Автор фото, IIHR Bangalore
Підпис до фото, Плодові дерева цукрового яблука (custard apple trees) здатні витримувати тривалі періоди без зрошення
Ашока Шіваредді походить з родини, яка займалася землеробством. У їхньому посушливому регіоні Колар на півдні Індії досягти успіху в сільському господарстві надзвичайно складно.
«У нашій місцевості випадає лише 60–70 сантиметрів опадів, а землевласники бурять свердловини глибиною до 1300 футів (400 метрів), і левова частка коштів витрачається на пошук джерел води», — зазначає він.
Збитки зростали, і у 2005 році сім’я полишила аграрну справу та переїхала до Бенгалуру, де започаткувала магазин овочів.
Шіваредді опанував професію інженера-програміста зі спеціалізацією на штучному інтелекті, але ніколи не втрачав зв’язку з аграрним сектором.
У 2018 році він вирішив відновити сімейну ферму, застосовуючи вже більш науковий підхід.
«Я шукав культуру, яка могла б виживати з мінімальним забезпеченням водою, рости за рахунок опадів і не вимагати значної кількості засобів захисту рослин», — пояснює він.
Чудовим вибором здалося цукрове або кремове яблуко (Annona squamosa). Це плід з горбкуватою поверхнею, розміром з великий авокадо; його ніжна солодка м’якоть за смаком дещо нагадує заварний крем — звідси й назва.
Дикі дерева цукрового яблука росли в регіоні проживання родини Шіваредді, а місцеві мешканці збирали плоди та реалізовували їх на ринку. Шіваредді побачив у цьому потенціал.
Аби максимально підвищити продуктивність, він висадив дерева щільніше, ніж це зазвичай практикують на традиційних фермах.
Шіваредді також ретельно підібрав три сорти, кожен з яких мав свої переваги. Схоже, ця стратегія виявилася ефективною.
«Минулого року я зібрав близько 20 тонн. Цього року — приблизно 25 тонн. На цукрове яблуко існує значний попит як в Індії, так і за її межами», — стверджує він.
Хоча цукрові яблука можуть витримувати посушливі умови, їх вирощування все ж має певні виклики.
Традиційний різновид Балангар має дуже короткий термін придатності — іноді лише 3–4 дні, що обмежує можливості для збуту продукції фермерами. Крім того, він містить багато кісточок, що робить його менш привабливим для споживачів.
«Традиційні сорти мають чудовий смак, але їх недоліками є низький відсоток м’якоті, велика кількість насіння та дуже короткий термін зберігання», — зауважує доктор Т. Сактивел, головний науковий співробітник Індійського інституту садівничих досліджень у Бангалорі.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Солодка ніжна м’якоть цього фрукта трохи нагадує за смаком заварний крем
Його команда розробила гібридний сорт під назвою Arka Sahan, який може зберігатися до тижня при стандартній кімнатній температурі, має менше насіння та більше м’якоті.
За останні два десятиліття цей сорт поширився по всій південній частині Індії.
«Збільшення частки м’якоті з 30% до 70% у гібридних сортах, як-от Arka Sahan, фактично подвоїло прибуток для фермерів без збільшення оброблюваної площі», — підкреслює Сактивел.
Його колектив також працює над вдосконаленням обробки плодів, аби м’якоть можна було ширше використовувати у виробництві продуктів, таких як морозиво чи молочні коктейлі.
Однією з перешкод є швидке потемніння м’якоті після її вилучення. Дослідники експериментують із обладнанням та методиками, які допоможуть довше зберігати її світлий колір.
Центральний індійський штат Махараштра є головним виробником цукрових яблук — на його частку припадає майже третина загальнонаціонального обсягу.
Саме там Навнатх Малхарі Каспате протягом десятиліть вирощує цей фрукт. Він подорожував Індією, збираючи насіння, і проводив схрещування на своїй фермі.
«Ніхто особливо не приділяв уваги цукровому яблуку та не проводив досліджень, тому я вирішив зайнятися цим. Створення нового сорту потребує 12–15 років. Це не швидкий процес — це десятиліття експериментів», — розповідає він.
Його праця призвела до появи сорту NMK-01 (названого на честь його ініціалів), який відзначається високою врожайністю. Він вийшов на ринок у 2014 році.
«Зараз ми вирощуємо цукрове яблуко майже на 50 акрах із врожайністю близько 10 тонн з акра. Цей вдосконалений сорт, який не псується швидко, відкрив можливості для експорту. Ми почали постачати продукцію до країн Перської затоки і навіть відправляли до Європи — раніше такого не спостерігалося», — ділиться фермер.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Жінки з племінних спільнот реалізують цукрові яблука вздовж шосе в Гайдарабаді, Індія
Робота над новими сортами триває: зараз він зосереджений на варіанті з покращеними зовнішніми характеристиками та підвищеною стійкістю до захворювань.
Експортер Маной Кумар Бараї постачає NMK-01 до США, ОАЕ, Саудівської Аравії та країн Європи.
«Для експорту ми надаємо перевагу сорту NMK-01, оскільки він має довший термін зберігання, товстішу шкірку, більше м’якоті та солодший смак порівняно з іншими», — зазначає він.
Проте, експорт настільки делікатного фрукта вимагає ретельної логістики.
«Нам потрібно точно планувати все — час збору врожаю, транспортування до пакувальних центрів, перевезення до аеропорту, авіарейси, митне оформлення — кожна година має значення».
Контроль температури є надзвичайно важливим.
«Цукрове яблуко надзвичайно чутливе до нагрівання, і навіть короткочасний вплив високої температури може суттєво скоротити термін його зберігання», — пояснює він.
Плоди часто транспортують у нічний час, аби уникнути впливу спеки.
«У регіонах, подібних до Махараштри, температура повітря може сягати 40°C, а під час транспортування — 30–35°C, що не є оптимальним для цього фрукта».
Плоди попередньо охолоджують протягом 5 годин, запаковують у спеціальні вентильовані ящики та перевозять у рефрижераторах, а потім зберігають у спеціальних холодильних приміщеннях перед авіадоставкою.
Також спостерігається зростання експорту плодів у вигляді м’якоті або порошку — це явище називають «революцією» в експорті.
М’якоть використовується за кордоном для виготовлення морозива, кондитерських виробів та смузі.
Однак її необхідно зберігати при температурі -18°C.
Водночас Шіваредді в Коларі також планує масштабувати свій бізнес, аби реалізовувати не лише плоди, а й м’якоть.
Він прагне створити переробний підрозділ, який використовуватиме частину врожаю — ту, яку не вдається продати.
Проте для цього потрібні значні інвестиції в обладнання для вилучення та заморожування м’якоті до -20°C, що, за його словами, вимагатиме зміни мислення багатьох аграріїв.
«Цукрове яблуко перебуває у дещо парадоксальній ситуації. Попит на нього зростає, але фермерство у цій сфері не набуло високих технологічних стандартів, адже ця культура природно невибаглива. Вона росте на бідних ґрунтах, потребує мінімальної кількості води та виживає завдяки опадам. Фермерам не потрібні дорогі системи зрошення чи датчики, тому впровадження нових технологій відбувається повільно», — констатує він.