Підпис до фото, Василя Крупича було травмовано під час мобілізаційного заходу
Василь Крупич має досвід бойових дій за Україну.
Він пригадує запеклі протистояння на Донбасі. Під інтенсивним вогнем противника кулеметник то молився, то плакав, проте продовжував боротьбу – і вижив.
Але в грудні минулого року, перебуваючи в тилу, Крупич сам став об’єктом нападу – і не з боку ворога, а з боку співвітчизників.
Під час мобілізаційної операції його патруль зупинив двох осіб для перевірки документів.
За словами Крупича, вони відмовилися надати документи й спробували втекти. Коли військові намагалися їх затримати, один із чоловіків кілька разів завдав Крупичу ударів ломом.
Після цього інциденту він провів у медичному закладі шість тижнів.
«У нього зламалося ребро. Я не міг дихати», — згадує ветеран в одному з останніх інтерв’ю.
«За що ми тоді боролися, якщо тепер військових можуть просто атакувати?»
Хвиля нападів
За інформацією військового омбудсмена, напади на представників територіальних центрів комплектування (ТЦК) набули «регулярного характеру» та перетворилися на «серйозну проблему».
Україна вже п’ятий рік веде повномасштабний конфлікт з Росією, і мобілізація нових бійців стає дедалі складнішою.
Про це в Україні воліють не говорити, боячись, що подібні висловлювання будуть використані російською пропагандою.
Проте, згідно з останнім звітом Національної поліції, було зафіксовано понад 600 нападів на працівників ТЦК. Правоохоронці зазначають: рівень агресії постійно зростає.
Випадки загибелі військовослужбовців ТЦК внаслідок нападів стають частішими. Це сталося у Львові в грудні минулого року, ще один тривожний випадок стався у квітні, коли ножові поранення отримали кілька працівників ТЦК. Один з них загинув. Подібний інцидент трапився в Харкові у червні.
А вже цього місяця у Львові близько 200 осіб оточили працівників ТЦК під час спроби затримати чоловіка, якого підозрювали в ухиленні від мобілізації. Натовп перекинув і пошкодив службовий автомобіль.
Ця подія стала однією з основних тем обговорення в українських медіа, а президент Володимир Зеленський вперше публічно засудив напади на працівників ТЦК.
Однак невдовзі суспільна увага була прикута до іншої значної події: Зеленський звільнив міністра оборони через розбіжності з головнокомандувачем ЗСУ.
Внаслідок цього спроби реформувати систему мобілізації фактично призупинено.
Події у Львові лише підкреслили нагальну потребу у вирішенні цієї проблеми.
"Бусифікація"
Причини, з яких люди чинять спротив мобілізації, різноманітні.
Дехто просто боїться опинитися на передовій – нині майже кожен має знайомих, які загинули або отримали важкі поранення. Інші не бажають брати участь у війні, кінця якої наразі не видно.
Остання помітна хвиля добровольців спостерігалася наприкінці 2023 року, коли Україна розпочала контрнаступ на південному сході. Проте цей ентузіазм швидко минув.
Саме тоді, на думку опозиційного депутата Олексія Гончаренка, розпочалася «жорстка мобілізація».
На його переконання, саме вона стала головною причиною нинішнього суспільного невдоволення.
«Працівники ТЦК буквально полюють на людей на вулицях і часом вдаються до доволі жорстоких методів», — зазначає депутат.
«Насилля породжує насилля. Це величезна проблема, і надалі буде лише гірше».
Підпис до фото, Військовий аналітик Іван Ступак вважає, що «бусифікація» стала реакцією на гостру нестачу мобілізованих
З цим погоджується і військовий аналітик Іван Ступак.
«На фронті катастрофічно бракувало людей, втрати були постійними, — згадує він. — Їх потрібно було компенсувати, і тоді почалася „бусифікація“».
Так в Україні називають практику, коли представники ТЦК затримують чоловіків просто на вулицях, садять їх у мікроавтобуси та везуть до ТЦК для оформлення мобілізації.
«Коли потрібно терміново мобілізувати ще п’ять тисяч осіб, їх починають просто хапати. А якщо людина чинить опір, усе нерідко закінчується бійкою просто посеред вулиці».
Історія доцента
Проте, майже на кожну історію про напад на працівників ТЦК припадає інша – про насильство з боку самих ТЦК.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини повідомив, що лише за минулий рік отримав понад шість тисяч таких скарг – удвічі більше, ніж у 2024 році.
Люди скаржаться на побиття, протиправні затримання та неналежні умови утримання в центрах комплектування.
Доцент університету Кирило Огданський досі не може стримати емоцій, коли згадує про події, що сталися з ним у Дніпрі торік у листопаді.
Підпис до фото, За словами Огданського, працівники ТЦК побили його, хоча він не підлягав мобілізації
Доцента, який не підлягає мобілізації, на вулиці зупинив чоловік у цивільному, щоб перевірити військово-облікові документи.
За словами Огданського, працівники порушили встановлені правила, оскільки такі перевірки мають здійснюватися в присутності поліції.
Він заявив, що дії патруля були неправомірними.
Після цього його було побито.
«Один вибив телефон у мене з рук, двоє ззаду заштовхали мене в автобус. Коли я запитав, що відбувається, один почав бити мене по голові. Кілька разів вдарив у ніс», — розповідає Огданський.
Найбільше йому запам’яталася погроза негайно відправити його на передову.
«Він сказав: „Зараз подзвоню командиру – і поїдеш у Покровськ“».
Автор фото, Handout
Підпис до фото, Після нападу Кирило провів два тижні в лікарні
Натомість доцент опинився в лікарні, де провів два тижні з підозрою на травму шиї та величезними синцями під очима.
Він подав офіційні скарги, проте довго вагався, чи варто розголошувати цю справу публічно.
«Російська пропаганда дуже активно використовує такі історії. Але проблема існує», — пояснює Огданський.
«Якщо всі мовчатимуть, як це припиниться? Я розумію проблему мобілізації, але жоден чиновник не має права так поводитись».
"Ми захищали своїх, а тепер свої нападають на нас"
Василь Крупич пережив на війні справжнє пекло.
У перші дні повномасштабного вторгнення він добровільно приєднався до армії і брав участь у найскладніших бойових діях.
На його шиї витатуровані слова: «Слава Збройним силам України».
Він пишається своєю службою, але зізнається: його досі переслідують жахливі спогади.
Коли російський FPV-дрон атакував його автомобіль, Крупич отримав важкі поранення, проте йому вдалося врятувати побратима. Ще двоє загинули на його очах.
Тому, говорячи про напади на працівників ТЦК, він ледь стримує емоції.
І справа не лише в тому, що це сталося особисто з ним – судовий розгляд цієї справи ще триває.
Найважче для нього – бачити, як нині дехто робить усе можливе, щоб уникнути того, через що довелося пройти йому самому.
«Ми виконуємо свій обов’язок. Ми воювали, захищали своїх, а тепер свої ж нападають на нас».
На запитання, що могло б спонукати людей йти служити добровільно, а не з примусу, Крупич відповідає: необхідно збільшити грошове забезпечення військовослужбовців.
Після цього він лише знизує плечима.
«Інакше не можна. Наших хлопців треба міняти. Але добровольців немає», — каже він.
«Ніхто не хоче загинути».
Що далі
За шість місяців на посаді міністра оборони Михайло Федоров встиг розпочати реформи, які мали допомогти подолати кризу мобілізації.
Насамперед йшлося про заохочення громадян до військової служби: контракти з фіксованим терміном для новобранців, можливість тимчасово не повертатися до армії після завершення першого контракту та підвищення грошової винагороди, особливо для тих, хто виконує найнебезпечніші завдання.
Проте, реформа була лише на початковому етапі. До змін у системі мобілізації справа ще не дійшла, коли Федорова було відправлено у відставку.
Серед обговорюваних пропозицій – передати проведення мобілізаційних заходів поліції, працівники якої менш особисто залучені до цього процесу. Також обговорювалася обов’язкова підготовка для працівників ТЦК та психологічний відбір.
Українська влада вже відкрито визнає, що проблема існує.
Та нині країна має лише виконувача обов’язків міністра оборони. А дієвого рішення мобілізаційної кризи досі немає.