Один із найдорожчих українських художників Анатолій Криволап подарував Києву ікону «Архистратиг Михаїл», яку передали до Музею історії Києва. Перед тим митець упродовж 10 років працював над розписом церкви в Липівці. Чому художник-абстракціоніст зайнявся іконописом і чому робить це безкоштовно
«Коли їдеш під Макаровом, бачиш села, поля, а заходиш у церкву – потрапляєш у інший світ, – розповідає художник Анатолій Криволап. – Думаю, так навіть цікавіше». Він 10 років розписував церкву в Липівці, що знаходиться в Бучанському районі на Київщині. Особливість розпису – в яскравих та світлих кольорах, покликаних створювати відчуття свята у всіх, хто заходить до храму.
Будівля церкви в Липівці – зменшена копія собору Айя-Софії Константинопольської, розташованого в Стамбулі. На пропозицію розписати липівський храм Криволап погодився не з першого разу, адже раніше не займався іконописом. Коли ж пристав на неї, вирішив зробити все безкоштовно.
Ікона «Архистратиг Михаїл» стала першим кроком до розпису всієї церкви. Як художник працював над нею, чому вирішив подарувати Києву та як розписував церкву в Липівці до та після початку вторгнення.
Як ви вирішили написати ікону?
У 2016 році я отримав замовлення на розпис церкви. Ще до початку роботи над нею ми з монументалістом Ігорем Ступаченком, який став моїм помічником, написали дві ікони – Божої Матері та Архистратига Михаїла, щоб визначити напрямок, в якому будемо працювати в храмі.
У такий важкий для України час я вирішив подарувати цю ікону Києву. Архистратиг Михаїл – покровитель воїнів. Якщо він допомагає нам, думаю, Бог впливатиме на ситуацію в Україні.
Який обрали стиль?
Це стиль, побудований під колір. Моїм завданням було дати йому максимальну силу. Я принципово не згоден із темним стилем церков і соборів, куди люди приходять залякані, в чорному. Церква – сателіт, де людина може подумки зустрітися з Богом, і це має бути святом. Виходячи з цього я і планував розпис. Священник і спонсор дали згоду на те, що я робитиму все, що вважаю за потрібне.
Криволап принципово не згоден із темним стилем церков і соборів, куди люди приходять залякані, в чорному. Фото: Георгій Кожушко
На думку художника, церква – сателіт, де людина може подумки зустрітися з Богом, і це має бути святом. Фото: Георгій Кожушко
Фото: Георгій Кожушко
Фото: Георгій Кожушко
Фото: Георгій Кожушко
Як почалася історія з церквою в Липівці? Хто звернувся з пропозицією розписати храм?
Богдан Батрух – меценат, який побудував цю церкву. Коли він попросив мене розписати храм, я був шокований: «Богдане, я абстракціоніст, який розпис?». Він наполягав, звертався кілька разів. Я поділився зі колегами, мовляв, який із мене іконописець? На що дружина колеги подивилась мені в очі і сказала: «Це не те замовлення, від якого відмовляються». До мене дійшло: Бог дав мені багато, і якщо так випало, значить, так повинно бути. Я вирішив розписати церкву безкоштовно.
Потім ми дивувались, наскільки легко йшла робота та вирішувались складні питання. Коли я вперше прийшов писати, переді мною лежали чотири полотна три на чотири метри. Я хотів тільки спробувати. Ігор Ступаченко зробив малюнок. За три години я написав усі 12 на 16 метрів. Нам допомагало щось світле.
У написанні ікон ми застосували нову технологію: розписували на полотні та металі, а потім розміщували панно на стінах.
Під Макаровом йшли дуже серйозні бої, в результаті яких було пошкоджено розташовані нагорі ікони – там є вирвані шматки, частину панно пробито осколками. Я вирішив, що ми не будемо реставрувати їх, щоб збереглась пам’ять, як наші православні «брати» знищують навіть духовні споруди.
Тобто частину ікон пошкодили на початку вторгнення. Але згодом ви написали низку інших ікон?
Так, ми закінчили розпис. Через пів року від початку вторгнення я зателефонував до Богдана Батруха і запитав, як будемо з церквою – продовжуємо чи тимчасово зупиняємо роботу? Він каже: «Продовжуємо, я впертий». Я відповів, що теж не подарунок, тож працюємо далі.
Анатолій Криволап – один із найдорожчих українських художників. Які полотна принесли йому цей статус
Яку частину ікон пошкодили російські військові?
Відсотків десять від загального обсягу. Оскільки ці ікони розташовані вгорі, пошкоджень може бути і не видно знизу. Напевно, треба буде поставити якийсь прилад, у який можна буде побачити, в якому стані ікони після обстрілів.
Скільки часу ви витратили на храмові розписи?
Іде 10-й рік. Ми працювали вдвох на площі завширшки 1000 метрів і заввишки 26 метрів. Це дуже велика робота.
А вчора я подарував картину Києву. Мер міста Віталій Кличко прохав запросити його, коли церква буде готова. Ми із задоволенням це зробимо.
Коли ви писали ікону Михаїла, що закладали в кольори, позу?
Так може стояти тільки воїн. Те, як він тримає щит, його крила показують, що він покровитель воїнів. Його постава вказує, що він – наче щит для захисту. Кольори яскраві, але достатньо стримані, щоб відчувалась його суворість.
Написав ікону за кілька годин, я все пишу дуже швидко. Усе народжується в голові, і коли починаєш бачити, перенести на полотно виходить швидко.
Будівля церкви в Липівці – зменшена копія собору Айя-Софії Константинопольської, розташованого в Стамбулі. Фото: Георгій Кожушко
Фото: Георгій Кожушко
Якби ви її продавали, скільки б вона коштувала?
За моїми розцінками, з розмірами 3 на 1,2 метра – десь біля $100 000.
Це ваш перший подарунок місту?
Так.
Над чим ви зараз працюєте?
Поки взяв перерву, бо з лютого написав дуже велику частину розпису для церкви, потім ми робили виставку в Київській міській галереї мистецтв «Лавра», де я працював над цими розписами. У мене були виставки в Київській картинній галереї до її 100-річчя. І буквально декілька тижнів тому закінчив останнє панно для церкви.
Я поїхав на 10 днів у Карпати, але мене викликали для вручення ікони. Стараюсь відпочити, але поки що не виходить.
Один із найдорожчих українських художників Анатолій Криволап подарував Києву ікону «Архистратиг Михаїл». Фото: Олена Ільєнко
Подарунок приймав мер столиці Віталій Кличко
Картину передали до Музею історії Києва
Чому ви створювали розписи для церкви в Липівці в саме у галереї «Лавра»?
Частина розписів створена там, частина — в художньому комбінаті, бо в них є приміщення, які давали змогу це зробити. Інші майданчики не давали такої можливості, бо висота полотен – 10-20 метрів. А в «Лаврі» є другий поверх, дивлячись з якого можна проконтролювати те, що робиш. При такому масштабі ікон це важко робити, стоячи на підлозі.
Коли роботи будуть закінчені?
Розписи уже фактично готові. Далі можна буде знімати будівельні риштування, щоб зробити підлогу і вівтар. Усі роботи завершаться, сподіваюсь, наступного року. Але подивитися на розпис можна буде, уже коли знімуть риштування.
Мені було важливо особисто завершити роботу. І ми зробили це з Божою силою та попри всі обставини.
