Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, Ніна Блом у сім років
Ніна Блом зростала в Нідерландах у 1970–1980-х роках і виглядала як звичайна дитина. Вона захоплювалася музикою, співом та танцями, а серед найдорожчих дитячих спогадів – ігри з сестрою на горищі їхнього родинного помешкання.
Проте щасливих моментів було небагато.
З дому Ніну практично не випускали. Коли їй виповнилося вісім років, мати переконала доньку, що та серйозно хвора. Відтоді жінка постійно водила її до медичних закладів для обстежень та лікування.
За кілька років Ніна 15 разів перебувала в шести різних лікарнях.
Згодом мати змусила доньку користуватися інвалідним візком, переконавши її, що вона страждає на невиліковну хворобу м’язів і незабаром помре.
Протягом цього часу дівчинку оглянули десятки лікарів, але жоден не зміг пояснити, що з нею відбувається. Лише один уважний педіатр зміг скласти всі деталі цієї історії докупи та виявити справжню причину її “недуги”: власну матір.
Ситуація, що сталася з Ніною, називається фальсифікацією захворювання у дитини (Paediatric Condition Falsification).
Цей розлад також відомий як штучно спричинене чи сфабриковане захворювання (Fabricated or Induced Illness, FII) або синдром Мюнхгаузена за дорученням. Це одна з форм знущання над дітьми, коли дорослий – найчастіше один із батьків – переконує оточення, що дитина тяжко хвора, перебільшує або вигадує її симптоми, а іноді навіть навмисно їх викликає.
Чому деякі особи вдаються до таких дій, фахівці досі не мають однозначної відповіді.
Перші госпіталізації
Коли Ніні було вісім років, у неї почалися часті болі в животі, і вона значно схудла.
У лікарні вона пила яблучний сік, їла суп – і симптоми швидко минали.
"Лікар казав: "З Ніною все гаразд… Вона може повертатися додому"".
Але мати наполягала на повторному зверненні до лікарні, змушуючи доньку казати медикам, що живіт досі болить, хоча це було неправдою.
Так тривало протягом кількох років.
Одного разу під час сімейного відпочинку після купання Ніна поскаржилася на легкий дискомфорт. Мати одразу вирішила, що це симптом захворювання м’язів, і знову повезла доньку до медиків.
Коли Ніна спробувала заперечити, почула у відповідь: "Не виставляй мене дурепою. Тобі боляче, і саме це ти скажеш лікарю".
Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, У ранньому дитинстві Ніна любила гратися
Дівчинка не могла збагнути, що відбувається.
"Я почувалася винною, бо лежала в палаті поруч із дітьми, які хворіли на рак і справді були тяжко хворі, – згадує Ніна. – Я думала: "Зі мною ж усе гаразд"".
Під час однієї з госпіталізацій хлопчик, який лежав на сусідньому ліжку, помер. Це лише посилило її почуття провини.
"Вона була безжальною"
Ніна пройшла численні обстеження, включаючи дуже болючі процедури, як-от біопсія кісткового мозку. Але лікарі так і не виявили жодних ознак захворювання.
Мати постійно перебувала поруч. Якщо помічала, що донька усміхається, шаленіла від гніву й карала її.
Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, Трирічна Ніна з матір'ю
Після однієї з госпіталізацій, яка тривала чотири тижні, лікарі врешті-решт дозволили Ніні повернутися додому. Але щойно вони переступили поріг помешкання, мати посадила її в інвалідний візок, відсторонила від навчання та змусила проводити дні в ліжку, яке поставила просто у вітальні.
Ніна припинила спілкування з друзями. Мати навіть заборонила їй слухати музику, яку вона так обожнювала.
Єдиною втіхою стало в’язання. Але невдовзі руки почали втомлюватися та боліти, і мати одразу заявила, що це чергова ознака тяжкої недуги. Вона туго забинтувала доньці руки.
Пов’язки були настільки тугими, що кисті й пальці німіли.
"Не можу передати, як страшно було спостерігати, що мама ніби отримує від цього задоволення".
"Ти помреш"
Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, Після кожного переїзду родини Ніну показували новим лікарям
З плином часу мати все більше залякувала доньку.
Вона говорила: "Якщо я дізнаюся, що тобі не болить і ти все це вигадала, я зроблю так, щоб тобі справді було боляче".
Ніна дедалі більше заплутувалася в тому, що відбувається.
"Мені здається, я просто втратила саму себе".
Через постійне лежання в ліжку та туго забинтовані руки її м’язи поступово слабшали. Зрештою лікарі направили дівчинку до реабілітаційної клініки на курс фізіотерапії.
Там вона знову навчилася ходити. Ба більше, вперше за довгий час відчула себе щасливою і навіть закохалася в хлопця, який також проходив відновлення.
Але на вихідні пацієнтам дозволяли повертатися додому – і мати одразу знову брала доньку під повний контроль.
Вона змушувала Ніну носити пов’язки й забороняла вставати з ліжка.
Потім заявила, що в доньки хворе серце.
А одного дня сказала: "Ти помреш".
"Тоді я вперше по-справжньому відчула себе самотньою, – згадує Ніна. – Наче падала в чорну прірву".
"Ми хочемо евтаназію. Ви допоможете, лікарю?"
Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, Ніна їсть морозиво в лікарні після того, як у 1990 році її забрали від батьків
Потім сталася подія, яка все змінила.
Під час чергової госпіталізації Ніна познайомилася з новим педіатром – доктором Вріртеном.
Він сказав, що хоче направити її до спеціалізованого центру, де допоможуть відновити рухливість суглобів і кінцівок, аби вона знову могла ходити.
Ніна була вражена.
Усе життя мати переконувала її, що вона страждає на смертельне м’язове захворювання і неминуче помре. Десь глибоко всередині дівчинка мала сумніви, але ніколи не наважувалася поставити навіть одне запитання.
Мати розлютилася.
Повернувшись додому, вона силою схрещувала Ніні ноги, підкладала подушки та фіксувала їх у такому положенні. Обмежувала доньку в харчуванні, встановила їй назогастральний зонд і змушувала щодня ковтати по двадцять пігулок.
Під час одного з візитів до лікаря мати попросила провести доньці евтаназію.
Ніна, виснажена роками “лікування”, болісними процедурами та повною безпорадністю, погодилася.
"Лікарю, я хочу померти, – сказала вона. – Ви можете мені допомогти?"
Лікар відступив, коротко поговорив з її матір’ю та призначив цілодобове введення морфіну.
"Ми введемо її в медикаментозний сон", – повідомив він.
Порятунок
Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, 1989 рік. Ніна вперше одягла звичайний одяг і сіла без спеціальних пристосувань
Але доктор Вріртен вже склав усі частини цієї головоломки.
Він звернувся до служби захисту дітей.
Одного дня до палати Ніни зайшла незнайома жінка й повідомила, що перевозить її до іншої лікарні.
"Ні, будь ласка… Дайте мені померти", – благала Ніна.
Вона помітила, що мати почала панікувати.
Поруч стояли двоє поліцейських.
Невдовзі дівчинку переклали на ноші й відвезли до нової лікарні машиною швидкої допомоги.
Там з її рук і ніг зняли пов’язки, а в палаті встановили відеокамеру.
Два дні Ніна не бачила батьків.
Коли їм нарешті дозволили прийти, вона знову й знову повторювала: "Я не хвора".
За час цієї зустрічі вона вимовила ці слова 18 разів.
Мати забула, що камера продовжує запис, і розлютилася. Це стало одним з доказів того, що відбувалося з Ніною всі ці роки.
Нове життя
Автор фото, Courtesy of Nina Blom
Підпис до фото, Ніна вирішила залишити минуле позаду й почати нове життя
Згодом Ніна вирішила повністю припинити будь-яке спілкування з батьками.
Її перевели до спеціалізованого центру, де вона проходила фізичну та психологічну реабілітацію. Пізніше вона переїхала до іншого міста та розпочала нове життя під іншим іменем.
Вона здобула художню освіту, знайшла роботу й зустріла кохання.
Батьки так і не визнали скоєного. Більше того, одного разу вони найняли приватного детектива, щоб знайти доньку. Для Ніни це стало ще одним серйозним випробуванням.
Вона розглядала можливість звернутися до поліції – але зрештою відмовилася від цієї думки. Через кілька років обоє її батьків померли один за одним.
"Те, що зробили зі мною мої батьки, було злочином, – констатує Ніна. – Це було жорстоке поводження з дитиною. І я дивом вижила".
Сьогодні вона вдячна долі за те, що змогла розпочати все з чистого аркуша.
"Я така щаслива, що жива. У житті ще так багато того, заради чого варто жити".