Автор фото, Houghton Hall
Під час Другої світової війни в Лондоні функціонував таємний заклад, де британська розвідка непомітно прослуховувала полонених нацистських генералів.
Їх розмістили в розкішному заміському маєтку Трент-Парк, розташованому на півночі британської столиці, створивши умови, що нагадували відпочинок.
Вони не здогадувалися, що стіни будівлі приховують десятки мікрофонів, і кожне їхнє слово фіксується британськими розвідниками.
Саме завдяки цим розмовам союзники отримали критично важливу інформацію про німецьке озброєння, ракети V-1 та V-2, а також про нацистські звірства. Деякі секрети, почуті в Трент-Парку, вплинули на подальший хід війни.
Увага: у статті згадуються події Голокосту, що може викликати негативні емоції у читачів
Розкішна в'язниця, нашпигована мікрофонами
Трент-Парк перейшов у володіння британського політика та колекціонера сера Філіпа Сассуна у 1912 році.
У 1920-х роках він повністю відновив маєток та його інтер’єри, обравши для цього вельми популярний тоді неогеоргіанський стиль.
«Будинок виглядає надзвичайно вишукано, спокійно та елегантно, а його інтер’єри витримані в такому ж стилі: нічого зайвого, багато простору та лише кілька надзвичайно красивих і цінних старовинних предметів», – розповідає BBC старший консультант Трент-Парку Саймон Тьорлі.
Стіни прикрашали витончені китайські шпалери та родинні портрети.
Проте, спустившись до підвалу, можна було побачити зовсім іншу реальність.
Автор фото, James O Davies
Підпис до фото, Розкіш присипляла пильність. А стіни слухали
Сер Філіп Сассун помер у червні 1939 року. З початком Другої світової війни, у вересні того ж року, британський уряд націоналізував маєток.
Томас Кендрік, один з високопосадовців британської розвідки, вирішив, що Трент-Парк ідеально підходить для секретного центру, де проводитимуться допити німецьких військовополонених.
На той час Кендрік вже проводив експерименти з прослуховуванням військовополонених у лондонському Тауері. Однак доволі швидко стало очевидним, що для таких операцій краще підходять тихі місця, розташовані подалі від центру міста, щоб зменшити ризик німецьких авіанальотів.
Автор фото, James O Davies
Підпис до фото, Портрет Сибіл, маркізи Чолмонделі, сестри власника Трент-Парку – одна з перлин його інтер'єру
Трент-Парк, поряд із двома іншими об’єктами – Латімер-Хаусом та Вілтон-Парком – надавав розвідці додаткову перевагу: достатньо простору для розширення операції.
Мета Кендріка полягала не лише в проведенні офіційних допитів. Він прагнув дізнатися, про що німецькі офіцери спілкуються між собою, коли впевнені у відсутності сторонніх вух.
Для досягнення цієї мети весь маєток буквально перетворили на масштабну систему прослуховування.
«Увесь головний будинок та стайні були буквально переповнені мікрофонами», – ділиться спогадами з BBC історик Хелен Фрай.
Мікрофони розміщували у квіткових горщиках, світильниках, на більярдному столі та навіть серед дерев у саду.
Електропроводку прокладали за дерев’яними панелями та під підлогою. Вона з’єднувала мікрофони з приміщеннями у підвалі, які називалися кімнатами “M”.
Там цілодобово перебували “таємні слухачі”, які відстежували розмови полонених.
Автор фото, Trent Park Museum Trust
Підпис до фото, Унизу записували кожне слово генералів
У Трент-Парку утримували здебільшого німецьких військових командирів. Багато з них походили з вищих верств суспільства або аристократії. І саме їхня самовпевненість, як з’ясувалося, зіграла на руку британцям.
Полонених навмисно оточили комфортними умовами. Кожному генералу призначили німецького солдата, який потрапив у полон разом з ним і допомагав йому в повсякденних справах.
У будинку була бібліотека. Британські офіцери проводили для полонених уроки англійської мови. Іноді їм навіть дозволяли виїжджати до міста.
Все це було частиною хитромудрої гри.
Полонені мали бути переконані у своїй безпеці.
Фальшивий лорд
Для досягнення цієї мети за німецькими офіцерами закріпили “офіцера з питань добробуту” – вигаданого шотландського аристократа, лорда Аберфелді. Насправді його роль виконував молодий британський військовий, який займався допитами.
Хелен Фрай зі сміхом зазначає, що вигаданого лорда “назвали на честь винокурні”.
Аберфелді нібито таємно симпатизував Гітлеру. Він відвідував полонених, спілкувався з ними та поступово завойовував їхню довіру.
А далі все відбувалося майже автоматично: генерали починали відверто говорити, а їхні розмови чули співробітники у підвалі.
Особливо дивним видається те, що німецьких офіцерів заздалегідь попереджали: у разі полону за ними можуть спостерігати та прослуховувати їхні розмови.
Однак генерали, схоже, вирішили, що Трент-Парк є винятком.
“Існує запис розмови двох генералів, де вони кажуть: ‘Ну, нас попереджали, але очевидно, що тут нас не прослуховують. Ми б зрозуміли, якби це було насправді’, – розповідає зі сміхом Тьорлі.
‘Ви граєте на їхньому его, на їхньому відчутті власної значущості, і вони перестають мислити раціонально’, – пояснює Фрай.
Автор фото, Houghton Hall
Підпис до фото, Нацистський генерал Ганс-Юрген фон Арнім прибуває до Трент-Парку, травень 1943 року
План спрацював. Від полонених постійно надходили нові розвідувальні дані.
Проте з часом у британців виникла складна ситуація: їхні слухачі добре володіли німецькою, але не завжди повністю розуміли специфіку мовлення німецьких військових. Їм було важко розібратися у військовому жаргоні, сленгу та типових для німців висловах.
Тоді розвідка вирішила залучити до роботи єврейських біженців з Німеччини, Австрії та Чехословаччини, які з дитинства розмовляли німецькою.
“Таємний слухач”
Серед них був Ернст Ледерер – дідусь відомої комедійної акторки та письменниці Гелен Ледерер.
У 1939 році йому вдалося втекти з Чехословаччини одним з останніх потягів, що покидали країну.
Як і всі “таємні слухачі”, Ледерер підписав документ про нерозголошення державної таємниці. Він ніколи не розкривав своїй родині справжню суть своєї роботи.
Автор фото, Houghton Hall
Підпис до фото, Ернст Ледерер був одним з “таємних слухачів”, які збирали важливі розвідувальні дані
«Його дружина була переконана, що він служить у місцевій протиповітряній обороні, але насправді він їздив до Трент-Парку», – розповідає його онука BBC.
Зараз вона працює над сценарієм фільму, присвяченого цим подіям.
«Ми не знали, чим саме він займався, доки одного разу я не зняла документальний фільм для Channel 5 під назвою “Герой війни в моїй родині”.
У цій серії знаменитості досліджували засекречені військові історії своїх предків.
Але історія родини Ледерер виявилася ще більш несподіваною.
«Є абсолютно курйозна деталь: мою матір, британку за походженням, у 21-річному віці прийняли на роботу до Блетчлі-Парку, – розповідає Ледерер. – Вона їздила разом з Ернстом Ледерером на прогулянки, і жоден з них не знав, чим насправді займався інший».
Блетчлі-Парк був центральним британським центром розшифрування німецьких військових кодів.
«Таємні слухачі» про нього не знали, а їхні керівники були в курсі та постійно обмінювалися з центром розвідувальними даними.
Як підслухана розмова допомогла захистити заводи
Один з таких випадків стався у 1941 році.
У Трент-Парку зафіксували розмову німецьких офіцерів щодо системи навігаційних радіомаяків Knickebein (“Крива нога”). Вона допомагала німецьким нічним бомбардувальникам точно визначати місцезнаходження британських заводів, що виробляли боєприпаси.
Інформація була передана до Блетчлі-Парку, де дешифрувальники її підтвердили. Після цього дані потрапили до британської повітряної розвідки.
В результаті британці змогли організувати придушення сигналів цієї системи.
Автор фото, Houghton Hall
Підпис до фото, У саду мікрофони ховали серед рослин і за деревами
Проте найважливіша інформація, отримана в Трент-Парку, стосувалася іншої німецької секретної розробки – програми створення так званої V-зброї.
Йшлося про надзвичайно потужні Vergeltungswaffen, або “зброю відплати”, яку Німеччина планувала використати проти міст союзників, насамперед Лондона.
Одного разу німецькі офіцери згадали ракету, здатну досягати висоти 15 км. В іншій розмові прозвучала назва V-2.
Це була перша у світі балістична ракета далекого радіусу дії, здатної вражати цілі на відстані 300 км.
Зібрана інформація зрештою призвела до бомбардування ключового німецького центру досліджень та випробувань ракет у Пенемюнде, розташованого на узбережжі Балтійського моря, у серпні 1943 року.
Як зазначає Фрай у своїй книзі, значення цього рейду важко переоцінити.
Він дозволив відтермінувати перший запуск ракети V-1 по Лондону до 13 червня 1944 року – через тиждень після висадки союзників у Нормандії.
«Якби вони були запущені раніше, висадка в Нормандії цілком могла б не відбутися», – зауважує Фрай.
Перша ракета V-2 впала на Лондон 8 вересня 1944 року.
Моторошна таємниця
Але в Трент-Парку обговорювалася не лише зброя.
Слухачам вдалося отримати “інформацію про масштаби звірств, скоєних Гітлером, про які на той час знали далеко не всі”, – каже директор музею Джузеппе Альбано.
Для єврейських слухачів ці розмови були особливо виснажливими.
Одним з них був Ерік Марк. Його батьків закатували в газовій камері концтабору Треблінка у 1943 році.
Марк, який помер у 2020 році, розповідав, що чув, як німецькі офіцери хизувалися скоєними вбивствами.
«Вони казали щось на кшталт: “Я прикінчив близько 1500 людей”.
Для людей, які втратили близьких під час Голокосту, подібні зізнання звучали особливо страхітливо.
Автор фото, Ruth Board
Підпис до фото, Тепер Трент-Парк відкритий для відвідувачів як музей
Холодна війна
Після війни британський уряд стурбували потенційні конфлікти з Радянським Союзом. І значною мірою ці побоювання базувалися на інформації, здобутій завдяки прослуховуванню в Трент-Парку.
Маєток залишався секретним центром до листопада 1945 року, вже після закінчення Другої світової війни.
Але на цьому його історія не завершилася.
«Трент-Парк та його два філіали відіграли суттєву роль у підготовці до Холодної війни. Але тоді цього майже ніхто не помічав, та й сьогодні ми ще не до кінця усвідомлюємо, наскільки це було значущим, – каже Хелен Фрай. – Ми лише починаємо розуміти їхню роль».