Джерело фото, Олександр Вешелені/Facebook
Підпис до фото, Ігор Ходжаніязов
На передовій загинув 36-річний Ігор Ходжаніязов – поет, мовознавець, музикант-багатоінструменталіст та культуролог. Його родина складається з дружини та трьох дітей.
Ходжаніязов був фахівцем зі Сходу, дослідником балканської музики та керівником ансамблю “Mashala Doza”, який був одним з небагатьох колективів в Україні, що виконував пісні македонською, болгарською, турецькою, сербською та українською мовами.
«Талановитий молодий дослідник та музикант, який вивчав історію, мови та культуру національних меншин України (і не тільки), походження традиційних музичних інструментів, музику Балкан, Греції, кримських татар, уйгурів (список можна продовжувати)», — згадує його подруга Люба Плавська.
У жовтні 2024 року він приєднався до лав морської піхоти. 28 червня, під час виконання бойового завдання, він загинув від прямого влучання авіаційної бомби.
Він залишив трьох маленьких синів та дружину, художницю Олену Шикуру.
Наймолодший син народився вже під час служби Ходжаніязова, проте він принципово залишився в армії, хоча мав законне право на звільнення.
Ходжаніязов загинув за день до першого дня народження свого наймолодшого сина Гордія. Про це повідомила його дружина.
«Ми будемо жити й обіцяю радіти. Виховуватиму дітей гідними людьми, якими ти був, Сонце моє. Мене залишилося менше половини. Горе безмежне. Люблю і шукатиму сенси, коханий. Честь Тобі», — написала Олена Шикура.
Ходжаніязова поховають у селі Зарванці на Вінниччині, на Алеї захисників України.
Джерело фото, Liuba Plavska/Facebook
Підпис до фото, Ходжаніязов досліджував традиційну музику та історію, зокрема кримських татарів і каракалпаків – тюркського корінного народу в Центральній Азії, представником якого був сам
Хто такий Ігор Ходжаніязов
Ігор Ходжаніязов народився 13 березня 1990 року у Вінниці. У 2011 році він отримав ступінь магістра з комп’ютерної інженерії у Вінницькому національному технічному університеті. Згідно з його профілем у LinkedIn, він понад 8 років працював програмістом.
Як зазначає спільнота «Недописані», Ходжаніязов разом із друзями заснував літературне об’єднання «Новий шинок» та брав участь у поетичних читаннях «Перша кава» у київському клубі «Купідон». Його поетичні твори публікувалися в панк-журналі «більше», а переклади американського поета Ґреґорі Корсо стали фіналістами конкурсу Metaphora.
У 2010-х роках Ходжаніязов грав у вінницькому емо-гурті Dollores та був активним учасником української панк-сцени.
З 2013 року він проживав у Києві.
Пізніше він грав у гурті Mashala Doza на грецькому інструменті бузукі та разом із дружиною активно співпрацював із Грецьким товариством «Енотіта» у Києві.
«Ігор неймовірно грав на бузукі. Мене завжди захоплювала його глибока зацікавленість балканською та грецькою музикою, а особливо — зворушливим і бунтарським жанром «рембетіко», — ділиться спогадами Ніна Паскал з організації «Enotita».
Він досліджував традиційну музику та історію, зокрема кримськотатарську та каракалпацьку – тюркських корінних народів Центральної Азії, до яких він сам належав.
Джерело фото, Olga Bez/Facebook
Підпис до фото, Ходжаніязов грав в емо-гурті Dollores, а пізніше – у гурті Mashala Doza на грецькому інструменті бузукі
Друзі та знайомі згадують Ходжаніязова як інтелектуала, співчутливу, відповідальну та життєлюбну людину-енциклопедію. Його друг Тіхон Лютий зазначає, що він захоплювався історією Сходу, етнічною музикою різних культур, вивчав історію, колекціонував рідкісні книги і, попри широке коло інтересів, був «компетентним у всіх сферах, якими займався».
«Війна перериває не лише життя, але й великі дослідження», — написала редакторка наукового журналу «Проблеми етномузики» Ірина Клименко. Вона поділилася останньою статтею Ходжаніязова про народно-інструментальну музику.
«Культура збідніла надзвичайно, він мав ще стільки всього створити, написати, відчути та зіграти. Пошукайте в Google, якщо не мали щастя знати його, подивіться концерти на YouTube»
Джерело фото, Олена Шикура/Facebook
«Чоловік, чий образ для мене є втіленням поняття «гідність». Така непафосна, що виявляється в кожному кроці, жесті, погляді, усмішці. У його безпрецедентній увазі до людей, у його безкомпромісній відданості друзям та родині. У його високій етиці, почутті такту та внутрішній цілісності. У глибині його проникнення та гостроті фокусу в дослідницькій роботі. У широті наукових інтересів та блискучій здатності до аналізу та синтезу», — пише Люба Плавська.
«Ігор був однією з найкращих людей, яких я знав, і це не перебільшення. Таких людей створюють надзвичайно рідко. Цьому світу його буде дуже бракувати», — зазначає Тіхон Лютий.