Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Святкування 35-ї річниці незалежності України на Замковій площі у Варшаві
Не так давно Польща була одним із найвірніших партнерів України, і мільйони поляків надавали притулок українцям, які шукали порятунку від війни. Однак зараз дедалі більше поляків висловлюють невдоволення щодо прийому українських біженців, а засоби масової інформації наповнені повідомленнями про напади на українців.
Численні аналітичні статті в західній пресі намагаються розібратися, чому Польща так стрімко змінила свою позицію.
Чи недооцінила Польща українців?
Варшава виявилася неготовою до того, що українські біженці почнуть облаштовувати своє нове життя, а Київ висуватиме вимоги про рівноправну участь у європейських процесах. Такого висновку дійшов польський журналіст Матеуш Мадзіні у своїй аналітичній колонці для The Guardian.
Одним з непередбачуваних наслідків повномасштабної російської агресії проти України стало те, що Польща отримала унікальну можливість опинитися в центрі геополітичної уваги.
Коли російські танки вторглися в Україну, мільйони поляків поспішили допомогти людям, які тікали від війни. Польща відкрила свої кордони для українських біженців і почала надавати значну підтримку Україні у вигляді озброєння та фінансових ресурсів.
Здавалося, що між Польщею та Україною приречено народитися надзвичайно міцне партнерство. Варшава активно лобіювала українські інтереси на Заході, тоді як українські лідери висловлювали подяку полякам за їхню щедрість та польському уряду за військову і фінансову допомогу. З огляду на складне спільне минуле, позначене звинуваченнями в геноциді під час Другої світової війни, змінами кордонів та повоєнним переселенням мільйонів людей, це було неабияким зрушенням.
Однак ця фаза тривала недовго.
Згідно з результатами останнього опитування Центру дослідження громадської думки (CBOS), на яке посилається автор колонки, 52% поляків наразі виступають проти прийому українських біженців. Дедалі більше людей відчувають втому від підтримки Києва, а праві політики стверджують, що постачання зброї Україні ослабило обороноздатність самої Польщі.
Ситуацію додатково загострив конфлікт між Києвом і Варшавою після того, як Володимир Зеленський вшанував підрозділ ЗСУ, названий на честь Української повстанської армії (УПА), а польський президент Анджей Дуда, у відповідь, позбавив Зеленського Ордена Білого Орла – найвищої державної нагороди Польщі.
Все це стало сприятливим ґрунтом для російської пропаганди, яка активно поширюється в польських соціальних мережах.
Дезінформація про українців, які нібито живуть коштом польських платників податків, посилює напруженість, яка все частіше переростає в насильство. Майже щодня з’являються новини про словесні образи або фізичні напади на українців у польських містах.
Проте, як вважає Мадзіні, це лише частково пояснює, чому польсько-український “медовий місяць” добіг кінця. Існує й інша, часто недооцінена причина – обидві країни не змогли побачити одна одну поза контекстом війни.
Польща не до кінця усвідомила, що українці – це не просто безпорадні жертви Путіна, а люди, здатні самостійно визначати свою долю.
Багато біженців швидко покинули домівки поляків, почали орендувати або купувати житло, засновувати бізнеси та формувати потужну спільноту. Часто вони ставали безпосередніми конкурентами для місцевих жителів.
Це природний і навіть бажаний розвиток подій. Але разом з ним співчуття перестало бути основою взаємин між поляками та українцями, пише автор колонки.
Для Польщі, яка після війни залишалася етнічно майже однорідною країною, виявилося складно адаптуватися до цієї зміни.
Україна також трансформувалася. Після 2022 року вона пройшла шлях від отримувача західної допомоги до глобального експортера нових військових технологій і знань.
Українські лідери звикли безпосередньо спілкуватися з американськими та західноєвропейськими політиками. Їм більше не потрібен “адвокат”, тим більше у Варшаві, зазначає автор колонки в The Guardian.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Володимир Зеленський, прем'єр Угорщини Петер Мадяр, президент Європейської ради Антоніу Кошта й прем'єр Польщі Дональд Туск під час саміту ЄС в Брюсселі 18 червня
Внаслідок цього, початковий ентузіазм почав неминуче згасати, і обидва уряди мали б підготуватися до цього. Натомість, вакуум заповнила російська дезінформація, яка прагне ще більше посварити дві країни та послабити європейську підтримку України.
Особливо цього не повинна була допустити ліберальна коаліція Дональда Туска.
«Вона не змогла належним чином оцінити зростаючі амбіції України, продовжувала підтримувати міф про особливу, майже “прометеївську” роль Польщі в майбутньому України та не підготувала польське суспільство до того, що українці стануть його повноцінними членами. Водночас вона створювала ілюзію, що саме Польща має вирішальний голос у питанні вступу України до демократичної Європи», — пише Мадзіні.
Короткозорість Польщі має стати для неї уроком, розмірковує далі автор колонки. Що б не сталося найближчими роками, Україна, очевидно, дедалі більше інтегруватиметься в Європу, а українці – в європейські економіки. Вони конкуруватимуть із французами та німцями так само, як сьогодні конкурують із поляками.
А українські лідери приїжджатимуть до Брюсселя, Парижа та Берліна вже не просити безкоштовної зброї чи грошей, а вимагати рівного голосу, стверджуючи, що їхня боротьба проти російської агресії дала їм право на місце за європейським столом.
«Нічого з цього не повинно дивувати: українці – більше, ніж жертви, а Україна – більше, ніж країна, що воює. Нездатність Польщі врахувати це вже мала драматичні наслідки. Решта Європи ще має час підготуватися до цієї очевидної реальності», — підсумовує автор статті в The Guardian.
Спалах ворожості до українців
Різке зростання ворожого ставлення до українців підтверджує і статистика поліції.
За даними польських правоохоронців, у першій половині 2026 року було зафіксовано 180 злочинів на ґрунті ненависті проти українців. Це приблизно на 30% більше, ніж за аналогічний період 2025 року, і ці цифри викликають занепокоєння, пише польське видання Rzeczpospolita.
Мішенню агресії все частіше стають діти. Так, 14 серпня в Бидгощі двоє дорослих напали на 14-річну дівчину та її 12-річного брата з України.
За даними родини та українського консульства, дітей атакували через те, що вони розмовляли українською. Жінка викручувала дитині руку, зламала їхній іграшковий дрон, а його уламки кинула в хлопчика. Польська прокуратура вже висунула жінці обвинувачення, повідомляє Polskieradio.
Жертвою ще одного прояву ксенофобії днями стало навіть кількамісячне немовля. Скандал розгорівся у варшавській лікарні, куди в тяжкому стані привезли дитину.
Коментуючи стан маленького пацієнта, польські лікарі згадали про його національність, заявивши, що хвороба “навчить дитину, що в Польщі ніколи не буде легко”, повідомляє портал InPoland.
Коли на ксенофобський вислів жорстко відреагувала їхня колега, лікарка-анестезіолог з України, у відділенні розпочався конфлікт.
При цьому польська влада відкрито заявила, що напруженість становить загрозу не лише для українців, а й для безпеки Польщі та її відносин із Києвом.
Автор фото, ANITA WALCZEWSKA/EAST NEWS
Підпис до фото, Учасники акції "Не будь байдужим"
У середині серпня прем’єр-міністр Дональд Туск доручив міністерству внутрішніх справ і спецслужбам ретельніше моніторити зростання антиукраїнської ворожості та насильства.
Водночас у десятках польських міст відбулися акції під гаслом “Не будь байдужим”, організовані Комітетом захисту демократії (KOD) за підтримки Amnesty International.
Організатори протестів говорили про “зростаючу хвилю ненависті, ксенофобії, націоналізму та насильства”. Понад 11 тисяч осіб підписали петицію із закликом до уряду вжити рішучих заходів проти ксенофобських нападів.
Російська дезінформація
Автори іншої статті у виданні New Eastern Europe, які також аналізують причини зміни ставлення до українців, наголошують, що польське суспільство загалом не стало антиукраїнським.
Однак українське питання дедалі частіше пов’язують із соціальною конкуренцією, історичними суперечками та політичними конфліктами.
Важливу роль у цьому процесі відіграють соціальні мережі.
Російська дезінформація активно використовує вже наявні в польському суспільстві страхи та образи, але не створює їх з нуля, пишуть журналістки Анна Романдаш та Ната Ясевич, які висвітлюють суспільно-політичні теми та війну в Україні.
Наративи про те, що українці отримують надмірні соціальні виплати, відбирають робочі місця або користуються польською гостинністю, поширюються серед звичайних користувачів, політиків та інфлюенсерів, а потім потрапляють у традиційні медіа. Таким чином, російська пропаганда радше посилює реальні суперечності між поляками та українцями, ніж вигадує їх.
Окремий пласт цієї інформаційної війни – історична пам’ять, передусім Волинська трагедія та діяльність УПА. Авторки не заперечують важливості цієї теми для польського суспільства, але показують, як історичні злочини можуть використовуватися для створення негативного образу сучасних українців.
У соціальних мережах і частині медіа виникає небезпечна логіка: злочини, скоєні окремими українцями сьогодні, подаються разом із нагадуваннями про злочини УПА, створюючи враження, ніби між історичними подіями та поведінкою сучасних українців існує прямий зв’язок.
Дослідники медіа виділяють кілька основних наративів: українців зображують як фізичну загрозу, використовують тему Волинської трагедії, щоб викликати страх перед українцями, а також поширюють твердження, що після завершення російсько-української війни Україна може претендувати на польські території.
Раніше переважали наративи про конкуренцію з українцями за робочі місця, доступ до медичних закладів, шкіл та дитячих садків.
“Найпоширеніші наративи мають на меті відбити у людей бажання допомагати українцям”, — каже виданню польська експертка з дезінформації Анна Мєжинська. За її словами, на українських біженців покладають провину за проблеми, які вже існували в Польщі.
Водночас проблему не можна пояснити виключно російською пропагандою, підсумовують авторки матеріалу. Її живлять реальні соціальні та політичні зміни: втома від війни, конкуренція на ринку праці, суперечки щодо соціальних виплат, історичні травми та використання української теми польськими правими силами.