвала їх “економічним примусом”.
“Мені здається, ступінь втручання з боку Росії переоцінений. Звичайно, спроби впливу були і є. Але й західні уряди втручаються — і вельми відверто. Самі лише заяви американських політиків чого варті (Дональд Трамп публічно підтримав Пашиняна і назвав його другом. — ВВС)”, — зазначає Георгій Делургян.
“Спроби європейського втручання набагато ефективніші, оскільки їм є що запропонувати. Росія пропонує лише “плетки”, залякує. А Європа приваблює “пряниками” — кажуть, можливо, ми надамо безвізові поїздки”.
Фото, APF
Підпис до фото, Експерти зазначають, що виборча кампанія перетворилася на протистояння миру та війни
«Другий раунд розпаду СРСР»
Делургян називає останні події «другим раундом розпаду Радянського Союзу»: після понад 200 років, протягом яких Росія залишалася найважливішою політичною силою на Південному Кавказі, її вплив помітно зменшився, і Вірменії доводиться шукати альтернативні шляхи. Вибір при цьому обмежений, але Вірменія не знає, якою мірою може розраховувати на США та Західну Європу.
“Ми зараз перебуваємо в ситуації, коли стара світова архітектура руйнується. І це абсолютно вражаюче. Ми бачимо, що найтехнологічніші армії світу — Сполучені Штати, Ізраїль та Росія — після кількох років інтенсивних військових дій не досягли нічого або досягли протилежного результату. Тому для таких країн, як Вірменія, єдине, що залишається в цьому світовому хаосі — це лавірування. І зараз ми всі спостерігаємо і будемо ще спостерігати це лавірування”, — каже експерт.
“Ми зараз перебуваємо в країні, де одночасно можуть бути присутні американці, ізраїльтяни та іранці, росіяни та українці. І такі випадково сформовані осередки в історії мають потенціал зберігатися тривалий час”, — підсумовує Георгій Делугян.