Сергій Лукашов — колишній полковник МВС, який після повномасштабного вторгнення перейшов на фронт рядовим.
Сергій Лукашов — колишній полковник МВС / © ТСН
Цю війну часто називають війною дронів. Проте ті, хто воює, стверджують інше: головний ресурс — це люди. Сергій Лукашов, колишній полковник МВС, який у 2014 році не дозволив сепаратистам захопити Сватове, а після повномасштабного вторгнення приєднався до війська як рядовий. Нині він керує батальйоном БПЛА і пояснює, чому техніка без людей не має вирішального значення.
Як Сергій Лукашов протистояв сепаратистам у 2014 році
Донеччина та Луганщина, травень 2014 року. Сепаратисти та їхні російські куратори вже відчули смак швидких успіхів. Вони без особливих зусиль оволоділи Слов’янськом, Краматорськом, Луганськом та Донецьком. Значна частина місцевих правоохоронців підтримувала їх, переходячи на їхній бік або дозволяючи захоплювати арсенали зі зброєю. З їхньої точки зору, достатньо було лише трохи тиску, залякати мерів та керівників місцевих силових структур невеликими групами озброєних прихильників — і вони б оволоділи всією Донеччиною та Луганщиною, а потім рушили б далі.
Окрім засланих агентів ФСБ, таких як Ігор Гіркін, активно діяли місцеві “корисні ідіоти”, оброблені російською пропагандою. На Луганщині активно діяв колишній співак місцевого ансамблю, аматорський поет Олексій Мозговий. На початку травня він з кількома десятками озброєних місцевих жителів об’їжджав райцентри області, чинячи тиск на мерів і силовиків з метою проведення так званих референдумів про приєднання до “ЛНР”. Два найбільші райони на півночі області — Старобільський та Сватівський: якщо б сепаратистам вдалося їх захопити, вони б могли рухатися далі на сусідню Харківщину.
Однак у Сватовому все пішло не за їхнім планом. У цьому невеликому райцентрі Луганщини мер міста Євгеній Рибалко та керівник місцевої поліції Сергій Лукашов вирішили, що жодна “ЛНР” тут нікому не потрібна. Їх підтримали місцеві патріоти. Лукашов організував блокпости на в’їздах до міста, а відділок міліції перетворив на фортецю — периметр будівлі оточили колючим дротом, встановили бетонні блоки, мішки з піском. Він видав зброю всім правоохоронцям і наказав їм у разі нападу стріляти на ураження. Було що захищати — у Сватовому зберігався склад зброї, і сепаратисти могли б отримати значне підсилення, якби його захопили, як це вже сталося в інших містах Донеччини навесні 2014 року.
9 травня лідер місцевих сепаратистів Мозговий із кількома десятками своїх бойовиків під’їхав до райвідділу, який уже був укріплений і більше нагадував фортецю, готову до оборони.
— Командир, ми ж хочемо все по-мирному, просто потрібно провести референдум! — звернувся Мозговий до Лукашова. — Нам тут нах…й твій референдум не потрібен, — відповів йому Лукашов. — Пизд…й обратно, звідки прийшов. А спробуєш штурмувати нас — за…єшся, я дав наказ стріляти. Спробуй сунутись.
Бойовики Мозгового відступили до Луганська. Він спробував змінити тактику — кілька прихильників “ЛНР” ходили по Сватовому та роздавали перехожим бюлетені із закликами голосувати. Лукашов просто заарештував кількох таких “активістів” — і на цьому спроби фейкового референдуму завершилися. Тоді місцеві сепаратисти спробували звести барикаду на залізниці, щоб зупинити потяги з військовою технікою для ЗСУ. Лукашов разом із правоохоронцями заарештував і цих “активістів” та відправив їх під конвоєм до Харкова.
Сергій Лукашов. Джерело фото: Facebook
Однак загроза нікуди не зникла. Лукашов виграв дорогоцінний час, який був тоді вкрай необхідний.
«Нам вдалося протриматися кілька тижнів, а потім прибули добровольчі батальйони та десантні бригади ЗСУ, і сепаратисти вже не наважувалися сюди прямувати», — розповідає він.
Деякий час саме у Сватовому розміщувалася Луганська обласна адміністрація та управління СБУ — настільки влада вважала це місто безпечним. І лише згодом адміністрацію перевели до значно більшого Сіверськодонецька.
Від полковника до рядового
Після Сватового Лукашов отримав підвищення — йому запропонували очолити поліцію в проблемних регіонах Дніпропетровщини — спочатку в Кам’янському, а потім у Кривому Розі. Там вже не було сепаратистів, а звичайна робота правоохоронців — підтримання громадського порядку та боротьба зі злочинністю. Лукашов — людина, для якої надзвичайно важливі справедливість і принципи. Виконання своєї місії для нього понад усе. З початком вторгнення він невпинно переконував керівництво поліції та МВС, що тисячі поліцейських принесуть значно більше користі на фронті.
«Поліція не воює, це справа ЗСУ, а поліція має забезпечувати порядок», — відповідали йому.
Переконавшись, що його не чують, Лукашов звільнився з МВС та приєднався до лав Збройних Сил. Лише через рік керівництво МВС ухвалило рішення створити бойові бригади у складі міністерства. Лукашов, згадуючи це, сумно посміхається: «Вони лише потім зробили те, про що я говорив із самого початку вторгнення».
Служити в армію він пішов простим рядовим. За його прикладом до війська долучилися два його сини.
— Ти ж цілий полковник у МВС, вже дослужився до пенсії, тебе точно не призовуть, навіщо тобі армія? — запитував його один з офіцерів у військкоматі Кам’янського, де він тоді проживав. — Якщо ти підеш рядовим, — продовжував офіцер, — будеш на найнижчому рівні й виконуватимеш усі накази — копати окопи, стояти в нарядах. Воно тобі треба? — Так буде чесно. По-чоловічому, — спокійно відповів Лукашов.
За звичайним розподілом у військкоматі він потрапив до новоствореної тоді 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ. Нормативи десантників для 44-річного Лукашова не становили проблеми.
«Там на залік, між іншим, треба було відтискатися від підлоги 20 разів, — каже він із посмішкою, — я й так відтискаюся 80, це не проблема».
Ще в юності він займався дзюдо, виграв кілька чемпіонатів і отримав звання кандидата в майстри спорту. Відтоді завжди підтримує себе у формі. Вже у 2026 році, поряд із входом до підземного штабу свого батальйону, він разом із побратимами встановив кілька турніків. Цей саморобний фітнес-центр серед дерев нагадує спортивні майданчики 1980-х, як у київському Гідропарку.
«Ми тут підтягуємося, займаємося на брусах, бігаємо лісом, — каже він, — хто хоче, завжди знайде можливість».
Після навчання потрапив на фронт і одним із перших почав використовувати дрони. Навчився керувати БПЛА для розвідки — «Фурією», потім Mavic. Згодом пройшов курси оператора FPV і став першим у бригаді, хто здійснив бойові вильоти з цим дроном-камікадзе.
Командування звернуло увагу на дві речі — Лукашов був ефективним як пілот і добре вмів організовувати людей. За короткий час у нього в підпорядкуванні вже було три екіпажі, які постійно працювали на FPV-дронах та допомагали відбивати ворожі штурми. А досвід управління колективами нікуди не зник — полковник МВС спокійно керував кількома сотнями правоохоронців на попередній службі.
У короткі періоди відпочинку Лукашов любив розповідати про своє головне хобі — підводне полювання та риболовлю. Показував фотографії, зачаровував усіх історіями. Позивний «Рибак» з’явився сам собою.
Ефективних командирів під час війни швидко підвищують. Щоб зробити його командиром взводу БПЛА, Лукашова відправили на офіцерські курси, і згодом він отримав звання молодшого лейтенанта. А вже через кілька місяців командир бригади, полковник Валерій Скред, знову його підвищив — цього разу до командира роти. Війна все більше перетворювалася на війну роботів, і досвідчені командири БПЛА-підрозділів були дуже потрібні.
«Ми тоді тримали оборону на Мар’їнці, відбивали штурми, деякі — до 50 одиниць техніки на день, нам вдавалося багато з них знищити. Ми почали використовувати не лише FPV, але й бомбери, — каже Лукашов, — комбриг побачив, що ми ефективні, напевно, тому й підвищив».
Цінують бойового командира не лише в бригаді — за роки великої війни Лукашов отримав два ордени Богдана Хмельницького, нагороди від Міноборони та Головнокомандувача.
За всі роки великої війни «Рибак» разом із бійцями пройшов бої в оточеному Соледарі, потім у Бахмуті, згодом — на Запорізькому напрямку. З 2023 року він разом із бригадою знову на Донеччині. Відтоді багато чого змінилося.
«Перші вильоти на FPV були на 3-4 км, тепер ми літаємо на 40 км і далі, раніше це було неможливо уявити. Тепер у нас кілька видів дронів-бомберів, а для НРК вже створена та воює окрема рота у складі батальйону», — каже він.
Як керівник, він зовсім не авторитарний, радше демократичний. З усіма спілкується на «ти» — так само, як і підлеглі з ним. Доброзичливо та довірливо спілкується, часто жартує та сміється. Але в робочих питаннях вимагає чітких доповідей — без зайвих слів.
Один із його бійців, Андрій Лиман, згадує випадок, який для нього став яскравою деталлю характеру командира. Лиман повернувся з бойового завдання вкрай розчарований. Новий дрон, який передали через офіційні канали постачання Міноборони, був дуже незручним в управлінні та надзвичайно легко потрапляв під дію ворожих РЕБ. Характеризуючи цей БПЛА, Лиман багато лаявся. «Рибак» вислухав мене, обговорив усі деталі невдалих операцій, а потім переконав командування, що ці моделі дронів ми більше замовляти не будемо, — згадує Лиман, — я знаю багато випадків, коли інші командири в таких ситуаціях звинуватили б самого бійця». Повага до солдатів, уміння дослухатися до них — саме це забезпечує Лукашову авторитет серед людей, які постійно ризикують життям.
Як організатор, «Рибак» відкрив у своєму підрозділі майстерню дронів. Там не лише ремонтують пошкоджені БПЛА, а й налагоджують ті, які привозять волонтери чи постачає Міноборони.
«Дуже часто дрон не готовий до польотів у бойових умовах, — пояснює він, — наші майстри його доводять до ладу». Коли на фронт почали постачати наземні дрони — НРК, майстерню довелося розширити. З часом його роту збільшили до батальйону, а новий комбриг, полковник Дмитро Капітула, підвищив «Рибака» до командира батальйону БПЛА. Тепер підрозділ має назву Fobos — на честь давньогрецького бога страху.
Як виглядає керування боєм
Як і Лукашов, усі солдати в його пункті управління колись були операторами чи штурманами дронів. «У мене немає жодного командира, який би не був солдатом», — каже він. Спілкуючись по раціях із бійцями на позиціях, вони все розуміють із півслова.
— Бачу рух, семеро «петухів», готуйте бомбер, — говорить солдат біля монітора.
— Готуємо, дві хвилини до вильоту, — відповідають з позицій.
У цій підземній кімнаті перед десятком моніторів сидять кілька бійців, «Рибак» постійно обговорює з ними хід бойових дій. Іноді здається, що тестостерон витає в повітрі.
На моніторах добре видно, як російські піхотинці швидко перебігають між смугами посадок, намагаючись сховатися в окопах чи кущах. Перед лінією трикутних бетонних укріплень, які зазвичай називають «зубами дракона», видно рів із водою. Один зі штурманів FPV-дрона говорить оператору:
— Зачекай, повернись до тієї канави, чому там хвилі? Їх там бути не може!
Той повертається, пролітає знову над канавою — і на моніторах видно, як з води виринає голова російського піхотинця, а потім з’являється і він сам, намагаючись втекти від дрона-камікадзе. У командному пункті чути радісний крик і багато нецензурної лайки — росіянина уразили дроном. Наш солдат по рації дає команду оператору розвідувального дрона:
— Наблизь картинку… А, видно, що вода червоніє. Доплавався, водолаз.
Дронів вистачить, потрібні люди
Звичайний робочий день Лукашова починається о 04:00. Бо найчастіше росіяни починають атаки саме в цей період — з 04:00 до 05:00. Цей рух перед світанком називають в армії «йдуть по сіряку».
Водночас комбат з’ясовує, що за ніч відбулося на фронті. Є черговий, який доповідає ситуацію, і кілька моніторів, на яких транслюється зображення з розвідувальних дронів. Біля моніторів — чергові, у кожного зміна триває 12 годин.
«Я перевіряю, чи були втрати у нас, які втрати у противника, готуюся до доповіді командиру бригади чи начальнику штабу», — каже Лукашов.
Іноді він напряму спілкується з екіпажами, щоб бути в курсі, чи всім вистачає боєкомплекту, батарей, їжі, води, де і як працює ворожий РЕБ.
А потім все несеться, як у кіно Killhouse: робочі питання з бійцями, доставка боєкомплекту до бойових екіпажів, перевірка нових дронів чи боєприпасів, нарада з волонтерами благодійного фонду «Тихо», який надає значну допомогу бригаді, співбесіди з новими солдатами.
Окремі наради — за стандартом After Action Review: це коли хтось був поранений або щось пішло не так, як планувалося. З командирами рот та взводів розбирається кожен крок операції — що було зроблено неправильно, де були помилки і що потрібно покращити наступного разу.
— Нещодавно до нас приєдналися дві дівчини — одній 20 років, іншій 28. Вони дуже швидко навчаються, і з них вийдуть класні оператори дронів, — із захопленням ділиться він. — Одна — оператор FPV, інша — оператор бомбера. Мені доводилося чути в армії, що дівчат не варто брати, я завжди відповідаю — це печерний сексизм. Деякі дівчата значно ефективніші за чоловіків, можуть їм фору дати. Коли я служив у поліції, у мене 40% особового складу були жінки.
Але нестача людей — головна проблема.
«У нас некомплект по кількох ротах, потрібні всі — і водії, і оператори, і штурмани, і сапери. Ви ж журналіст, розкажіть про це — зараз дуже важливо долучатися до війська».
— Тобто, якщо вам зараз дадуть більше дронів чи більше боєкомплекту, це не дуже вплине на ситуацію на фронті?
— Так, це мало що змінить. Потрібні люди. Оператори, штурмани дронів, — відповідає він. — Тоді буде зовсім інша війна.
Автор: Владислав Головін, для ТСН.ua
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати