Автор фото, Courtesy of Audrey and Arthur Kermalvezen
Підпис до фото, Одрі та Артур Кермалвезен познайомилися на зустрічі активістів, народжених завдяки донорствуОпубліковано 14 серпня 2026Час читання: 6 хв
“Проблема в тому, що коли не знаєш, хто твій донор, ти можеш уявити, що це будь-хто”, – роками Артур Кермальвезен, зачатий за допомогою донорської сперми, бачив потенційних батьків у кожному незнайомці.
“Я гадав, що це міг бути мій вчитель, люди, яких я бачив у громадському транспорті… і я був дуже засмучений, бо так жити неможливо”.
Коли він вже у дорослому віці закохався в Одрі — парижанку, яка також була зачата за допомогою донорської сперми, — це питання набуло ще більшої гостроти.
Одрі описує їхню зустріч як “кохання з першого погляду”, але чи був цей зв’язок романтичним потягом, чи генетичним потягом?
На момент їхнього народження в Парижі діяли лише два кріобанки, а багато чоловіків здавали матеріал неодноразово, тому існувала цілком реальна ймовірність того, що вони є зведеними братом і сестрою.
Перш ніж розпочати спільне життя, Артуру та Одрі необхідно було з’ясувати, чи пов’язані вони родинними зв’язками. Однак у Франції законодавство, що регулює генетичні тести та анонімність донорів, робило пошук відповіді надзвичайно складним завданням.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, У Франції проведення домашнього ДНК-тесту є кримінальним правопорушенням
У Франції тільки науковці, лікарі або судді можуть призначати генетичні аналізи та контролювати їх проведення, а за володіння набором для домашнього тестування передбачено штраф, що перевищує 3500 євро. Як наслідок, такі компанії, як 23andMe, Ancestry та MyHeritage, не пропонують свої набори до продажу у Франції.
Прихильники цього закону, який діє з 1994 року, стверджують, що він запобігає передачі конфіденційних генетичних даних комерційним компаніям та мінімізує ризик сімейних конфліктів, спричинених несподіваними результатами.
Однак Артур зазначає, що Франція — єдина країна в Європі, де використання таких тестів переслідується за законом.
Зустріч завдяки громадській кампанії
Автор фото, Courtesy of Audrey and Arthur Kermalvezen
Підпис до фото, І Одрі, і Артур виступали за право знати своє походження
Ще до того, як батьки вже у дорослому віці розповіли їй, що вона була зачата за допомогою донора, Одрі встигла здобути фах юристки, спеціалізуючись на праві у сфері біоетики. Завдяки цьому вона добре розуміла: французьке законодавство, що діяло понад 30 років, гарантувало анонімність донора — навіть після його смерті.
Однак Одрі була зачата у 1979 році — ще до появи таких законів.
Шукаючи інших людей, народжених від донорів до 1994 року, вона натрапила на Артура. Він написав книгу, в якій детально описав своє прагнення дізнатися більше про власне біологічне походження.
Одрі розповідає, що її вразило, наскільки влучно він висловив почуття, які їй самій було важко сформулювати. Обоє мали люблячі родини, проте обох не полишали думки про тих невідомих людей, завдяки яким вони з’явилися на світ.
Коли вони зустрілися особисто, між ними одразу виникла особлива хімія. Так само швидко постала й проблема.
Їм було необхідно дізнатися правду про своїх батьків, але ніхто з офіційних осіб не бажав її розкривати.
У пошуках правди
Автор фото, Courtesy of Audrey Kermalvezen
Підпис до фото, Завдяки своїй юридичній освіті Одрі вважала, що може оскаржити закони щодо анонімності донорів
Після місяців пошуків вони знайшли лікаря на півдні Франції, який за 900 євро, сплачених готівкою, провів генетичний аналіз. Результати підтвердили, що Одрі та Артур не є родичами. Однак вони не були впевнені, чи можна довіряти лікарю. “Ми хвилювалися, що він шарлатан”, — каже Одрі.
Вони розглядали можливість скористатися набором для домашнього тестування, щоб підтвердити результат, але Одрі, як юристка, була сповнена рішучості діяти виключно в межах закону.
Тож із 2010 року вона почала оскаржувати дії французької системи в судовому порядку.
Вона хотіла дізнатися, чи живий її донор і, якщо так, чи бажає він і надалі зберігати анонімність. Чи могла вона отримати інформацію, що не розкриває особу донора, але дає уявлення про кількість його донацій і про те, чи може Артур бути її зведеним братом?
Усі її зусилля виявилися марними.
У 2015 році найвищий адміністративний суд Франції відхилив її останню апеляцію.
Автор фото, Courtesy of Audrey Kermalvezen
Підпис до фото, У 2013 році Одрі та Артур одружилися
Незадовго до народження їхньої першої дитини лікар погодився перевірити, яка інформація існує про їхніх донорів. За французьким законодавством, медичний працівник має повний доступ до таких відомостей про своїх пацієнтів, але не має права ділитися ними з ними.
Лікар з’ясував, що їхні донори народилися в різні роки, а отже, це не могла бути одна й та сама людина. Це була інформація, що змінила їхнє життя, але дізнатися її вдалося лише завдяки тому, що лікар погодився порушити правила.
“Це цілковитий абсурд, — каже Одрі, — адже виходить, що лікар може знати більше за мене… про мене саму”.
Навіть маючи цю нову інформацію, Артур усе одно переймався, чи не є вони двоюрідними братом і сестрою або іншими родичами, тому, попри тривалі вагання, вони зрештою вирішили зробити домашній ДНК-тест.
Активісти стверджують, що французька заборона майже не стримує людей від використання домашніх тестів. За оцінками правозахисної групи DNA Pass, такі тести вже пройшли понад мільйон французів. Багато хто замовляє їх через друзів у країнах, де вони доступні легально, або ж користується послугами служб пересилання в сусідніх державах.
Результат тесту показав, що вони не є родичами.
Пошук батьків
Автор фото, Courtesy of Audrey Kermalvezen
Підпис до фото, Артур і Одрі нарешті побудували свою сім’ю
Результати ДНК-тестування невдовзі відкрили нові можливості. Після 30 років роздумів про те, ким може бути його батько, Артур зв’язався зі своїм донором сперми на Різдво 2017 року.
Однак найбільшим потрясінням це стало для Одрі. Серед осіб, з якими в неї виявився генетичний збіг, була жінка на ім’я Софі, чиї інтереси Одрі раніше представляла в суді. Обидві жінки боролися за одні й ті самі юридичні права.
“Я дізналася, що Софі — жінка, справу якої я вела в суді, — була моєю біологічною сестрою”, — розповідає Одрі.
Одрі та Артур пройшли ДНК-тестування разом із вісьмома іншими активістами, народженими завдяки донорству, які виступали за право дізнатися про своє походження. З-поміж цієї десятки четверо виявилися дітьми одного й того самого донора: Одрі, її брат Пітер, Софі та брат Софі Девід. Це яскраво продемонструвало, наскільки реальним завжди був ризик того, що в людей може бути спільний донор.
Безцінний дар
Автор фото, Courtesy of Audrey and Arthur
Підпис до фото, Сьогодні в Одрі та Артура троє дітей
Через багато років завдяки збігу генетичних даних Одрі зрештою знайшла свого донора — чоловіка на ім’я Філіп, але той на той час уже помер.
Мати Одрі написала листа родині Філіпа, подякувавши їм за його “дар”, який вона назвала “неоціненним”.
Родина запросила Одрі в гості. “У всіх на очах були сльози”, — згадує Одрі. Сестра її біологічного батька навіть не знала, що він був донором.
Це відкриття дало Одрі відповіді, які вона шукала десятиліттями. Вона дізналася подробиці про медичну історію своєї біологічної родини. Вона побачила фотографії та старі відеозаписи з Філіпом:
“Я можу дивитися на нього, бачити, як він рухався, і чути його голос”.
Боротьба Одрі в правовому полі та книжка Артура разом сприяли змінам у французькому законодавстві щодо донорства репродуктивних клітин: тепер люди, зачаті після квітня 2025 року, зможуть отримати інформацію, що дозволяє ідентифікувати донора, коли вони досягнуть повноліття.
Однак наразі Франція залишається однією з небагатьох країн Європи, де домашнє ДНК-тестування досі заборонено.
А це означає, що для Одрі боротьба триває.
“Кожна людина має право знати своє походження та свою історію”, — каже вона.
За матеріалами епізоду програми The Gift на радіо BBC Radio 4.