Автор фото, Serenity Strull/ BBC/ Getty Images
Деякі люди миттєво засвоюють нові вимови. Яким чином їм це вдається? Журналістка BBC, яка має німецьке коріння та проживає у Сполученому Королівстві, спробувала опанувати вимову та заговорити, наче мешканець американського міста Цинциннаті, що розташоване в окрузі Гамільтон штату Огайо.
Дженніфер Скейпетіс-Тайсер, викладачка акторської майстерності у сфері мовлення, усміхається мені з екрана комп’ютера. Ми готуємося до моєї першої в житті спроби акторської імпровізації.
«Уявіть, що ви — типовий американський офісний працівник із Цинциннаті, — каже вона. — Ви повертаєтеся додому, несучи повною мірою покупки, і намагаєтеся привернути увагу домочадців, аби вони допомогли розібрати покупки».
Вона робить коротку паузу, переходить на американський діалект і промовляє мою репліку: «Привіт, я вже вдома! Де всі?»
Насправді, я — журналістка німецького походження, яка живе в Англії, ніколи не відвідувала Цинциннаті й ніколи раніше не намагалася імітувати американський акцент.
Але ми спілкуємося через відеозв’язок, оскільки Скейпетіс-Тайсер, доцентка кафедри голосу та діалектів Університету Коннектикуту, стала співавторкою дослідження, присвяченого тому, чому деякі особистості так майстерно змінюють свою вимову. Найкращий спосіб зрозуміти її висновки — це, безсумнівно, спробувати все на власному досвіді.
Оскільки термін «американський акцент» охоплює численні варіації, Дженніфер обирає так звану «загальноприйняту американську» вимову. Її можна почути, наприклад, у Цинциннаті та багатьох інших містах.
Протягом наступних кількох хвилин Скейпетіс-Тайсер навчає мене піднімати корінь язика, спрямовувати голос по діагоналі вперед і вгору, ширше відкривати рот, по-іншому артикулювати звук «о» та створювати характерний американський звук «r» за допомогою язика й задніх зубів.
Так я намагаюся перевтілитися у свою нову роль мешканки Цинциннаті. Мої перші спроби призводять до дивного, приглушеного звуку, абсолютно несхожого на її демонстрацію. Очевидно, результати її дослідження відкриють для мене ще багато цікавих аспектів.
Зрештою, стало зрозуміло: кожен із нас виконує величезну, приховану та складну роботу, коли чує або відтворює акценти — навіть якщо ми не займаємося професійною імітацією.
«Основне визначення акценту — це спосіб мовлення, спільний для членів певної лінгвістичної спільноти», — зазначає Емілі Маєрс, професорка кафедри мовлення, мови та слуху Університету Коннектикуту.
Разом із Скейпетіс-Тайсер вона працювала над статтею, присвяченою імітації акцентів.
Маєрс пояснює, що такою спільнотою може бути група осіб з одного регіону, міста, країни або вікової групи. Акцент може включати не лише специфічну вимову слів, а й такі аспекти, як інтонація, висота тону, швидкість мовлення:
«Все це впливає на те, що саме ми сприймаємо як акцент, — незалежно від того, чи це регіональний, чи іноземний акцент.
Кожен, хто хоча б раз вивчав іноземну мову, усвідомлює, скільки хвилювання викликає спроба відтворити ці особливості лише для того, щоб бути зрозумілим.
Іноді люди навіть змінюють свою природну вимову через «акцентизм» — тобто дискримінацію та упереджене ставлення до певних варіантів вимови.
В акторській сфері акценти мають велике значення, адже «вони розповідають частину історії: звідки походять персонажі та до яких соціальних груп вони належать», — зазначає Скейпетіс-Тайсер, яка готує акторів як на театральному факультеті університету, так і в професійному театрі.
Перший етап імітації акценту — це здатність почути та розпізнати його закономірні звукові моделі.
«Наприклад, звідки я походжу (північний Середній Захід), люди вимовляють щось на кшталт «baig» з голосною, як у слові «bagel», замість «bag», — каже Маєрс.
Якщо ви вперше чуєте цей акцент, ваш мозок має зрозуміти, що це вимова «baig» з Середнього Заходу, яка по суті є вашим «bag», і що це правило, ймовірно, стосується й інших звуків «а».
Враховуючи складність цієї роботи мозку, не дивно, що сприйняття мовлення з незнайомим акцентом вимагає значно більших когнітивних зусиль, ніж прослуховування звичної мови.
Однак дослідження показують, що з практикою стає легше: чим частіше ми чуємо певний акцент, тим менше зусиль нам потрібно для його розуміння. Науковці припускають, що ми можемо навіть підсвідомо починати імітувати чужий акцент, оскільки люди часто підлаштовуються під манеру мовлення одне одного.
Автор фото, Serenity Strull/ BBC/ Getty Images
Підпис до фото, Те, як наші губи вимовляють ключові літери у слові, визначає, чи звучить воно більше по-американськи чи по-британськи
Коли ваш мозок освоїв принципи роботи акценту, наступним кроком стає спроба його відтворити.
«Вам потрібно задіяти власні мовленнєві органи — рот, голосові зв’язки, дихальну систему — для контролю імітації», — каже Маєрс.
У випадку з моєю штучною вимовою мешканки Цинциннаті, одним із головних завдань було перемістити голос глибше, ближче до задньої частини рота. За словами викладачки акторської мови Скейпетіс-Тайсер, саме це створює типово американське звучання, на відміну від передньої частини рота, яка асоціюється з британським вимовою.
Імітація акценту — «це неймовірно складна система, яка включає внутрішню модель і її подальше зовнішнє відтворення», — підсумовує Маєрс. І додає: «Деяким людям це вдається надзвичайно добре».
Щоб розкрити їхній секрет, Маєрс, Скейпетіс-Тайсер та їхня колега Ганна Олсон попросили 92 носіїв північноамериканської англійської мови імітувати зразки мовлення людей з трьома різними акцентами: з англійського Йоркшира, шотландського Единбурга та Східної Капської провінції Південної Африки.
Дослідники також перевірили учасників на наявність певних здібностей, які потенційно сприяють опануванню акцентів.
Зокрема, вони з’ясовували, чи мають піддослідні добрий музичний слух та наскільки швидко вони можуть вимовляти звуки у тесті зі скоромовками. Крім того, дослідники проаналізували особистісні характеристики учасників, такі як відкритість до нового досвіду та задоволення від соціальної взаємодії.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Цинциннаті, Огайо
«Цікаво, що найкращим предиктором того, наскільки добре ви імітуватимете акценти, виявився тест зі скоромовками», — зазначає Маєрс.
Особи, які могли дуже швидко рухати своїми артикуляційними органами, відтворюючи стрімке звучання скоромовки, також продемонстрували чудові результати в імітації акцентів.
За її словами, існує певний зв’язок між «спритністю» (вмінням майстерно керувати рухами рота під час мовлення) та здатністю копіювати акценти.
Ще одним важливим показником стали музичні здібності: ті, хто краще розпізнавав звуки в музичному тесті, успішніше впоралися і з імітацією акцентів.
«Люди з відмінним слухом, що цілком логічно, здатні вловлювати тонкі нюанси вимови», — зауважує Маєрс.
Особистісні якості також відіграють свою роль.
«Відкритість до нового досвіду та готовність пробувати щось невідоме — це ще один фактор, що вказує на схильність до імітації», — пояснює Маєрс.
Проте команда не виявила жодного зв’язку з екстраверсією — рисою, яка визначає товариськість та відкритість до людей.
Скейпетіс-Тайсер наголошує, що можна бути відкритою до нового людиною, готовою експериментувати й навіть виступати на сцені, не будучи при цьому екстравертом:
«Серед видатних акторів чимало тих, хто поза сценою залишається досить інтровертною особистістю».
Деякі висновки збігаються з результатами попередніх досліджень, які також демонстрували зв’язок між музикальністю та імітацією мови. В одному з таких експериментів носіїв китайської та каталанської мов попросили відтворити фрагменти мовлення з різних мов, зокрема івриту, японської, тагальської, турецької та в’єтнамської.
Ті, хто продемонстрував високі показники музикальності, краще впоралися і з мовним завданням. В інших дослідженнях музичні навички допомагали людям точніше копіювати французький акцент і вловлювати ледь помітні аспекти мовлення: емоційне забарвлення, висоту тону, мелодійність та ритм. Не дивно, що завдяки гнучкості голосу люди, які добре співають, зазвичай краще імітують акценти.
Однак Скейпетіс-Тайсер застерігає, що ці результати слід розглядати з урахуванням певних нюансів.
«З педагогічної точки зору, мені цікаво, що багато з цих навичок ми вже розвиваємо на театральному факультеті, — каже вона. — На всіх акторських курсах ми тренуємо в людях відкритість, відточуємо артикуляцію, відчуття ритму та тону, а іноді вони ще й займаються вокалом».
У майбутньому вона прагне з’ясувати, чи справді ці навички та риси є причиною успішної імітації акцентів, чи існують інші глибинні фактори, які дозволяють людині бути вправною в усьому цьому одночасно.
І, звісно, є чимало людей, які не опановують акцент миттєво, але блискуче досягають успіху завдяки тривалій практиці.
Насправді, сама Скейпетіс-Тайсер розвивала свої навички імітації поступово. Вона є австралійкою, але оскільки більшу частину професійного життя провела у Великій Британії та США, їй майже ніколи не доводилося працювати зі своїм рідним акцентом.
«Я завжди вдавала з себе британку чи американку, і мені довелося докласти чимало зусиль, щоб досягти в цьому успіху, — згадує вона. — Згодом це мене захопило, і я це щиро полюбила».
Автор фото, Credit: Serenity Strull /BBC/ Getty Images
Натхненна її ентузіазмом, я роблю ще одну спробу опанувати акцент Цинциннаті. (Скейпетіс-Тайсер обрала саме це місто, оскільки колись там мешкала і воно їй дуже сподобалося; таку вимову можна почути там від багатьох, хоча й не від усіх жителів).
Я є чудовим прикладом того, чому лабораторні тести не дають повної картини. Я граю на музичному інструменті, проживала в кількох країнах і володію кількома мовами: згідно з результатами дослідження, я мала б впоратися з цим завданням ідеально.
Натомість я справді мучуся, постійно зупиняюся і вибухаю нервовим сміхом. Власне, я відчуваю «мовну тривожність» — стан, коли ти так боїшся здатися незграбним, що волієш взагалі мовчати.
Це мене особливо дивує, адже я не відчуваю такого страху, коли вивчаю нові слова. Але, як пояснює Маєрс, вивчення звуків відрізняється від вивчення слів. Зрештою, є багато людей, чий словниковий запас не поступається носіям мови, але чий акцент все ще зберігає відлуння рідної мови.
«Ми достеменно не знаємо, чому вивчати нові звуки набагато важче, ніж нові слова», — додає Маєрс.
Вона припускає: це може бути пов’язано з тим, що звуки мови є будівельним матеріалом для слів. За її словами, щоб вивчити нове слово, навіть в іноземній мові, ми можемо використовувати вже знайомі нам рідні звуки для приблизної вимови.
Тож замість того, щоб працювати над ідеальним копіюванням нових іноземних звуків, ми просто переробляємо те, що вже маємо. Наприклад, носій англійської може вимовити «ro-zay» з англійським «r», і це буде достатньо близько до французької вимови слова «rosé», щоб його зрозуміли.
Можливо, мій мозок просто не бачить сенсу докладати величезних зусиль, аби вдавати мешканку Цинциннаті, якщо мене і так розуміють завдяки моїм старим, звичним звукам.
Мої спроби стають кращими лише тоді, коли я припиняю намагатися викручувати язика і просто зосереджуюся на тому, як слухаю та імітую Скейпетіс-Тайсер.
«Привіт, я вдома! Де всі?» — вигукую я, насолоджуючись невимушеним, широким звучанням американських голосних.
Я навіть додаю трохи власної імпровізації: «Дивіться, скільки всього я купила!».
Наприкінці інтерв’ю, під керівництвом Скейпетіс-Тайсер, я також намагаюся відтворити австралійський акцент (секрет у тому, каже вона, щоб ширше розтягувати губи).
Після завершення дзвінка я знаходжу старий ситком, дія якого відбувається в Цинциннаті, і бурмочу собі під ніс кілька реплік. Не зрозумійте мене неправильно: той невиразний англо-німецький голос, який я здобула багато років тому, добре мені послужив, і я не збираюся від нього позбуватися.
Але, можливо, настав час розширити свої горизонти? Зрештою, в англійській мові існує безліч акцентів, які варто дослідити, і Цинциннаті може бути лише початком.