Автор фото, Karma Gyalzean Sherpa
Підпис до фото, Посмішка на вершині приховує сувору реальність: на такій висоті людський організм майже не здатний функціонувати без додаткового кисню. На фото – Пурніма Шрестха після підкорення Евересту
Після виснажливого 13-годинного підйому Пурніма Шрестха нарешті досягла вершини Евересту. Стоячи на найвищій точці планети, вона із захопленням спостерігала за засніженими гірськими хребтами.
Проте, коли Пурніма потягнулася до свого останнього кисневого балона – джерела повітря, без якого на такій висоті неможливо вижити, – її тріумф миттєво перетворився на справжній жах. Балон виявився несправним. Кисню більше не було.
За лічені секунди радість і полегшення змінилися відчаєм.
"У той момент я зрозуміла: залишатися тут небезпечно навіть зайву секунду", — поділилася вона з BBC.
Пурніма перебувала у так званій зоні смерті – ділянці Евересту на висоті понад 8 тисяч метрів. Там людський організм практично не здатний нормально функціонувати без допоміжного кисню.
"Саме тому цю ділянку називають зоною смерті, — пояснює лікар Німа Намг’ял Шерпа. — Без додаткового кисню вже приблизно за пів години у людини можуть розвинутися важкі форми гірської хвороби, які нерідко закінчуються летально".
За весь час спостережень, що ведуться з 1920-х років, Еверест забрав життя понад 300 людей. Лише за останній альпіністський сезон, який завершився у травні, на горі загинули щонайменше п’ятеро альпіністів.
На початку цього місяця непальський провідник зник на висоті близько 7 500 метрів. Його знайшли живим лише через шість днів. Дава Шерпа розповів, що вижив завдяки тому, що жував лід і з’їв кілька шоколадок, які випадково знайшов у кишені.
"Я був упевнений, що помру" — сказав він BBC Nepali.
То що ж відбувається з людським тілом у зоні смерті і чому вона є настільки небезпечною?
Там, де повітря стає розкішшю
Пурніма вже п’ять разів піднімалася на Еверест. Але навіть такий досвід не захистив її від смертельної небезпеки.
"Того дня я просто прагнула вижити", — згадує вона.
Що вище піднімається людина, то нижчим стає атмосферний тиск. Це означає, що до легень надходить усе менше кисню.
До висоти приблизно 8 тисяч метрів організм зазвичай ще встигає пристосуватися до нестачі кисню. Серце б’ється швидше, дихання стає глибшим і частішим, а травна система сповільнюється, аби зекономити енергію.
Однак у зоні смерті альпіністи отримують лише приблизно третину того кисню, який доступний на рівні моря.
За словами фахівців, навіть здорова людина з додатковим киснем може протриматися тут лише 16–20 годин. Після цього організм починає давати збій.
Автор фото, Purnima Shrestha
Підпис до фото, Пурніма добре знала гори. Але в зоні смерті правила встановлює не людина
Ситуацію ускладнюють екстремальні умови. Температура на Евересті може опускатися до мінус 40 градусів, а потужні вітри роблять перебування на горі ще важчим.
Один із найпоширеніших наслідків такого холоду — обмороження.
"Коли температура тіла знижується, організм запускає захисний механізм. Кров відводиться від кінцівок до життєво важливих внутрішніх органів. Через нестачу кисню клітини починають відмирати", — розповідає Німа, лікар невідкладної допомоги, який спеціалізується на роботі в горах.
Він також навчає шерпів — досвідчених місцевих провідників, які супроводжують туристів і часто несуть їхнє спорядження.
Що нижча температура і чим довше людина перебуває на морозі, то серйознішими можуть бути наслідки обмороження.
Серед симптомів:
- шкіра біліє, синіє або вкривається плямами й стає твердою на дотик;
- набряк і втрата чутливості ураженої ділянки;
- на шкірі з’являються пухирі з кров’ю або прозорою чи каламутною рідиною всередині;
- почорніння та затвердіння шкіри через відмирання тканин;
У критичних випадках уражену частину тіла доводиться ампутувати.
Коли висота затьмарює свідомість
Щоб вижити у зоні смерті, альпіністи зазвичай піднімаються поступово, даючи організму час адаптуватися.
Та, за словами доктора Німи, навіть найдосвідченіші під час останнього ривка до вершини можуть зіткнутися із серйозними проблемами.
Один із найнебезпечніших станів — висотний набряк мозку (ВНМ). Це рідкісна, але надзвичайно тяжка форма гірської хвороби, під час якої мозок починає набрякати від рідини.
Через підвищений тиск людина може втрачати орієнтацію, невиразно говорити, погано координувати рухи і навіть мати галюцинації.
"У горах ми часто чуємо історії про те, як якийсь іноземний альпініст або шерпа раптом ніби божеволіє на великій висоті", — розповідає доктор Німа.
"У таких випадках люди стають вкрай збудженими й втрачають здатність тверезо оцінювати ситуацію. Іноді вони самі відстібаються від страхувальних мотузок і можуть зірватися у прірву".
Автор фото, Dr Nima Namgyal Sherpa
Підпис до фото, Німа Шерпа допомагав рятувати альпіністів, які опинялися за крок від смерті
Ще одна поширена проблема на Евересті — сильний головний біль. Найчастіше він виникає через зневоднення та брак кисню, який отримує мозок.
Висота може спричинити й інший смертельно небезпечний стан — висотний набряк легень (ВНЛ), коли рідина починає накопичуватися в легенях.
Серед симптомів:
- кашель з рожевим пінистим мокротинням;
- прискорене серцебиття;
- синюшний відтінок шкіри, губ або нігтів.
Найчастіше це трапляється тоді, коли організм не встигає пристосуватися до швидкого набору висоти.
За перших ознак ВНЛ людину потрібно якомога швидше спустити нижче і забезпечити додатковим киснем.
Навіть досвідчені мають межу
Висота стає серйозним випробуванням навіть для тих, хто народився і виріс у Гімалаях.
Доктор Німа походить з родини шерпів і виріс у селі Кумджунг на висоті близько 4 тисяч метрів над рівнем моря.
У 2013 році він сам піднявся на Еверест, щоб на власному досвіді зрозуміти, що відбувається з людським організмом на такій висоті.
"Так, ми маємо певну генетичну перевагу, адже народилися й виросли високо в горах. Але вона лише допомагає організму краще адаптуватися до висоти. Саме сходження від цього не стає легшим — випробування однаково важке для всіх", — каже він.
Автор фото, Purnima Shrestha
Підпис до фото, Пурніма каже, що після Евересту почала більше вірити у свої сили
Поки Пурніма на вершині роздумувала, чи вдасться їй вижити, вона помітила нижче скупчення людей біля майже прямовисної скелі, відомої як Сходинка Гілларі.
Ця ділянка завдовжки близько 12 метрів — остання перешкода на шляху до вершини. Подолати її можна лише по одному.
Пурніма згадує, що тоді почула від одного із шерпів слова відчаю: "У мене троє дітей. Я звідси не виберуся".
Такі затори на великій висоті можуть бути смертельно небезпечними. Поки люди чекають своєї черги, вони ризикують витратити весь запас кисню ще до того, як досягнуть вершини або почнуть спуск.
Цього сезону на вершину Евересту піднялися понад тисяча людей. За даними туристичного управління Непалу, це рекордний показник за всю історію спостережень.
Такий наплив альпіністів знову підняв питання про те, скільки людей може прийняти найвідоміша гора світу і чи залишаються такі сходження безпечними.
Автор фото, AFP
Підпис до фото, Штормовий вітер, мороз і розріджене повітря перетворюють кожну рятувальну операцію в горах на серйозне випробування
У зоні смерті небезпечна не лише сама висота. Надання медичної допомоги тут надзвичайно складне.
У 2005 році французький пілот став першою людиною, якій вдалося посадити гелікоптер прямо на вершині Евересту. Проте більшість рятувальних гелікоптерів не можуть піднятися вище 6500 метрів.
На такій висоті у рятувальників майже немає можливості допомогти постраждалому, тому кисень часто залишається єдиним засобом порятунку.
"Іноді ми застосовуємо препарати при набряку мозку або протизапальні знеболювальні при обмороженнях. Але в настільки екстремальних умовах ліки допомагають не завжди", — говорить доктор Німа.
"Будь-яка рятувальна операція в зоні смерті — це ризик для життя самого рятувальника".
Пурніму врятував місцевий шерпа, який під час спуску поділився з нею залишками свого кисню. Нижче на маршруті їй допомогли інші провідники.
Та попри всі небезпеки Еверест і далі приваблює людей.
"Я часто згадую боротьбу за кожен вдих і кожен крок у зоні смерті, коли думаю про найяскравіші моменти свого життя", — каже Пурніма.
"І щоразу, опинившись там знову, я ставлю собі те саме запитання: навіщо я знову сюди прийшла?"