Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Поки довіра до США та Трампа у світі падає, Китай і Сі Цзіньпін зміцнюють свої позиції
Дональд Трамп заявляв про намір “знову зробити Америку великою”. На даний момент його досягнення викликають певні сумніви. Натомість є одна держава, яка, безумовно, може бути вдячна американському лідеру за зростання свого авторитету та впливу на міжнародній арені – це Китай.
Головний конкурент США у боротьбі за лідерство у світі отримав неочікувані переваги, спочатку через торговельні суперечки, а тепер і через прямий конфлікт Сполучених Штатів з Іраном. Як могло таке статися?
Хоча Китай не бере безпосередньої участі у поточних конфліктах у Перській затоці, кілька провідних американських експертів вважають, що саме він виходить з них переможцем.
Китайські фахівці, як правило, висловлюються більш стримано у своїх оцінках.
Американські аналітики наголошують на тому, що Дональд Трамп розпочав конфлікт без попередження, спричинив значну енергетичну кризу та поставив під сумнів готовність і здатність Сполучених Штатів підтримувати своїх союзників.
“І друзі, і супротивники Америки все частіше визнають, що країна нагадує державу-ізгоя, яка загрожує глобальній стабільності та міжнародному порядку, і все частіше стає об’єктом глузувань”, – зазначає американський політолог і філософ Френсіс Фукуяма, один з найавторитетніших західних експертів з питань демократії, державного управління та світового порядку.
“За часів Трампа Америка настільки послідовно шкодить собі, що Китаю майже нічого не доводиться робити”, – пише він.
Війна з Іраном та торговельні конфлікти, ініційовані Трампом, перетворили Сполучені Штати на непередбачувану і деструктивну силу. Це, у свою чергу, зробило комуністичний Китай – другу за потужністю економічну та військову державу світу – своєрідним символом стабільності та прагматичної зовнішньої політики.
“З точки зору Пекіна, Вашингтон крок за кроком підриває основу власної могутності, конфліктує з союзниками та налаштовує проти себе весь світ”, – зауважує Джуліан Гевірц, колишній радник з питань Китаю у Раді національної безпеки та Державному департаменті США за часів президентства Джо Байдена.
“Як наслідок, все більше країн переконуються, що їм легше й надійніше співпрацювати з Китаєм, аніж з Америкою, яка все частіше діє виключно у власних інтересах”, – пише Гевірц, який нині є експертом Колумбійського університету.
Відомий американський економіст і лауреат Нобелівської премії Пол Кругман дотримується схожої думки.
“Китай не брав безпосередньої участі у третій війні в Перській затоці, – пише він. – Однак він явно не приховує задоволення від нашого приниження. Перебіг конфлікту та роль, яку відіграв Китай, помітно змістили глобальний баланс сил на його користь”.
“Китайці – люди серйозні, а ми – ні”
“Так, Китай – це корумпована автократія. Там не поважають права людини і не поділяють демократичні цінності, – зазначає Кругман. – Але люди в усьому світі дійшли висновку: китайці – люди серйозні, а ми – ні”.
“Тому в цій війні Америка програла, а Китай – виграв”, – вважає він.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Антиамериканський протест в Індії на тлі війни США та Ізраїлю з Іраном, 6 березня 2026 року.
Військові дії США та Ізраїлю проти Ірану завдали значних військових та економічних збитків союзникам Америки в Перській затоці та інших регіонах світу. Натомість Китай виступив як сила, що сприяє стабілізації ситуації.
Експерти з Близькосхідної програми Фонду Карнегі відзначають, що ключова перевага Китаю полягає у відсутності явних противників у регіоні. “На відміну від США, Пекін підтримує дружні відносини з усіма, включно з ключовим союзником Вашингтона – Ізраїлем”, – зазначають вони.
“Розрив у дипломатичному впливі між США та Китаєм скорочується. Пекін нарощує свою “м’яку силу” та зміцнює позиції на Близькому Сході. Водночас США послаблюють власний вплив – дедалі частіше роблять ставку на силу, а не на дипломатію”, – вважають експерти.
Китай також виступив як економічний стабілізатор. Країнам, які постраждали від закриття Ормузької протоки, Пекін допоміг подолати дефіцит нафти. Завдяки значним стратегічним запасам, він практично вдвічі скоротив власний імпорт.
Це дозволило пом’якшити енергетичну кризу та запобігти стрибку цін на нафту до 200 доларів за барель – саме такий сценарій прогнозували економісти до втручання Китаю.
Як США поступаються позиціями Китаю
“Це новий вимір у світовій політиці. Раніше, коли виникали проблеми на нафтовому ринку, президент США перш за все телефонував до Ер-Ріяда та просив Саудівську Аравію збільшити експорт нафти”, – розповів головний нафтовий аналітик Bloomberg Хав’єр Блас.
“Зараз не виключено, що спочатку телефонуватимуть до Пекіна і проситимуть скоротити імпорт, – додав він. – Це дуже цікавий поворот. І вельми цікаво, які політичні наслідки він матиме для США”.
На думку Бласа, Китай використав свій вплив на нафтовому ринку з двох причин.
По-перше, Пекіну не потрібна глобальна криза. Китайська економіка значною мірою залежить від експорту, а світова криза означатиме, що покупці китайських товарів матимуть менше коштів.
Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Китай – головний покупець іранської нафти, яка нині під санкціями
Друга причина має більш конспірологічний характер, але як версія також має право на існування.
Китай і США постійно ведуть переговори, тому Блас не виключає, що стабілізація світових цін на нафту могла стати частиною закулісних домовленостей. Про що саме домовлялися? “Можна лише здогадуватися”, – каже він.
Втім, існують непрямі ознаки того, що Вашингтон пом’якшує свою позицію щодо Тайваню – одного з ключових питань для Пекіна.
У травні Білий дім призупинив великий пакет військової допомоги Тайваню на суму близько 14 мільярдів доларів. Офіційне пояснення полягало в необхідності зберегти запаси зброї для конфлікту з Іраном.
А в серпні Трамп наказав скоротити масштаб спільних військових навчань США та Південної Кореї, спрямованих на стримування Північної Кореї. При цьому він зазначив, що має дуже добрі стосунки з Кім Чен Ином.
“Рішення Трампа – це не просто удар по союзнику та подарунок Кім Чен Ину. Китайська влада давно виступала проти цих навчань, а останнім часом особливо активно, – зазначає Джуліан Гевірц. – Коли я працював у Державному департаменті США, китайські чиновники регулярно порушували це питання під час двосторонніх переговорів”.
“Тому скорочення масштабів навчань – саме той результат, якого Китай прагнув протягом багатьох років”, – написав він.
На думку Френсіса Фукуями, подібні поступки з боку Трампа можуть зрештою спровокувати новий конфлікт.
“Трамп стверджував, що Китай не нападе на Тайвань, поки він буде президентом США. Можливо, він має рацію: Сі Цзіньпін не хоче заважати Сполученим Штатам занепадати, – пише Фукуяма. – Але якщо одного дня Америка обере президента, який вирішить змінити курс, це може спонукати Сі діяти швидко та рішуче”.
“Нам більше не довіряють і нас більше не бояться”
Наразі Китай користується помилками Трампа та грає на його марнославстві, вважає Фукуяма.
“Трамп зберігає свій гнів для внутрішніх опонентів, а не для іноземних диктаторів”, – пише він, згадуючи травневий візит Трампа до Сі Цзіньпіна.
Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Сі не відповідає Трампу взаємністю на його лестощі
“Антураж цієї зустрічі продемонстрував, наскільки сильно Трамп втратив авторитет в очах китайців. Найгіршим елементом було його постійне загравання: Трамп називав Сі “великим лідером”, “справжнім другом” і невтомно хвалив Китай. Зважаючи на попередні контакти з автократами, Трамп, ймовірно, розраховував на взаємність. Але Сі обмежився словами про те, що США та Китаю “треба бути партнерами, а не суперниками”.
Не лише китайці стали менше поважати американську потугу за Трампа. Як показало опитування американського центру Pew Research, цього року вперше у світі до Китаю почали ставитися краще, ніж до США. А до китайського лідера Сі Цзіньпіна – краще, ніж до американського президента.
“Навіть багато наших давніх союзників – країн, які допомогли нам перемогти у Другій світовій війні, а потім і в холодній війні, – сьогодні ставляться до Китаю прихильніше, ніж до США”, – прокоментував результати опитування нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман.
Кругман, давній критик Трампа, вважає, що проблема має глибший характер. На його думку, Трамп руйнує самі основи американського лідерства.
Його реформи та кадрові рішення послаблюють позиції США в науково-технічній сфері, військову перевагу, “м’яку силу” та фінансовий вплив. Вони також ставлять під загрозу роль долара як головної світової резервної та розрахункової валюти. Але найважливіше – Трамп руйнує союзи, які десятиліттями допомагали Америці залишатися провідною державою світу.
Схожої думки дотримується Джуліан Гевірц з Колумбійського університету.
“США скорочують фінансування провідних університетів і створюють умови, за яких іноземним науковцям стає або вкрай непривабливо, або просто неможливо працювати в Америці. Водночас США демонтують інструменти свого впливу по всьому світу – від USAID до “Голосу Америки”, – пише він.
“З точки зору Китаю, США фактично добровільно роззброюються”.
Війна з Іраном стала черговим підтвердженням цього, вважає Кругман.
“Трамп, майже ні з ким не радячись, розпочав конфлікт, який не лише приніс смерть і руйнування, а й відрізав світ від значної частини поставок нафти та газу. А щойно конфлікт почався, Америка продемонструвала, що не здатна ні нав’язати свою волю Ірану, ні зняти блокаду Ормузької протоки, ні захистити своїх союзників у регіоні”, – пише Кругман.
“Тож тепер у світі нам більше не довіряють і нас більше не бояться”.
Що думають у Китаї
Китайці задоволені, але святкувати перемогу не поспішають. Ситуація ще може обернутися не на їхню користь, вважає один із провідних китайських експертів з Близького Сходу, професор Ван Цзінь з державного Північно-Західного університету в китайському Сіані.
“Не варто зводити ситуацію до простої думки, що Америка програла, а Китай переміг, – пише він у статті для авторитетного регіонального видання Diplomat. – Навпаки, у міру того, як регіон входить у новий етап змін, Китай може зіткнутися з новими викликами, тоді як перед США відкриються нові стратегічні можливості”.
Багаті країни Близького Сходу досі залежать від американських військових технологій. А після іранських ракетних ударів та атак дронами їхня потреба у зброї лише зросла.
Ні ОАЕ, ні Бахрейн не зможуть просто знайти США іншого військового союзника, зазначає Ван Цзінь.
Автор фото, AFP
Підпис до фото, Американські танки Abrams під час спільних навчань армій Кувейту, Саудівської Аравії та США
“Ні Росія, ні Китай, ні Пакистан наразі не здатні заповнити стратегічний вакуум, якщо військова співпраця зі США суттєво скоротиться. Арабські держави Перської затоки прагнуть урізноманітнити своє партнерство, але жодна інша держава наразі не може замінити США як провідну військову силу на Близькому Сході”, – пише він.
Існує й інша проблема для Китаю. США, як найбільший у світі виробник нафти й газу, зміцнили свої позиції як провідна енергетична держава на тлі дефіциту сировини через блокаду Ормузької протоки.
Китай же, навпаки, як найбільший світовий імпортер нафти, втратив значну частину поставок з країн Перської затоки, зокрема з Ірану. У майбутньому США потенційно можуть ще більше послабити енергетичну безпеку Китаю.
“Якщо Іран і США домовляться про послаблення санкцій проти Тегерана, на іранський ринок можуть прийти значні західні інвестиції. Тоді давні економічні переваги Китаю в Ірані можуть зменшитися”, – описує Ван Цзінь одну з можливих проблем.
Існує й дипломатичний ризик. Китаю доведеться балансувати між країнами, які перебувають у стані ворожнечі.
Підтримка Ірану може ускладнити відносини з країнами, які він атакує, насамперед з ОАЕ. А критика чи тиск на Тегеран, своєю чергою, можуть погіршити китайсько-іранські відносини.
“Тому Китаю ставатиме все складніше одночасно гарантувати енергетичну безпеку, захищати свободу судноплавства та підтримувати нормальні відносини як з Іраном, так і з арабськими державами Перської затоки. Ймовірно, це стане для Пекіна складним дипломатичним завданням”, – вважає китайський експерт.