Українська авіаційна галузь втратила податкові пільги з 1 січня 2025 року, що ставить її на межу виживання. Галузь прагне включення до ініціативи Defence City для збереження виробництва та робочих місць.
З 1 січня 2025 року українська авіаційна галузь втратила податкові пільги та преференції, які діяли понад десятиліття. Саме завдяки цим механізмам підприємства могли модернізувати виробництво, запускати нові проєкти та зберігати десятки тисяч робочих місць. Їхнє скасування поставило авіацію на межу виживання: компанії працюють у режимі виснаження, одночасно забезпечуючи критичні потреби військової авіації.
Ефективним інструментом підтримки на сьогодні вважається включення авіабудування до нової державної ініціативи Defence City. Народні депутати вже подали низку правок, з яких, за даними податкового комітету, врахована лише одна. Доля інших поки що невідома, хоча вони критично важливі для збереження галузі.
Про ситуацію, зміст поправок та їх значення для авіації та України загалом УНН поговорив із Президентом Аерокосмічної асоціації України Віктором Поповим.
– Пане Вікторе, як ви оцінюєте ситуацію, в якій опинилась українська авіація після скасування пільг?
– Ситуація критична. Літакобудування − це стратегічна галузь, яка забезпечує обороноздатність, дає роботу понад 40 тисячам людей і створює мультиплікативний ефект для десятків суміжних секторів. Але з 1 січня 2025 року підприємства втратили податкові пільги, які діяли понад 10 років. Тільки за 2017-2023 роки ця система дала 9,3 млрд грн вивільнених коштів, а у відповідь держава отримала 22,9 млрд грн податків. Тобто ефективність податкових пільг становила 2,5 рази, фактично на кожну гривню податкових стимулів держава отримала 2,5 гривні податків. Тепер ця підтримка обірвана, а підприємства змушені працювати на межі, виконуючи оборонні замовлення без належних ресурсів.
– Чому саме Defence City розглядається як ключовий інструмент порятунку?
– Defence City покликаний стати спеціальним режимом для підприємств ОПК. Якщо авіацію не включать повною мірою до резидентів, ми отримаємо парадокс: стратегічно важлива галузь опиниться поза межами державної підтримки. А це ризик банкрутств, зупинки програм, відтоку кадрів. Навпаки, включення літакобудування дозволить зберегти виробництво й розвивати такі проєкти, як модернізація “Руслана”, виробництво Ан-178, нові двигуни від “Мотор Січ” і “Івченко-Прогрес” та інші видатні досягнення, якими можуть похизуватися навіть далеко не всі провідні країни світу.
Також принципово наголосити, що пільги та преференції в рамках підтримки українського авіапрому − це не гроші, які держава “дарує”. Це знижки, які підприємства вкладають у розвиток. І результат ми бачимо з цифр та показників. Це найбільш ефективна інвестиція держави.
– Що станеться, якщо ці поправкине будуть враховані?
– Це означатиме системну деградацію. Виробництво скоротиться на 30-40%, інвестиційні програми − на 40-60%. Буде втрачено до 15 тисяч робочих місць. А головне − ми втратимо технологічні компетенції й незалежність. Для країни у стані війни це неприпустимо.
– Переходячи до змісту змін, які пропонує авіація в Defence City, гострі дискусії з самого початку спричинив відсотковий бар’єр оборонного доходу, чому так?
– Вимога у 90% від оборонної діяльності була абсолютно нереалістична для авіації. Навіть у провідних компаній, таких як АТ “Антонов”, цей показник не досягає такого рівня через специфіку роботи. Після того, як наші правки були подані та розглянуті, податковий комітет повідомив про зниження порогу оборонного доходу для авіаційних підприємств з 90% до 50%. Це більш реалістично, однак ключове – не лише цифра, а й правильне визначення, що саме вважати оборонним доходом. Це мають бути не тільки прямі поставки Міноборони, а й виробництво літаків, їх ремонт, модернізація та обслуговування. Це теж робота на оборону.
Приклад дуже простий: модернізований транспортний літак, який ще вчора працював у цивільній авіації, завтра може виконувати завдання армійської авіації – доставляти боєприпаси, евакуювати поранених чи перевозити війська. Це безпосередній внесок у національну безпеку, і закон має це враховувати.
Не менш важливим є питання міжнародних контрактів. Українські підприємства виконують угоди не тільки для Міноборони, а й за міжнародними програмами, у тому числі подвійного призначення. Це інтегрує нас у світовий ринок, приносить валютні надходження й одночасно зміцнює бюджет.
Водночас, якщо за цим пунктом ми розуміємо ситуацію і вона більш менш приємлива, то доля інших поки що невідома, хоча вони критично важливі.
– Які ще поправки залишаються необхідними для врахування і чому вони настільки важливі?
– Їх можна згрупувати у кілька блоків. Один із найважливіших − це включення до переліку резидентів Defence City авіаційних підприємств, які підпадають під дію Закону “Про розвиток літакобудівної промисловості” і вже визнані Кабінетом Міністрів критично важливими для економіки та оборони. Якщо цього не зробити, виходить парадокс: держава раніше надала галузі особливий статус, а тепер сама ж його ігнорує, формуючи нову ініціативу без урахування авіації. Це створює ризик втрати цілого сектора, який довів свою стратегічну значимість.
– Чинний законопроєкт відсікає підприємства з боргами. Чому це несправедливо?
– У воєнний час податкова заборгованість часто виникає через обстріли, релокацію, руйнування виробництв. Але ці підприємства все одно виконують оборонні замовлення. Ми пропонуємо компроміс: дати три роки на погашення боргу. Це зберігає принцип відповідальності, але дозволяє працювати.
– Авіаційна галузь також наполягає на звільненні від податку на прибуток. Чому це принципово важливо?
– Тому що ці кошти не підуть у дивіденди чи “проїдання”. Вони залишаються в самих підприємствах і працюють на розвиток. Передусім це інвестиції у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Це величезний пласт роботи, без якого авіабудування просто не існує: створення нових двигунів, модернізація літаків, розробка безпілотних платформ, впровадження композитних матеріалів і цифрових технологій. Саме завдяки НДДКР з’являються ті рішення, які завтра стають серцем наших літаків.
Прикладом може бути модернізація “Руслана” – унікального транспортного літака, здатного перевозити сотні тонн вантажів. Без постійних дослідницьких і конструкторських робіт він би давно застарів, але завдяки НДДКР ми можемо продовжувати його ресурс, адаптувати під сучасні потреби та інтегрувати в оборонні завдання.
Інший приклад – відновлення української “Мрії”. Це символ держави, але водночас і надскладний інженерний проєкт, який потребує унікальних розробок. Чи зможуть українські підприємства його реалізувати? Так, за умови, що в них буде ресурс для НДДКР і модернізації виробництва. Саме звільнення від податку на прибуток дозволяє акумулювати такі кошти й перетворювати їх на інновації, які роблять нас конкурентними у світі та сильними у війні.
– Які ще зміни пропонуються?
– Це звільнення від земельного, майнового й екологічного податку, відмова від штрафів і пені у випадку виключення з переліку. Бо підприємство, яке постраждало від обстрілів, не можна карати вдруге. Також ми пропонуємо встановити прозорий порядок використання вивільнених коштів під контролем уряду.
– Ваш головний меседж законодавцям?
– Defence City не зможе досягнути максимальної результативності без авіації. Це не “просто галузь”, це стратегічна перевага, яку важливо не втратити. Наш заклик простий: дайте авіації шанс вижити і стати локомотивом післявоєнного відновлення.
В Україні іноді звучать наративи, ніби літакобудування вже не існує. Але це − пряма калька з ворожої пропаганди, яка десятиліттями намагається нас переконати, що ми “нічого не можемо”. Насправді Україна має всі потужності й компетенції, щоб будувати літаки, розвивати авіацію і рухатися вперед. Так, після початку повномасштабного вторгнення умови стали надскладними, багато підприємств втратили виробничі бази або були змушені релокуватися. Але потенціал зберігся, і якщо держава підтримає галузь, вона доведе свою силу.
Наше завдання – не допустити, щоб авіація сьогодні повторила долю майже втраченої космічної галузі. Ми можемо не тільки зберегти, а й посилити її. Для цього потрібно одне: політична воля та відновлення апробованих життям механізмів підтримки.
