Автор фото, Alamy
Нащадок заможної аристократії, чиє виховання готувало її до життя в розкішних маєтках, Роуз Дагдейл відмовилася від свого привілейованого походження, ставши членом Ірландської республіканської армії (ІРА). У квітні 1974 року вона стала учасницею однієї з наймасштабніших крадіжок творів мистецтва.
Народжена у 1941 році в родині вищого світу, Бріджит Роуз Дагдейл, здавалося, була приречена на безтурботне існування в елітних колах. Її виховувала французька гувернантка, вона навчалася в престижних європейських закладах і була представленою королівській родині на балу дебютанток. З дитинства її готували до життя в заміських садибах і суспільних обов’язків, які включали шлюб з чоловіком бездоганної репутації.
Натомість, досягнувши 30-річного віку, Дагдейл розірвала зв’язки зі світом, що її сформував. Вона відмовилася від спадщини, привласнила кошти своєї родини, викрала гелікоптер для нападу на поліцейську дільницю та відіграла ключову роль в одній із найзначніших крадіжок витворів мистецтва в історії. Вона навіть займалася розробкою вибухових пристроїв для ІРА.
Бунт Дагдейл проти свого виховання почався ще під час її дебюту, коли вона з огидою сприймала світські ритуали та марнотратство. Її неохоче змушували брати участь у так званому “Сезоні” – шестимісячному періоді вечірок та прийомів, призначеному для виведення на шлюбний ринок дівчат 17-18 років належного статку чи походження.
Пізніше вона назвала свій бал дебютантки – формальне входження до вищого суспільства – “однією з тих порнографічних церемоній, вартість яких приблизно дорівнює тому, що отримують 60 пенсіонерів за шість місяців”.
Всупереч батьківським планам, у 1959 році вона вступила до Оксфордського університету, вивчаючи філософію, політику та економіку. Під час навчання, переодягнувшись у чоловічий одяг, вона разом із подругою проникла на дискусію в суто чоловічому Оксфордському союзі, протестуючи проти обмежень.
Після завершення навчання в університеті США, у 1964 році вона повернулася до Лондона, щоб викладати та працювати економістом у Міністерстві допомоги та закордонного розвитку.
Радикальні студентські заворушення 1968 року привели її до революційного лівого крила, за чим послідувала “паломницька” поїздка на Кубу. Повернувшись до Британії, вона занурилася в радикальну політику, тихо працюючи серед незаможних громад у Тоттенгемі, на півночі Лондона, одночасно приховуючи власні статки. До 1973 року більшу їх частину вона роздала.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Роуз Дагдейл (ліворуч) і Дженніфер Гроув, переодягнені в чоловіків, щоб проникнути на суто чоловічі дебати в Оксфордському університеті
Зацікавившись конфліктом у Північній Ірландії (відомим як “The Troubles”), вона допомогла організувати напад на маєток своїх батьків площею 800 акрів у Девоні, викравши витвори мистецтва та срібло на суму близько £82 000 – що еквівалентно приблизно £1,3 мільйона ($1,75 мільйона) сьогодні.
Коли її заарештували та притягнули до суду, вона звернулася до батька, який свідчив: “Я люблю тебе, але водночас ненавиджу все, що ти уособлюєш”.
Звертаючись до судді, вона заявила: “Ви перетворили мене з інтелектуальної бунтарки на борця за свободу”. Натомість, замість стати політичною мученицею, вона отримала дворічний умовний термін.
Протягом кількох місяців вона почала встановлювати зв’язки з ІРА. Однак войовничі ірландські республіканці, природно, поставилися з підозрою до цієї англійської аутсайдерки з вищого класу і трималися на відстані.
У дивній пригоді в січні 1974 року вона брала участь у несанкціонованій місії з деякими особами, пов’язаними з ІРА, щоб захопити гелікоптер у графстві Донегол.
Вони змусили цивільного пілота злетіти з наміром скинути молочні бідони, наповнені вибухівкою, на поліцейську дільницю за кордоном у Північній Ірландії, у Страбейні, графство Тайрон.
Однак гелікоптер був небезпечно перевантажений, і два бідони довелося скинути в море після попереджень про можливість аварії повітряного судна. Запобіжник іншої бомби запалився передчасно, і його довелося панічно висмикувати. Останній бідон промахнувся повз ціль, впавши цілим у сусідньому саду, де його знешкодили сапери.
Майор Річард Ерл з британської армії пізніше розповів програмі BBC Midweek, як солдати жартівливо називали “цю нову військову зброю – молочний бідон класу повітря-земля”.
Озброєні зловмисники проникли до розкішної резиденції
Але незабаром Дагдейл перестала бути лише об’єктом насмішок. В Англії її розшукували за шістьма звинуваченнями у контрабанді зброї до Манчестера, а також її шукала армія в Північній Ірландії.
На той час вона діяла в рамках розрізненої мережі ірландських республіканців: частина з них була в ІРА, частина діяла поза нею. Переховуючись та живучи в конспіративних квартирах ІРА в Республіці Ірландія, вона шукала нової можливості допомогти їхній насильницькій збройній кампанії.
Стаття в Daily Express від 27 лютого 1974 року могла підкинути їй кілька ідей. У ній читачам повідомляли, що сер Альфред Бейт, 71-річний представник південноафриканської діамантової династії та колишній депутат парламенту від Консервативної партії, був одним із чотирьох приватних власників робіт Йоганнеса Вермеєра, нідерландського художника, який написав “Дівчину з перловою сережкою”. “Інші троє – королева, Ротшильд та американський нафтовий магнат”.
У статті пояснювалося, що поки сер Альфред “зимує в Південній Африці”, його Вермеєр висітиме в Національній галереї в Дубліні. “Після його повернення картина буде перевезена на своє звичне місце – до його будинку в маєтку Рассборо в графстві Віклоу”.
Пізно ввечері 26 квітня 1974 року четверо озброєних нападників увірвалися до розкішного маєтку сера Альфреда та леді Клементини Бейт, вдаривши його по голові револьвером. Кореспондент BBC Джон Сімпсон тоді повідомляв: “Їх очолювала жінка з акцентом, який здавався французьким. Вони запхали леді Бейт до підвалу, зв’язали сера Альфреда та п’ятьох його працівників, а потім почали виривати найкращі картини з рам, очевидно, зовсім не переймаючись їхньою вартістю”.
Сер Альфред сказав Сімпсону: “Я чув лише одного чоловіка – того, хто вдарив мене по голові руків’ям пістолета і зробив кілька дуже образливих антикапіталістичних зауважень”.
Жінка з підозріло сильним французьким акцентом наказала спільникам забирати найцінніші полотна з колекції: Вермеєра, пару картин Габріеля Метсю, Гойю, раннього Веласкеса, “Портрет кавалера” Франса Галса.
“Одним ударом, за лічені хвилини, ви втратили одну з найбільших колекцій живопису у світі, – сказав Сімпсон серу Альфреду в репортажі BBC. Баронет погодився й додав: “Жодні гроші не здатні компенсувати втрату цих прекрасних предметів”.
Полотна, які забрала банда, були достатньо невеликими, щоб уміститися в їхній універсал Ford Cortina, і вони помчали геть. За пів години сер Альфред зумів звільнитися й викликав поліцію, яка встановила блокпости та перевела аеропорти й морські порти в режим підвищеної готовності.
За кілька днів після цього надійшла вимога викупу: злочинці вимагали перевести до в’язниці в Північній Ірландії Маріан і Долурс Прайс – двох сестер, ув’язнених в Англії за підрив автомобіля з бомбою ІРА біля будівлі Олд-Бейлі в Лондоні у 1973 році.
Сер Альфред наполягав, що не матиме жодних справ із “жорстокими й безжальними людьми, які здійснили цей напад”. Дагдейл, яку вже розшукували за напад із використанням гелікоптера, тепер також підозрювали в цьому пограбуванні. Головний суперінтендант Джеймс Мерфі, який згодом очолить невдале полювання на викраденого скакового коня Шергара, сказав журналістам, що її не виключають зі списку підозрюваних.
Шлюб у тюремній каплиці
Пошуки завершилися в заміському будинку у Пріізон-Коув поблизу Гландора у Західному Корку – приблизно за 300 км від місця викрадення картин. Двоє поліцейських здійснювали рутинні обходи, коли запідозрили недобре.
Місцевий фермер повідомив, що здавав бунгало чоловікові та жінці за два дні до пограбування. Після виклику підмоги офіцери увійшли до порожнього помешкання і помітили документи, що стосувалися картин.
Суперінтендант Томас Баррет розповів BBC News, що коли жінка повернулася додому, вона виглядала стривоженою. Колега повідомив йому про цікаву знахідку на подвір’ї: “В автомобілі ми знайшли шість пакунків, схожих на картини. Вони були дуже добре запаковані і, гадаю, готові до транспортування”.
Дагдейл згадувала у 2012 році: “Пам’ятаю, я вийшла у своїй маленькій перуці й намагалася говорити французькою, щоб видатися іноземною туристкою, але, очевидно, їх це не переконало”.
У суді під час винесення вироку вона заявила, що є “гордо, непідкупно винною”. Вона отримала дев’ять років ув’язнення за отримання викрадених картин і ще дев’ять років, що мали відбуватися паралельно, за захоплення гелікоптера.
Під час процесу вона дізналася, що вагітна. Батьком був Едді Галлахер – її спільник в обох злочинах. На запитання біографа Дагдейл, Шона О’Дрісколла, як розвивалися їхні стосунки, Галлахер відповів: “Знаєте, коли вас зводять разом і за вами женеться зграя собак, щоб кинути вас до в’язниці, і ви врешті опиняєтеся в одному ліжку. То що вам робити? Довго не поговориш”.
Дагдейл народила сина Руайрі у в’язниці Лімерика, а у 1978 році Дагдейл і Галлахер одружилися в тюремній каплиці. Вона вийшла на волю у 1980 році й переїхала до Дубліна, щоб виховувати сина.
Якщо її ранні спроби стати бійчинею ІРА могли здаватися дещо недолугими, то пізніші роки набули смертоноснішого характеру. Шон О’Дрісколл, автор книги “Спадкоємиця, бунтарка, месниця, терористка: надзвичайне життя Роуз Дагдейл” (Heiress, Rebel, Vigilante, Bomber: The Extraordinary Life of Rose Dugdale), розповів BBC, що існують свідчення її участі в розробці озброєнь ІРА.
Дагдейл померла в березні 2024 року у віці 83 років. Того ж місяця вийшов фільм “Балтимор” про пограбування, де Дагдейл зіграла Імоджен Путс.
Дагдейл не висловлювала жалю до кінця, сказавши О’Дрісколлу, що “найщасливішим днем її життя” було захоплення гелікоптера.
“Це був перший раз, коли я відчула, що справді перебуваю в центрі подій і що справді роблю те, що казала, що зроблю”, – сказала вона.