Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Поки над морем здіймається чорний дим, на пірсі рибалять люди. Такою сьогодні є Одещина
Цього ранку Чорне море видається тихим.
Український військовий корабель вирушає на патрулювання – в район, який останніми тижнями став одним із найнебезпечніших у державі. Тут російські ракети або безпілотники можуть з’явитися майже без попередження.
Військові уважно вдивляються в морський горизонт. Корабель оснащений кулеметами, захисними сітками та системами протидії дронам. У разі атаки є шанс відбити її.
Однак захистити цивільні судна, що прямують до українських портів або залишають їх, військові не в змозі.
Саме вони все частіше стають мішенню російських атак.
За словами українських моряків, у Чорному морі триває справжня війна. Росія та Україна завдають ударів по кораблях одна одної, і вже йдеться про сотні уражених суден.
Найбільш разючі зміни видно не під час бойових дій, а коли оглядаєшся навколо.
Колись ця частина моря кишіла торговельними суднами, що очікували своєї черги для заходу в порт. Сьогодні горизонт майже порожній. Замість десятків вантажних кораблів – лише кілька буксирів.
Ця тиша якнайкраще ілюструє, наскільки змінилося життя українських портів.
Військові надають нам дозвіл на відвідування одного з найбільших українських портів на Чорному морі.
Його назву та місцезнаходження ми не розголошуємо з міркувань безпеки.
Знімати територію також заборонено – аби не надавати Росії додаткової інформації про стан портової інфраструктури після атак.
Нашим гідом стає Дмитро – так ми його назвемо з безпекових міркувань.
За 20 років роботи тут, за його словами, йому ще не доводилося бачити настільки порожній порт.
Українські порти формально відкриті. Для торговельних суден жодних обмежень немає. Однак охочих заходити сюди стає все менше.
«Вони побоюються, що з ними трапиться те саме, що сьогодні вранці сталося в Одеській затоці», – зазначає Дмитро.
За його словами, з липня Росія фактично почала «полювання» на цивільні торговельні судна.
– Чому саме зараз?
– Це краще запитати у них. Але мета очевидна – заблокувати українські порти та завдати удару по економіці держави.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Чорне море стає все небезпечнішим для цивільного судноплавства
Ми прямуємо вздовж причалів.
Під величними портовими кранами панує незвичайна тиша. Інфраструктура, створена для цілодобової роботи, майже завмерла. Функціонують лише кілька осіб.
Біля причалу стоять два серйозно пошкоджених вантажних судна. Командні містки та житлові відсіки екіпажів майже зруйновані внаслідок ударів.
За весь час ми спостерігаємо лише одне вантажне судно, яке повільно заходить у порт.
«У мене серце стискається від болю, – каже один із керівників підприємства, який просить не називати його імені. – Раніше навіть у відкритому морі кораблі чекали своєї черги на причал».
Він згадує угоду про експорт зерна, укладену за посередництва Туреччини та ООН у 2022 році. Тоді Росія погодилася розблокувати український аграрний експорт, а суднам було надано безпечний коридор.
«Росія вийшла із зернової угоди ще в середині 2023 року. Але систематично обстрілювати порти почала лише зараз».
«Вони ціляться не в судна, а в людей»
На думку співвласника та генерального директора порту TIS Андрія Ставніцера, нинішні атаки вже давно вийшли за межі боротьби за портову інфраструктуру.
«Наскільки я розумію, росіяни ціляться не в самі судна. Вони ціляться в людей. В екіпажі».
На його погляд, поточна кампанія Москви, найімовірніше, є реакцією на успішні українські операції проти російського судноплавства.
Протягом останніх місяців Україна багаторазово атакувала танкери з російською нафтою, а також судна, які доставляли вантажі до окупованого Криму.
Завдяки морським безпілотникам у межах операції «МоЛоЧКа» («Москва ляже через Крим») було вражено близько 200 російських суден, що практично паралізувало рух в Азовському морі.
– Гадаю, це відповідь.
– Помста?
– Абсолютно.
Водночас у Києві наголошують: порівнювати дії обох сторін не можна. Україна атакує військову логістику Росії, тоді як Москва завдає ударів по цивільних суднах, що перевозять українське зерно до інших країн.
Для України це особливо болісно саме зараз, у період збору врожаю.
«Це найкритичніший період, – зазначає директор з торгівлі однієї з найбільших українських зернотрейдингових компаній «Нібулон» Володимир Славінський. – Фермери мусять швидко зібрати врожай, щоб не втратити його. Потім зерно потрібно продати, а отримані кошти інвестувати в наступний виробничий цикл».
Автор фото, Kristina Volk/BBC
Підпис до фото, «Ми вже втратили можливість експортувати сотні тисяч тонн українського зерна»
Якщо Росія продовжить зривати роботу українських портів, наслідки відчують далеко за межами України.
До повномасштабного вторгнення Україна забезпечувала близько 6% світового експорту пшениці та майже 10% експорту кукурудзи. Вона була одним із найбільших світових виробників зернових та олійних культур.
Після початку повномасштабної війни, за різними оцінками, експорт країни скоротився щонайменше на третину.
Попри це, Чорне море залишається ключовим шляхом експорту українського зерна до інших країн. Торік через порти Одеси було вивезено понад 73 млн тонн вантажів, з них майже 38 млн тонн – зерно.
Тепер суден у морському коридорі стає все менше.
«Я б сказав, що ми вже втратили можливість поставити на світові ринки приблизно від 500 до 700 тисяч тонн українського зерна та олійних культур», – зазначає Славінський.
«Подивіться на мої руки»
Наслідки цих атак добре видно не лише в порту.
В офісі профспілки працівників морського транспорту України нас зустрічає Світлана Гальченко – начальниця зміни в Одеському морському порту.
Вона трохи кульгає. Після російського ракетного удару рік тому в її нозі та спині досі залишилися уламки балістичної ракети.
Під час розмови Світлана намагається говорити спокійно.
Та коли згадує роботу останніх місяців, її руки починають тремтіти.
«Дуже важко. Дуже багато тривог. Дуже багато «шахедів». Дуже багато влучень. Люди живуть у постійній напрузі».
Вона усміхається, але очі наповнюються сльозами.
«Що я можу сказати? Подивіться на мої руки».
Потім згадує день, коли загинув її напарник.
«Мій кранівник, мій напарник, загинув лише за п’ять метрів від мене… Водій залишився в кабіні. Він теж загинув».
Попри важкі поранення, Світлана повернулася до роботи. Каже, не могла залишити колег.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Наслідки російського ракетного удару в Одесі: пошкоджені будівлі поблизу порту та в історичному центрі
Згідно з даними адміністрації морських портів України, лише в липні Росія 57 разів атакувала цивільні судна. Із них 22 удари припали на морську акваторію.
Ще 67 ударів було завдано по портовій інфраструктурі.
19 липня три російські ракети влучили в суховантаж Golden Leo, який перевозив українську кукурудзу. Загинули десять членів екіпажу, серед них громадяни Індії та Сирії, а також український лоцман. Судно затонуло біля узбережжя Одеси.
За оцінкою Lloyd’s List – провідного міжнародного видання про морське судноплавство, – Чорне море сьогодні, ймовірно, є найнебезпечнішою акваторією для торговельного флоту.
А липень став найтрагічнішим місяцем для цивільних моряків від початку повномасштабної війни.
Голова профспілки працівників морського транспорту України Олег Григорюк зазначає, що навіть досвідчені моряки зізнаються: працювати в порту зараз страшніше, ніж воювати.
«Ракета з Криму долітає менш ніж за хвилину. А щоб спуститися з портового крана до укриття, потрібно три з половиною хвилини. Шансів майже немає».
Розмову ми не встигаємо завершити.
Над портом знову лунає сирена.
Разом з працівниками спускаємося в укриття.
Всередині майже ніхто не розмовляє. Люди мовчки дивляться в телефони, очікуючи повідомлень.
– Це безпілотник?
– Так.
Через кілька хвилин оголошують відбій.
«Тепер ви самі побачили, що таке працювати в порту під час війни, – каже Дмитро, коли ми виходимо назовні. – Для нас це вже звичайний день».
Пізніше стає відомо, що неподалік впали два російські реактивні дрони.
«Якщо почнемо плакати – нічого не зміниться»
Та за межами порту Одеса ніби живе зовсім іншим життям.
У розпалі курортний сезон. Пляжі заповнені відпочивальниками, які приїхали з різних куточків України. На Потьомкінських сходах виступають вуличні музиканти, а люди на узбережжі все менше реагують на повітряні тривоги та віддалені вибухи.
У понеділок соцмережі облетіло відео, де відпочивальники витягують із моря російський безпілотник. Навколо збирається натовп. Усі розуміють, наскільки це небезпечно.
Наприкінці червня 26-річна Дар’я Кравченко загинула на пляжі після того, як туди впали уламки збитого російського дрона.
Схожа трагедія цього тижня сталася і на російському узбережжі Чорного моря. На переповнений пляж впав український безпілотник, який, за даними російської влади, було перехоплено силами протиповітряної оборони. Загинули семеро людей, серед них – троє дітей.
Невідомо, яку саме ціль намагалася уразити Україна.
Та війна за порти та морські шляхи дедалі частіше забирає життя людей, які не мають до неї жодного стосунку – моряків, портових працівників і тих, кому просто не пощастило опинитися поруч.
Після одного з нещодавніх ударів безпілотника під Одесою ми зустріли 83-річного Андрія Дудика. Він стояв біля пошкодженого будинку й оглядав зруйнований сад.
Сам Андрій не постраждав і напрочуд спокійно розповідав про безпілотник, який лише кілька годин тому перервав його звичний післяобідній сон.
Попри все, почуття гумору він не втратив.
«Якщо ми почнемо плакати, це нічого не змінить».
Чи вважає він себе випадковою жертвою російських ударів по портах?
«Звісно. І цього я їм ніколи не пробачу».
Над матеріалом також працювали Крістіна Волк та Анастасія Левченко.