Підпис до фото, Катерина Маліновська, фізична терапевтка в реабілітаційному центрі МВС України в Пущі-Водиці
“Коли я усвідомила, що його не стало, в мене в голові виникла порожнеча. Абсолютна пустка. Попри це, мене не полишало питання: “А як там мої пацієнти? Чим їм там допомагають? Адже я покинула все раптово, а там залишилися складні хлопці”.
Ці слова належать Катерині Маліновській. Вона – фізична терапевтка у реабілітаційному центрі МВС України, розташованому в Пущі-Водиці. Вже понад три роки вона допомагає військовим відновити рухливість та відчуття власного тіла. Вона продовжує свою роботу, незважаючи на особистий біль від втрати чоловіка, який загинув під час бойових дій.
Катерина приєдналася до реабілітаційного центру, залишивши роботу в приватних клініках та аптеці. Її найбільшим бажанням було надавати допомогу саме військовим.
“Мої обов’язки включають огляд пацієнта, первинну консультацію, а потім – відновлення втрачених функцій або адаптацію до нових можливостей тіла. Моя головна мета – повернути людину до максимально повноцінного життя”, – ділиться Катерина.
Про історію Катерини Маліновської можна дізнатися більше у подкасті BBC News Україна “Я тебе врятую”:
- На YouTube
- На платформах для подкастів Spotify та Apple Podcasts
“Іноді пацієнт зривається”
Реабілітаційний центр оточений лісом. Тут чути спів пташок та віддалений звук трамвая, що курсує до Пущі-Водиці з київського Подолу.
У головному корпусі розташовані палати, що нагадують невеликі помешкання. Катерина зазначає, що домашня атмосфера допомагає пораненим почуватися комфортніше. Тут також можуть проживати їхні близькі.
Для пацієнтів з обмеженою мобільністю передбачені спеціально обладнані палати, пристосовані для користування інвалідними візками. Вони оснащені ліжками з регульованою висотою та протипролежневими матрацами.
Підпис до фото, Катерина щодня з 8-30 працює з пацієнтами. У кожного із них власна програма реабілітації. Зазвичай поранений проводить у центрі 14 днів.
Катя працює в спеціальному корпусі фізичної терапії, який складається з двох просторих залів.
Тут є все необхідне: бігові доріжки, велотренажери, орбітреки, гребні тренажери, мультистанції, а також апарати для розробки колінних, гомілковостопних та плечових суглобів. Для пацієнтів зі спінальними травмами або після інсульту доступний пасивний велосипед, який самостійно рухає ноги.
Зранку до вечора в залі панує жвава атмосфера – кожен пацієнт зайнятий за індивідуальним планом. Тиша настає лише в обідню перерву, коли всі відправляються до їдальні.
Підпис до фото, Катя постійно навчається, бере участь у міжнародних конференціях, адже травми українських військових постійно стають складнішими.
Катя, будучи тендітною, стикається з викликами у роботі з чоловіками, які зазвичай значно вищі та важчі за неї.
“Щоб, наприклад, зігнути коліно, іноді доводиться тиснути всією вагою, використовуючи максимум сил. Про піднімання я вже мовчу. Буває, що пальці погано згинаються, а їх потрібно розробляти. Тоді я сиджу, вся спітніла, спираючись колінами на кушетку, вигинаюся в дивній позі над тією рукою, аби хоч трохи її розігнути”, – ділиться терапевтка.
Крім того, вона працює з пацієнтами, які мають порушення когнітивних функцій. До центру також надходять військові після черепно-мозкових травм.
“Раз на тиждень до нас приїжджає контактний зоопарк. Я воджу туди пацієнтів, особливо тих, хто має когнітивні порушення. Ми розглядаємо тварин, обговорюємо їхній колір та текстуру. Наступного дня я запитую, як кого звати, і подібні деталі”, – розповідає Катерина.
Складнощі виникають не лише фізичні, але й психологічні.
“Іноді пацієнти зриваються. Хлопці потрапляють до нас у різному стані. Особливо, коли людина, яка раніше вела активне життя і брала участь у бойових діях, тепер не може підвестися з ліжка… Але я добре адаптована до цього і не сприймаю це на свій рахунок”.
Як працювати далі
Катерина Маліновська часто підкреслює, що відчуває себе на своєму місці.
Однак, після загибелі чоловіка, вона сумнівалася, чи зможе повернутися до роботи з військовими.
Костянтин Завадський, чоловік Катерини, загинув на війні у січні 2024 року поблизу селища Білогорівка, що на Луганщині, під час евакуації поранених.
Вони були разом сім років. Трагічну звістку вона отримала, перебуваючи на робочому місці.
Підпис до фото, Катерина Маліновська каже, що в Україні бракує фізичних терапевтів. Особливо тих, хто готовий працювати у державному секторі
“Моєю першою думкою було звільнитися. Перша реакція була саме такою, бо я не могла зрозуміти, як зможу продовжувати працювати. Я відчувала лише порожнечу всередині. І серед цієї порожнечі час від часу виникало питання: “А як там мої пацієнти?”
Через 40 днів після смерті Кості Катерина повернулася до роботи.
“Мій чоловік не був поранений. Він загинув одразу. Звісно, це добре, що хлопці вижили. Але їм потрібна допомога. Я хвилювалася, чи не буду я постійно занурена в ці думки, в переживання минулого.
Та я вийшла на роботу. Не можу сказати, що стало легше, але я знайшла причину прокидатися вранці. Я знаю, що мене чекають пацієнти, і в нас багато роботи”, – ділиться Катерина.