Автор фото, Getty Images
Понад два століття тому Іммануїл Кант сформулював концепцію, що докорінно змінила самосвідомість людини. Ми схильні вважати, що спостерігаємо світ безпосередньо, ніби заглядаючи у вікно. Проте, згідно з думкою філософа, ситуація набагато складніша: людський розум не просто сприймає реальність, а й активно формує наше її розуміння.
На це звертає увагу стаття Psychology Today, присвячена фундаментальному твору Канта “Критика чистого розуму”.
Цю роботу й досі вважають однією з найвпливовіших у галузі філософії.
Революція в мисленні
До появи Канта філософи століттями дискутували про джерела людського знання.
Деякі мислителі, як-от Рене Декарт, Бенедикт Спіноза та Готфрід Лейбніц, надавали перевагу розуму як головному інструменту пізнання. Інші, включаючи Джона Локка та Девіда Юма, наполягали на первинності досвіду та сенсорних відчуттів.
Особливо радикальними були міркування Юма. Він зазначав, що ми ніколи не спостерігаємо причинно-наслідковий зв’язок безпосередньо. Натомість, ми бачимо лише послідовність подій.
Наприклад, якщо удар м’яча призводить до розбиття вікна, ми вважаємо удар причиною. Однак сам зв’язок між цими двома подіями залишається невидимим.
Ці спостереження спонукали Канта до перегляду власних поглядів. Він пізніше зізнавався: “Саме доводи Девіда Юма вперше пробудили мене від догматичного сну”.
У відповідь Кант висунув ідею, яку він порівнював з відкриттям Миколая Коперника. Раніше люди були переконані, що Сонце обертається навколо Землі. Коперник перевернув це уявлення, показавши, що все відбувається навпаки.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Іммануїл Кант вважав, що людина бачить не саму реальність, а світ, який уже пройшов через фільтри її свідомості
Кант запропонував подібний перегляд і в нашому розумінні процесу пізнання.
Можливо, не наше знання пристосовується до дійсності, а сама дійсність, яку ми сприймаємо, проходить крізь призму нашого розуму.
Формування реальності нашим розумом
Основна теза Канта полягає в тому, що людина не є пасивним спостерігачем подій.
На його думку, наш розум постійно залучений до процесу сприйняття дійсності.
Ми не з’являємося на світ як “чиста дошка”, що лише накопичує враження. Від самого початку наш мозок має вроджені механізми для організації інформації. Саме завдяки їм ми розуміємо такі поняття, як простір, час, причина та наслідок.
Як зазначає Psychology Today, Кант вважав, що простір і час — це не об’єктивні характеристики світу. Швидше, це своєрідні “лінзи”, крізь які ми сприймаємо його.
Це пояснює, чому люди можуть мати спільне розуміння дійсності. Хоча ми можемо по-різному сприймати деталі, загалом ми осягаємо світ за подібними принципами.
Простими словами, ми ніколи не бачимо реальність у її “чистому” вигляді. Ми завжди бачимо її такою, якою її допомагає нам усвідомити наш власний розум.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Ми звикли думати, що просто дивимося на світ. Але, можливо, все значно складніше
Недоступна для нас таємниця
Однак ця теорія має й інший аспект.
Якщо весь наш досвід проходить через фільтри нашого розуму, виникає закономірне запитання: чи можемо ми пізнати світ таким, яким він є поза нашим сприйняттям?
Відповідь Канта була доволі категоричною: ні.
Він розрізнив два рівні реальності.
Перший — світ явищ, тобто все, що доступне нашому спостереженню, дослідженню та вивченню.
Другий — світ речей, що існує незалежно від нашого сприйняття.
Цей другий рівень Кант назвав ноуменальним світом, або “речами в собі”. На його думку, він назавжди залишається недосяжним для людського пізнання.
Звідси випливав доволі сміливий висновок. Питання про існування Бога, безсмертя душі чи свободу волі неможливо остаточно вирішити за допомогою науки чи логіки. Вони виходять за межі того, що людина може достовірно пізнати.
Не дивно, що для багатьох сучасників Кант став справжнім руйнівником усталених догм. По суті, він поставив під сумнів столітні роздуми про природу дійсності.
Від філософії до нейробіології
Через два століття суперечка про межі людської свободи отримала новий виток у науковій сфері.
В інтерв’ю BBC відомий нейробіолог, професор Стенфордського університету Роберт Сапольскі, висловив ще більш радикальну тезу: свобода волі як така не існує.
На його думку, кожне наше рішення є наслідком нескінченного ланцюга біологічних і соціальних детермінант.
“Як ви стали тією особою, яка схильна ухвалювати саме такі рішення? Який шлях до цього привів? Саме тут поняття свободи волі втрачає свою силу”, — зазначає Сапольскі.
Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Лекції Роберта Сапольські мають величезний резонанс
Він стверджує, що наші дії визначаються генами, гормонами, специфікою роботи мозку, умовами внутрішньоутробного розвитку, вихованням, культурою, життєвим досвідом та навіть подіями, що відбулися до нашого народження.
Коли людина робить вибір, їй здається, що це її власне рішення. Однак, на думку Сапольскі, цей вибір зумовлений десятками чинників, які перебувають поза нашим контролем.
“Я не зобов’язаний доводити відсутність свободи волі. Це мають доводити ті, хто стверджує її існування”, — говорить він.
Давнє питання, нові відповіді
І тут сучасна наука несподівано перегукується з Кантом.
Якщо німецький філософ говорив про межі людського пізнання, то Сапольскі намагається пояснити людську поведінку засобами біології та нейронауки.
Проте, далеко не всі науковці поділяють такий підхід.
Як зазначала BBC, філософ Адам Півоварчик з Університету Нотр-Дам вважає помилковим намагання пояснити свободу волі виключно через призму науки. На його думку, це також питання моралі та філософії.
Схожу позицію займає і філософ Джон Мартін Фішер з Каліфорнійського університету.
“Наука, безсумнівно, важлива. Але це не означає, що свобода волі є суто науковою проблемою”, — наголошує він.
По суті, ця дискусія віддзеркалює проблему, яку ще у XVIII столітті сформулював Кант: існують питання, на які наука може надати лише часткову відповідь.
Ми творимо світ чи світ творить нас?
Сьогодні окремі ідеї Канта щодо простору та часу були переглянуті сучасною фізикою. Теорія відносності Альберта Ейнштейна та неевклідова геометрія продемонстрували, що структура Всесвіту значно складніша, ніж це уявляв собі мислитель XVIII століття.
Однак його головний висновок звучить напрочуд актуально.
Ми не просто відкриваємо для себе дійсність. Ми беремо участь у процесі її прояву.
Саме тому суперечки про свободу волі, природу свідомості та механізми людського вибору не вщухають і донині. Філософи розмірковують про межі пізнання. Нейробіологи досліджують ступінь свободи наших рішень. Психологи вивчають процеси сприйняття.
Але, можливо, найглибше запитання, залишене нам Кантом, звучить так: якщо все, що ми знаємо про світ, проходить крізь фільтри нашої свідомості, чи зможемо ми коли-небудь побачити реальність такою, якою вона є насправді?