“Мені подобалося бути успішною в цій справі”, – каже Джо, колишня фахівчиня з комунікацій.
Але невдовзі після того, як у 30 років вона отримала роботу своєї мрії, Джо зіткнулася з вигоранням і була змушена взяти перерву в роботі.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнає вигорання станом фізичного та емоційного виснаження.
“Я хотіла стати керівницею відділу комунікацій до 30 років, і досягла цього, роблячи все, чого можна було очікувати: працювала понаднормово, погоджувалася на все, включно з такими божевільними речами, як відвозити дітей мого керівника до школи”, – каже 39-річна Джо, яка живе в Пенарті в Уельсі.
“Я щиро думала, що це чудові можливості, і збиралася скористатися ними сповна”, – додає вона.
“Пам’ятаю, як плакала у ванній кімнаті, задихалася від гіпервентиляції, але ніколи не думала: “так більше не можна”, ніколи не думала: “я більше не можу цього робити”, – каже Джо.
“Я лише думала, що мені потрібно змінити роботу, і тоді все буде добре. Мені здавалося, що вирішенням буде перехід в іншу організацію, але моя поведінка і те, що, як я вважала, від мене очікують, всюди були однаковими”, – згадує вона.
Через рік після отримання керівної посади Джо пережила вигорання, і протягом наступного року це призвело до двох нервових зривів.
“Я точно думаю, що це була ситуація, коли моє тіло й розум змусили мене зупинитися”, – каже вона.
“Мені було дуже важко ухвалювати рішення, ніби мій мозок працював повільніше. Пам’ятаю відчуття, ніби хтось перемкнув вимикач і мій мозок просто зламався”, – додає Джо.
Благодійна організація Mental Health UK повідомляє, що у 2025 році двоє з п’яти молодих працівників віком від 18 до 24 років брали лікарняний через поганий психічний стан, спричинений стресом.
Олімпійська спортсменка Лаваяй Нільсен нещодавно розповіла BBC, що усвідомила своє вигорання надто пізно, після Олімпіади 2024 року в Парижі, а депутатка від Партії зелених Карла Деньєр у травні оголосила, що бере відпустку через вигорання.
Докторка Джилл Вільямс, психологиня та бізнес-коуч із Північного Уельсу, спеціалізується на роботі з людьми, які постраждали від вигорання.
“Насправді саме перфекціоністи або ті, хто завжди робить більше, ніж від них очікують, частіше стикаються з цим, – зазначає вона.
“Ті самі риси, які допомагають вам отримати підвищення, на жаль, можуть і призвести до вигорання”, – додає Вільямс.
Емі Девіс із Public Health Wales каже, що слово “вигорання” іноді використовують як синонім стресу, але це різні речі.
“Стрес може бути схожим на відчуття, що ви тонете, а вигорання – на відчуття, що вам уже нічим плисти”, – каже вона.
Обидві експертки допомогли BBC News розвінчати міфи та хибні уявлення про вигорання.
Чи завжди вигорання пов’язане з роботою?
“Не обов’язково лише з роботою. Ми дуже часто бачимо його серед людей, які доглядають за іншими, та студентів, тобто в будь-якій ситуації, де є тривалий стрес”, – каже Вільямс.
Оскільки причиною є тривалий неконтрольований стрес, воно може виникати через будь-яку постійну й вимогливу роль або відповідальність.
Чим вигорання відрізняється від депресії чи тривожності?
Вигорання і депресія є різними станами, а ВООЗ не вважає вигорання психічним розладом або захворюванням.
“Якщо наслідки вигорання залишаються без уваги, це може призвести до розвитку таких захворювань”, – каже Девіс.
Чи може відпустка вилікувати вигорання?
“Іноді вона може допомогти, але також потрібні зміни в обставинах, які спричиняють цей стан”, – каже Девіс.
“Для багатьох людей відпочинок необхідний, але його не завжди достатньо. Якщо ви повернетеся на роботу і ваше ставлення до роботи залишиться таким самим, то отримаєте той самий результат, тому щось повинно змінитися”, – додає Вільямс.
Зрештою Джо залишила свою кар’єру, коли зрозуміла, що так жити неможливо.
Їй діагностували тривожний розлад і депресію.
“Я на власному гіркому досвіді навчилася, що відпочинок не лікує вигорання, і він точно не допоміг мені подолати нервовий зрив. Насправді подолати це можна лише змінивши те, що привело вас до вигорання або зламало”, – каже Джо.
“Тепер я жінка з місією переконувати інших працювати менше, тому що я витратила 10 років, не роблячи цього, і це ледь мене не зламало”, – додає вона.
Джо займається публічними виступами та коучингом, підтримуючи власників бізнесів і роботодавців, щоб допомогти іншим уникнути вигорання.
“Я контролюю ситуацію, я керую своїм бізнесом, сама вирішую, як він працює, що робити та з ким працювати, і це величезна частина мого шляху”, – каже вона.
“Я ненавиджу цю культуру оптимізації, коли потрібно бути максимально продуктивним. Відчуття, що ми постійно повинні оптимізувати себе і свою продуктивність, просто змушує нас більше працювати й менше жити… Думаю, усе це варто просто викинути на смітник”, – вважає Джо.
Деякі професійні спільноти висловлювали занепокоєння тим, що працівники залишають роботу через вигорання, зокрема в акушерстві та викладанні.
“Акушерки виконують надзвичайну роботу, і вони заслуговують відчувати гордість за свою професію, а не вигоряти через кілька років після отримання кваліфікації”, – каже Ханна Леонард із профспілки акушерок Royal College of Midwives.
“Необхідні зміни, щоб повернути радість до викладання. Поки це залишається безперервною виснажливою боротьбою, ми й надалі втрачатимемо хороших учителів у школах Уельсу”, – додає Ніл Батлер із профспілки освітян NASUWT.
“Наше дослідження показує, що стрес є ризиком номер один на роботі, вищим за традиційні небезпеки, такі як вплив хімічних речовин, робота на висоті та небезпечне обладнання”, – каже Лора Доел із Trade Union Congress Cymru.
За її словами, дії роботодавців, які пропонують заходи для підтримки добробуту працівників, заслуговують на схвалення, але ключовим є усунення першопричин стресу, таких як “низька оплата праці, нестабільні контракти та нереалістичні робочі навантаження”.
Уряд Уельсу заявив, що працює з роботодавцями та профспілками над зменшенням навантаження, підтримкою добробуту працівників і забезпеченням доступної допомоги у сфері психічного здоров’я.