Автор фото, Beata Zawrzel/NurPhoto via Getty Images
Підпис до фото, Марш пам'яті жертв трагедії на Волині у Кракові у 2024 році
Українсько-польські взаємини перебувають на межі найсерйознішого загострення за останні роки. Символом цієї кризи можна вважати розпочату президентом Польщі Каролем Навроцьким процедуру позбавлення Володимира Зеленського найвищої державної відзнаки Польщі – Ордену Білого Орла.
Все розпочалося після того, як Володимир Зеленський присвоїв одному з елітних підрозділів ЗСУ почесне найменування “імені Героїв Української повстанської армії”.
У Варшаві цей крок негайно став об’єктом гострих політичних дискусій. У Києві ж він викликав занепокоєння через вкрай невдалий час: скандал може суттєво вплинути на хід великої конференції з відновлення України, яка відбудеться наприкінці червня у Гданську.
Якщо нинішню напругу у відносинах між Києвом і Варшавою не вдасться швидко зняти, антиукраїнська риторика може знову стати однією з головних тем передвиборчої кампанії перед критично важливими парламентськими виборами у Польщі, які мають відбутися наступного року.
Центр імені УПА
Існує щонайменше три причини, через які, здавалося б, рутинне рішення президента України від 26 травня про присвоєння почесного найменування окремому центру “Північ” Сил спеціальних операцій ЗСУ спричинило в Польщі не просто хвилю критики, а справжнє цунамі обурення.
По-перше, йдеться про принципово різне сприйняття Української повстанської армії в Україні та Польщі.
У мейнстрімі української історіографії УПА розглядається як підпільна військова організація, що діяла з 1942 року щонайменше до кінця 1950-х років і прагнула до створення незалежної української держави. Згідно з українськими підручниками історії, прагнучи реалізувати цю мету, загони УПА під час Другої світової війни боролися одночасно проти двох сил — нацистської Німеччини та Радянського Союзу.
У сучасному українському наративі ця боротьба проти значно сильніших ворогів “перегукується” з нинішньою війною, яку Росія веде проти України. Чорно-червоні прапори, пов’язані з УПА, за останні роки стали одним з неофіційних символів українського війська. Їх часто можна побачити на могилах військовослужбовців ЗСУ, які загинули на фронті.
У польській історичній традиції – і, що не менш важливо, в уявленні більшості поляків – УПА є злочинною організацією, відповідальною за масові вбивства етнічних поляків на Волині у 1943–1945 роках.
Події на Волині – це не лише одна з найглибших травм польської колективної пам’яті, але й тема, про яку в повоєнній соціалістичній Польщі забороняли говорити.
Більше того, для багатьох поляків ця історія досі не є символічно завершеною: тисячі жертв тих подій і сьогодні спочивають у безіменних братських могилах, так і не отримавши християнського поховання.
Пам’ять про Волинь – а подекуди й сформована навколо цих подій історична міфологія – стала частиною польської внутрішньої політики. Особливо активно до цієї теми звертаються праві та ультраправі політичні сили, вплив яких останніми роками у Польщі зростає. Тому не дивно, що рішення Володимира Зеленського викликало найгострішу реакцію саме в цій частині політичного спектра.
Друга причина полягає в тому, що Україна та Польща принципово по-різному трактують самі події на Волині 1940-х років.
В українській історіографії ця тема вважається складною та суперечливою. Частина українських дослідників – зокрема, історик Володимир В’ятрович – називають ті події українсько-польською війною, яка розгорталася в рамках “великої” Другої світової війни.
В Україні події на Волині пов’язують з антиукраїнською національною політикою передвоєнної Польщі, говорять про роль, яку могли відігравати в тих подіях радянські спецслужби. Зрештою, як розповідав ВВС той же В’ятрович, протягом останніх років серед нововіднайдених архівних матеріалів дослідники виявили величезну кількість документів, здатних суттєво змінити наше уявлення про події того часу на Волині. У будь-якому разі, більшість українських істориків не бачать підстав покладати відповідальність за масові вбивства поляків на всю структуру УПА.
Зі свого боку, в польській історіографії, у колективній свідомості поляків історичний наратив щодо Волині давно сформувався, у ньому немає жодних білих плям, прогалин чи суперечностей.
Тут ці події найчастіше називають “Волинською різаниною”, вважаючи прийнятий в Україні термін “Волинська трагедія” занадто м’яким. У 2016 році польський Сейм визнав ці події геноцидом польського населення, і саме така оцінка нині переважає в польському суспільстві.
Ще з початку 1990-х років польські історики заявляють, що на Волині жорстоко вбили близько 100 тисяч поляків, і не зважають на сумніви українських істориків щодо цієї цифри.
Будь-які спроби поставити під сумнів усталене бачення тих подій часто сприймають як неповагу до пам’яті загиблих. Саме тому реакція на подібні заяви завжди була і досі залишається надзвичайно жорсткою.
Нарешті, по-третє, все це відбувається на тлі зростання антиукраїнських настроїв, яке останніми роками спостерігається у Польщі. Про причини цієї тенденції можна довго сперечатися, але вона об’єктивно існує, і рішення про нову назву підрозділу ССО фактично стало іскрою, яку Володимир Зеленський викресав на березі моря, заповненого бензином.
Автор фото, Beata Zawrzel/NurPhoto via Getty Images
Підпис до фото, Марш пам'яті жертв трагедії на Волині у Кракові у 2024 році
Що зробив Зеленський
У Києві та Варшаві по-різному інтерпретують і саме рішення Зеленського, яке спричинило нинішню кризу.
Українське пояснення є майже ідеальною ілюстрацією принципу “бритви Оккама”: найімовірнішим вважається найпростіше пояснення події.
Співрозмовники BBC в українській владі стверджують: пропозиції присвоїти тому чи іншому підрозділу почесне найменування висувають самі бійці цих підрозділів, а роль президента в таких випадках зводиться до затвердження цієї ініціативи своїм указом. Від початку повномасштабного вторгнення Зеленський підписав десятки таких указів, каже співрозмовник ВВС.
Так сталося і цього разу. Коли військовослужбовці центру “Північ” Сил спеціальних операцій захотіли, щоб їхній підрозділ отримав найменування “імені Героїв УПА”, президент України виступив у ролі радше чиновника, який з нагоди Дня ССО формально затвердив цю ініціативу, ніж візіонера, який таким чином послав певний сигнал польським партнерам.
Водночас “Європейська правда”, аналізуючи цю ситуацію, нагадує про неформальну домовленість, якої, за даними видання, на початку 2022 року досягли Володимир Зеленський та тодішній президент Польщі Анджей Дуда. Вона нібито передбачала, що Київ утримається від героїзації окремих діячів, пов’язаних з УПА, яких у Польщі вважають відповідальними за події на Волині, а Варшава натомість не вимагатиме від української влади засудження всього українського націоналістичного руху міжвоєнного періоду та часів Другої світової війни.
Певний час, пише “Європейська правда”, ця домовленість діяла. Однак ситуація змінилася торік, коли президентом Польщі обрали Кароля Навроцького – історика з націоналістичними поглядами, який ще під час виборчої кампанії активно використовував антиукраїнську риторику. Наприклад, останній мітинг перед днем голосування він провів у селі Домостава біля суперечливого монумента жертвам “Волинської різанини”, центральним елементом якого є скульптура польської дитини, наскрізь пронизаної вилами у формі тризуба.
Після перемоги на виборах Навроцький заявляв, що без вирішення складних історичних питань Україна не заслуговує на місце в європейській спільноті народів. Минулого року він вносив до Сейму законопроєкт, який передбачав кримінальну відповідальність за демонстрацію символіки УПА та прирівнював ідеологію “бандерівщини” до нацизму і комунізму.
Ймовірно, резюмує “Європейська правда”, саме ці заяви та події могли переконати Київ, що неформальна домовленість між Дудою та Зеленським більше не чинна.
У польському медіапросторі натомість домінує інше пояснення. Там вважають, що Зеленський чудово усвідомлював, яку реакцію в Польщі викличе цей указ, але свідомо пішов на такий крок, розраховуючи отримати певні внутрішньополітичні дивіденди.
Які саме? Польські спостерігачі пропонують кілька версій. Одні припускають, що президент України таким чином намагався відвернути увагу українського суспільства від корупційного скандалу, в якому був замішаний колишній глава його Офісу Андрій Єрмак.
Інші вважають, що він намагався загравати з праворадикальним електоратом, хоча це пояснення виглядає сумнівним, зважаючи на те, що найближчим часом вибори в Україні навряд чи відбудуться. Хтось вважає, що таким чином Зеленський хотів посилити мотивацію до мобілізації серед молоді на заході країни. Ще хтось – що напередодні важливих голосувань у Верховній Раді щодо умов отримання західної фінансової допомоги Зеленський так намагався заручитися підтримкою партії Петра Порошенка.
З погляду київського спостерігача, ці пояснення виглядають радше малопереконливими. Однак у будь-якому разі обговорення причин та наслідків рішення Зеленського протягом минулого тижня стало однією з головних тем польських навколополітичних дискусій.
Автор фото, Paweł Supernak/ EPA/Shutterstock
Підпис до фото, Володимир Зеленський та Кароль Навороцький на зустрічі у грудні 2025 року у Варшаві
“Не емпатія, а жорсткий бізнес”
Важливо розуміти: рішення Зеленського засудили всі впливові політичні сили Польщі. Різниця полягає лише в тональності їхніх заяв і у відповіді на запитання, що робити далі.
На одному полюсі – позиція прем’єр-міністра Дональда Туска, яка спочатку полягала в тому, що Зеленський, звичайно, ухвалив погане, помилкове рішення, але стратегічно Україна та Польща залишаються партнерами, отже, їм слід обговорити те, що сталося, зробити висновки та рухатися далі.
“Якщо ми сваритимемося через минуле, хтось інший виграє боротьбу за майбутнє. Президент України зрештою має це зрозуміти. Як і Польщі. Доки не стало надто пізно”, – написав Туск у соцмережі X.
Втім, після того, як стало зрозуміло, що дискусія навколо нової назви центру “Північ” перетворюється на головну тему польського інформаційного порядку денного, позиція Туска дещо змінилася. Він заявив, що раз Україна створила нинішню проблему, то саме вона і повинна шукати вихід із ситуації. А якщо українська влада не дослухатиметься до польської позиції, додав Туск, то “визначальними у наших відносинах стане не емпатія, а жорсткий бізнес”.
Загострити риторику Туска могли заяви з іншого полюса цієї дискусії – з боку представників правих і ультраправих сил, які, зокрема, вимагали відставки тимчасового повіреного Польщі в Україні Пьотра Лукасевича та закликали Варшаву до рішучих дій у відповідь на недружній крок Києва.
Віцеспікер Сейму Кшиштоф Босак заявив, що Польща могла б припинити оплачувати роботу терміналів Starlink, які використовують Збройні сили України, або ж тимчасово призупинити роботу аеропорту в Жешуві – головного логістичного вузла для постачання західної військової допомоги Україні.
А президент Кароль Навроцький різко засудив рішення Володимира Зеленського і вчергове заявив, що Україна, яка, за його словами, “прославляє вбивць з УПА”, ментально не готова стати частиною європейської спільноти народів.
Окремо Навроцький пообіцяв винести на розгляд Капітули Ордену Білого Орла – своєрідної наглядової ради, яка опікується найвищою державною нагородою Польщі, запровадженою ще на початку XVIII століття, – пропозицію позбавити Володимира Зеленського цієї нагороди, і 8 червня виконав свою обіцянку.
Після кількагодинного обговорення речник Навроцького Рафал Леськевич заявив, що капітула “висловила свою думку” щодо позбавлення Зеленського ордена, а остаточне рішення з цього приводу президент Польщі ухвалить “у належний час”.
Відмову від публікації конкретного рішення капітули можна пояснити як прагненням Навроцького відібрати у Зеленського орден у найвдаліший з точки зору політичного піару момент, так і спробою польського президента “відкотити” ситуацію назад. Хоча в те, що Навроцький відмовиться реалізовувати власну ініціативу, віриться дещо менше.
У будь-якому разі, рішення капітули не є обов’язковим для виконання президентом, воно має лише рекомендаційний характер. Більшість польських юристів переконані, що для того, аби рішення про позбавлення Зеленського Ордену Білого Орла набуло чинності, його має підписати прем’єр-міністр Дональд Туск, а якою є його позиція з цього питання, наразі невідомо.
Автор фото, Olimpik/NurPhoto via Getty Images
Підпис до фото, Зеленський у 2023 році на церемонії вручення ордена
Малюк чи лідер?
З одного боку, низка польських політиків та оглядачів критично ставляться до ініціативи Навроцького. На їхню думку, вона є надто емоційною, якщо не сказати істеричною, а також ставить під сумнів престиж польських державних нагород.
Критики президента нагадують, що кавалерами Ордену Білого Орла досі залишаються, наприклад, Беніто Муссоліні чи колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який буквально цими днями зустрічався з Володимиром Путіним. Отож, позбавляти нагороди Володимира Зеленського, залишаючи її цим діячам, означало б демонструвати щонайменше непослідовність у політиці присвоєння державних відзнак.
Політичні опоненти Навроцького говорять і про те, що ця його ініціатива звужує простір для подальшого маневру Польщі у відносинах зі східним сусідом, не враховує стратегічного інтересу Варшави – перемоги України над російським агресором – і, зрештою, свідчить про слабкість Навроцького як державного діяча.
“Президент Навроцький повівся як малюк, який першим прибіг на дитячий майданчик, щоб помочитися в пісочницю… Він хотів першим позначити свою присутність у цій політичній дискусії. Що ж, будь ласка, нехай, це його проблема. Ми бачимо, що він втрачає підтримку”, – образно прокоментував дії Навроцького держсекретар канцелярії прем’єр-міністра Польщі Якуб Стефаняк в ефірі Польського радіо.
З іншого боку, якщо йдеться про широкі народні маси, то результати соціологічних опитувань свідчать, що більшість поляків – 52% – підтримують позбавлення Зеленського Ордену Білого Орла. Проти такого рішення виступають 24% респондентів, ще стільки ж не визначилися з позицією з цього питання.
У світі соцмереж картина виглядає набагато однозначнішою. Дослідження центру Res Futura показало, що понад 90% коментарів щодо цієї історії мають негативний характер стосовно Володимира Зеленського та позиції України.
У будь-якому разі, варшавські оглядачі сходяться на думці, що зараз Кароль Навроцький використовує цю ситуацію як один з інструментів внутрішньополітичної боротьби, яка триває на польській політичній сцені.
Польська політика вже давно функціонує в режимі підготовки до парламентських виборів, які відбудуться наступного року і матимуть вирішальне значення для майбутнього країни. Головними суперниками на них стануть, з одного боку, табір чинного прем’єра Дональда Туска, який переживає ідейну кризу та поступово втрачає підтримку виборців, а з іншого – строкатий союз правих і ультраправих сил, у якому триває боротьба за лідерство.
“Хід орденом” з боку Навроцького дає йому змогу одночасно послабити свого головного політичного опонента – Дональда Туска – та зміцнити власні позиції в правому таборі.
Щойно указ Кароля Навроцького про позбавлення Володимира Зеленського ордена опиниться на столі Дональда Туска, польський прем’єр постане перед вибором між поганим і ще гіршим сценаріями.
Якщо він підпише цей документ, то фактично наступить на горло власній пісні про необхідність збереження стратегічного партнерства з Україною і символічно визнає правоту Навроцького. Якщо не підпише – правий політичний табір на чолі з Навроцьким негайно запише його у “посіпаки бандерівців”, і це теж не виглядає привабливою перспективою для польського прем’єра.
Деякі польські оглядачі припускають, що Зеленський міг би сам повернути полякам їхній орден. У такому разі, вважають вони, Зеленський допоміг би Туску, позбавивши його необхідності ухвалювати рішення: підписувати чи не підписувати указ Навроцького.
По-друге, зазначають автори варшавського подкасту Polityka Insight Анджей Бабінський та Войцех Шацький, ініціатива Навроцького дає йому змогу зробити сильний політичний хід у боротьбі за лідерство на правому фланзі польської політики.
Не секрет, що частина істеблішменту найбільшої правої партії Польщі “Право і справедливість”, за підтримки якої Навроцький був обраний президентом, дотримується доволі прихильної до України позиції, як мінімум віддаючи їй належне у питанні ролі для безпеки Польщі.
Конфронтаційна політика Навроцького щодо Києва зміщує центр тяжіння правого політичного табору в бік більш радикальних і скептичних щодо України позицій, які є значно ближчими президентові особисто. Ймовірно, нинішня ситуація певною мірою послаблює партію “Право і справедливість”, яка фактично змушена підтримувати ініціативи “свого” президента, однак Навроцького, який зараз вибудовує власну політичну ідентичність, це, схоже, мало турбує.
Зрештою, додають оглядачі, які радше належать до критиків Навроцького, історія з орденом дає главі держави можливість відвернути суспільну увагу від річниці своєї перемоги на виборах і пов’язаних із нею дискусій про те, що за цей час він так і не досяг значних політичних успіхів на посаді президента.
Автор фото, Paweł Supernak/EPA/Shutterstock
Підпис до фото, Туск приїжджав до Києва в лютому цього року
Що далі?
В Україні за медійною бурею, що сколихнула польський інформаційний простір, спостерігають із легким подивом.
З одного боку, історики, які досліджують події на Волині, діяльність УПА та українсько-польські відносини, звертають увагу на те, що польська держава вшановує чимало історичних постатей і формувань, які в українській історіографії мають однозначно негативне сприйняття, проте Київ не вважає за доречне влаштовувати через це політичні демарші.
Прагматичніше налаштовані коментатори наголошують на вкрай невдалому таймінгу вибуху цього скандалу. Уже наступного тижня країни Європейського Союзу мають ухвалити принципове рішення щодо відкриття для України першого кластера переговорів про вступ до ЄС.
Таке рішення потребує одностайної підтримки всіх держав-членів – але, найімовірніше, нинішній скандал не стане для Варшави підставою блокувати початок реального просування Києва на шляху до членства в Євросоюзі.
Проте вже наприкінці червня у Гданську – рідному місті Кароля Навроцького – має відбутися велика конференція з відновлення України, участь у якій має взяти чи не весь склад українського уряду, високопосадовці ЄС та представники урядів європейських держав.
Підготовка до цієї конференції – це зараз не лише флагманський іміджевий проєкт польського МЗС, але й реальна можливість для Варшави продемонструвати свої амбіції регіонального лідера, заявити про претензії на ключову роль у майбутньому відновленні української економіки та інфраструктури, а також налагодити нові зв’язки для польського бізнесу, вкрай зацікавленого у виході на український ринок.
Нинішній інцидент може як мінімум зіпсувати атмосферу гданської конференції. А це, якщо дивитися на ситуацію прагматично, не відповідає інтересам ані української, ані польської влади.
На початку цього тижня польські ЗМІ написали про тривожні сигнали, що надходять із Києва: нібито за нинішніх обставин Володимир Зеленський може визнати свою участь у гданській конференції недоцільною. Його відмова від приїзду до Гданська автоматично знизить статус цього заходу і стане надзвичайно чутливим ударом по амбіціях Польщі.
Ймовірно, прозондувати ґрунт на місці, оцінити можливості розв’язання конфлікту або принаймні запобігання його розширенню та подальшій шкоді двостороннім відносинам було головною метою візиту глави Офісу президента України Кирила Буданова до Варшави на минулих вихідних.
Спостерігачі в Україні та Польщі оцінюють цей візит неоднозначно.
З одного боку, варшавське видання Rzeczpospolita написало, що на Буданова у Варшаві чекав холодний прийом. Керівник польського МЗС Радослав Сікорський спеціально не змінив своїх планів і не зустрівся з емісаром із Києва, тож Буданов провів переговори з його заступником. Зустріч Буданова з міністром оборони Польщі Владиславом Косиняком-Камишем була “виключно холодною”, пише Rzeczpospolita.
За даними порталу WP.pl, жодна із зустрічей, проведених делегацією на чолі з Будановим, не принесла конкретних результатів. “Адміністрація президента Зеленського прикривається солдатами, але це не допоможе”, – цитує портал джерело, поінформоване про перебіг переговорів.
Зі свого боку, київське видання “РБК-Україна” з посиланням на джерело в Офісі президента України написало, що “в результаті роботи керівника Офісу президента та всієї команди найгірший сценарій вдалось зупинити, звісно з урахуванням наших національних інтересів та з повагою до партнерів”.
Проте свідченням того, що дипломатичного прориву візит Буданова не приніс, можна вважати той факт, що літак Володимира Зеленського в неділю вилетів до Лондона не зі звичного аеропорту в польському Жешуві, а з Кишинева.
А прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у пості на порталі Х констатував, що дипломатичні зусилля, спрямовані на вирішення конфлікту, не дали результатів, та закликав Володимира Зеленського та Кароля Навроцького провести “пряму відверту розмову до того, як емоції знищать нашу солідарність”. Предметної реакції на цей заклик поки не надійшло ані з Києва, ані з Варшави.
Тому перспективи подальшого розвитку ситуації залишаються невизначеними. І йдеться тут не лише про список учасників гданської конференції чи долю врученого Зеленському Ордену Білого Орла.
Якщо нинішня динаміка у відносинах між Києвом і Варшавою збережеться, це може призвести до того, що українофобія стане ключовою темою кампанії до виборів до Сейму, запланованих на 2027 рік, а потім і перетвориться на постійний тренд польської політики. А це точно не віщує нічого доброго ані Україні, ані Польщі.