Автор фото, Marion McMillan c/o Finestripe Productions
У свої 17 років Маріон Макміллан, будучи незаміжньою та вагітною, вперше покинула батьківський дім у південно-західній Шотландії, щоб вирушити до Англії.
Це сталося у 1966 році: родина спрямувала її до притулку для породіль, яким керувала організація “Армія Спасіння”, розташованого більш ніж за 150 миль звідти — у Ньюкасл-апон-Тайн.
Юна мати провела зі своїм немовлям — чарівним хлопчиком із “прекрасним чорним волоссям” — дев’ять місяців, перш ніж дитину було відібрано.
Вона благала персонал дозволити їй залишити сина.
“Я благала: «Будь ласка, допоможіть мені зберегти дитину, не дозволяйте їм забрати мого малюка, будь ласка», — але його забрали, — поділилася вона в новому документальному фільмі BBC “Викрадені немовлята” (Stolen Babies).
Попередження: цей матеріал містить расистські висловлювання, а також описи сексуального насильства та жорстокості.
Фільм розповідає історії деяких із 250 000 жінок, які були змушені віддати своїх новонароджених дітей на усиновлення між 1949 та 1976 роками.
Вони були безсилі перед свавіллям держави, соціальних працівників, релігійних установ та системи, яка забезпечувала немовлятами прийомні родини.
“Якщо бути відвертими, ми були незаміжніми дівчатами з робітничого класу, які народжували дітей, що потім потрапляли до сімей середнього класу”, — пояснила у фільмі інша постраждала, Енн Кін.
Протягом багатьох років чимало з цих жінок зберігали пережитий досвід — та власну ганьбу — у таємниці.
У липні тодішній прем’єр-міністр Великої Британії сер Кір Стармер офіційно попросив вибачення у цих матерів, заявивши: “Сором — не ваш… сором — наш”.
Історія Меріон: “Вони не можуть забрати в мене дитину”
Автор фото, Marion McMillan
Підпис до фото, Маріон закохалася в біженця з Пакистану, коли їй було 17 років
Меріон виросла у Странрарі у 1960-х роках. Там вона закохалася у старшого чоловіка, який емігрував з Пакистану.
“Я була закохана, і все було так чудово, що я навіть не замислювалася про наслідки”, — зазначила вона.
“Ми зустрічалися лише кілька разів, і я нікому в родині про це не казала, але у 17 років я завагітніла поза шлюбом”.
Вона сподівалася, що вони одружаться, але її коханий усвідомлював, що їхні стосунки не будуть прийняті суспільством.
“Ніхто не захоче, щоб ти була з чорношкірим чоловіком, Меріон”, — сказав він їй.
Під час їхньої останньої розмови він запропонував їй разом емігрувати на Гаваї, вважаючи, що там до міжетнічних шлюбів ставляться прихильніше.
“Більше я його ніколи не бачила, — розповіла вона. — Я не знала, що мене чекає. Мене охопив конвеєр системи для “незаміжніх матерів” — і саме тоді я втратила контроль над власним життям”.
Автор фото, Marion McMillan
Підпис до фото, Меріон Макміллан розповіла, що її син народився з гарним темним волоссям
Вона народила дитину в “Гоупдіні” — притулку для незаміжніх матерів, де панували суворі умови, а поводження з жінками часом було жорстоким.
“З тієї миті, як ти переступаєш поріг, тобі дають зрозуміти: ти не гідна бути матір’ю, і в тебе заберуть дитину, — поділилася Меріон. — Її віддадуть на усиновлення. Тож краще звикай до цього, дівчино, бо в тебе немає ні грошей, ні житла, нікого, хто міг би тебе підтримати”.
Під час пологів старша медсестра вдарила її по обличчю за спробу встати з ліжка.
“І я не знаю, що було гірше: шок від того, що вона це зробила, чи самі тяжкі перейми, — згадала вона. — А вже за мить народився мій син”.
Їй не дозволяли взяти його на руки аж до наступного дня.
“Мені було страшенно лячно, — сказала Меріон. — Страшенно лячно, що в мене заберуть дитину. Вони ж не можуть забрати в мене мою дитину”.
Автор фото, Marion McMillan
Підпис до фото, У Меріон забрали сина, коли йому було лише дев’ять місяців.
Однак Меріон змогла провести зі своєю дитиною більше часу, ніж деякі інші дівчата в будинках для матерів і немовлят по всій Великій Британії.
“Я була шотландкою, а дитина — змішаної раси. Саме так мене сприймали в “Армії Спасіння”, — розповіла Меріон. — І, звісно, тобі казали, що дітей змішаної раси дуже рідко всиновлюють”.
Її сину було дев’ять місяців, коли його обрали прийомні батьки. Меріон порівнювала очікування моменту розлуки з перебуванням у камері смертників.
“[Старша медсестра] забрала його, вона плакала разом зі мною. Мабуть, потім його взяв хтось інший із персоналу, а вона продовжувала обіймати мене”.
Відчайдушні благання Меріон дозволити їй залишити дитину залишалися без уваги.
Автор фото, Finestripe Productions
Підпис до фото, У 2004 році Маріон нарешті возз’єдналася зі своїм сином
Не маючи змоги повернутися додому в Странрар, вона опинилася в жіночому гуртожитку в Глазго.
“Мене вигнали з місця, де я народилася й виросла, і я знову залишилася зовсім сама”, — розповіла вона службі новин BBC Scotland.
Зрештою, у 2004 році Маріон возз’єдналася зі своїм сином, проте події її юності й досі накладають важкий відбиток на її життя.
“Це було боляче для нього, боляче для мене, боляче для його [прийомних] батьків — боляче для всіх. Але якщо відкинути біль, то це стало справжнім Божим даром, адже всі ці роки я так сумувала за ним”.
Енн Кін: “Мені казали, що я більше ніколи його не побачу”
Автор фото, Ann Keen
Підпис до фото, Енн Кін відмовили в знеболенні під час пологів — це стало для неї “жахливою спокутою”
Енн Кін було 17 років; вона працювала на фабриці з виробництва туалетного паперу в містечку Юло (графство Флінтшир), коли симпатичний торговий представник запросив її на побачення.
“Саме тоді це й сталося. Якщо говорити сучасною мовою, це відбулося без згоди. У 60-х роках так не казали”, — розповіла вона.
Як і Меріон, її відправили подалі, щоб “вирішити проблему”. Вона народила в лікарні державної системи охорони здоров’я (NHS) у Суонсі, де їй відмовили в знеболенні.
“Мені сказали, що не дадуть нічого від болю, аби я запам’ятала це й більше не поводилася як “погана дівчина”, — згадувала вона.
“Вони бачили в мені жінку без жодних моральних принципів, а тому вважали, що я не заслуговую на допомогу. І я не вірю, що таке могло б статися, якби я була одружена”.
Автор фото, Ann Keen
Підпис до фото, Сина Енн забрали, коли йому було лише вісім днів
Енн сказали, що вона зможе провести 10 днів зі своїм малюком, але на восьмий день вона прийшла до дитячої кімнати — і його там не було.
Акушерка сказала їй: “Він чекає на свою нову матусю. Ти більше ніколи його не побачиш”.
Вона відвела її до ванної кімнати у вікторіанському стилі, посадила у ванну й схопила за груди.
Акушерка сказала Енн: “Я позбуваюся цього молока — воно тобі більше не знадобиться”.
“І саме тоді я зрозуміла, що втратила все”, — сказала Енн.
Джоан Чамберс: “Вчителі ж мають викликати довіру”
Автор фото, Joan Chambers
Підпис до фото, 14-річна Джоан завагітніла від учителя, який їїї зґвалтував
Джоан Чамберс було 14 років, коли вона, навчаючись у школі в Сандерленді, дізналася, що вагітна.
Учитель почав запрошувати її на прогулянки за місто.
“Мене це не насторожувало, адже, знаєте, він був учителем, а вчителям зазвичай довіряють. Я довіряла йому — справді довіряла”.
Одного разу він її зґвалтував.
“Єдине, що я пам’ятаю, — це біль, — розповіла вона. — Я не розуміла, що відбувається”.
За п’ять тижнів до пологів їй довелося свідчити проти цього чоловіка в суді.
Через багато років вона знайшла архівні документи, з яких дізналася, що суддя закликав присяжних не вірити її свідченням.
Вона розповіла авторам документального фільму, що суддя казав: “На нього чекає успішна кар’єра, тож не дозволяйте її вагітності вплинути на ваше рішення”.
Вона додала: “Це було боляче. Мені було справді боляче читати це через стільки років. Що таке міг сказати суддя…”
Чоловіка виправдали.
Автор фото, Finestripe Productions
Підпис до фото, Через роки Джоан дізналася, що присяжним сказали не вірити її свідченням
Останні кілька тижнів вагітності Джоан провела в притулку для матерів і немовлят, але розповідала, що самі пологи “стерлися з пам’яті”.
“Мабуть, це було страшенно боляче. Мені не давали ані знеболювальних, ані нічого подібного, — додала вона. — Наступне, що я пам’ятаю: мої ноги зафіксовані в гінекологічних стременах, накриті зеленою тканиною, а я чекаю, поки лікар прийде й накладе шви. Я була розірвана вщент — просто пошматована”.
Її дитину забрали, коли малюкові виповнилося три тижні — за тиждень до Різдва.
“У мене його відібрали, а потім наказали повернутися до дитячої кімнати, прибрати постіль із його ліжечка й підготувати його для наступного немовляти”, — розповіла вона.
Джоан було 66 років, коли вони нарешті зустрілися знову.
“Це було дивовижно, але водночас так сумно, — сказала вона. — Він ніколи мене не шукав, бо в новій сім’ї був цілком щасливим”.
“Вибачення доводять, що ми не були винні”
У 2023 році тодішня прем’єрка Шотландії, Нікола Стерджен назвала Меріон Макміллан “однією з найпалкіших борчинь” за справедливість, коли офіційно перепрошувала за роль держави у практиці примусового віддання дітей на усиновлення.
“Це завжди було жорстоким, несправедливим і глибоко хибним діянням”, — заявила перша міністерка Шотландії.
В оновленій заяві з вибаченнями, опублікованій 28 серпня 2026 року, “Армія спасіння” висловила “глибокий жаль і сором” через те, що вразливі молоді жінки не отримали необхідної допомоги в закладах організації для матерів із дітьми.
“Ми усвідомлюємо, що повинні нести відповідальність перед тими, кого підвели, і переосмислити свою роль у суспільстві, яке діяло проти вагітних незаміжніх жінок”, — додали територіальні керівники організації, комісари Пол і Дженін Мейн.
Меріон вважає, що можна зробити ще більше. Вона прагне більшої підтримки для тих, хто постраждав від примусового віддання дітей на усиновлення: матерів, самих дітей та прийомних батьків.
Також вона хотіла б бачити в Шотландії спеціалізований центр передового досвіду з питань усиновлення, де всі учасники цього процесу могли б отримувати всебічну підготовку та підтримку.
Автор фото, Finestripe Productions
Підпис до фото, У зрілому віці Енн возз’єдналася зі своїм сином Марком Ллойд-Фоксом
Енн Кін була серед невеликої групи матерів, запрошених на Даунінг-стріт напередодні того, як Кір Стармер від імені уряду Великої Британії вибачився перед ними.
“Для мене ці вибачення означають, що мене більше не вважають винною в тому, чого я не робила, адже я не віддавала його. Його забрали, — сказала вона. — Це доведе світові, що нашої провини в цьому не було. Ми не були винні. Винна була держава, винні були церкви, а ми станемо вільними”.