Україна: Нова Ера Безпеки та Інновацій у Військовій Справі
Останні п’ять років я мала унікальну можливість спостерігати за найглибшими трансформаціями у сфері європейської безпеки з часів завершення Холодної війни. Цей процес розкрився переді мною з двох різних перспектив.
Як журналістка, що висвітлювала російську агресію проти України, я побувала у містах, що зазнавали ракетних обстрілів, спілкувалася з військовими, які захищали свою землю, і бачила, як звичайні громадяни стали справжньою опорою незламності України.
Музиканти, поети, вчителі та підприємці перетворилися на солдатів, волонтерів та винахідників. Фабрики, які раніше випускали меблі чи побутову електроніку, почали виробляти дрони та військове обладнання. Мирна нація, що боролася за своє існування, стала одним із світових лідерів у сфері оборонних інновацій.
Я також пам’ятаю участь у навчаннях НАТО після повномасштабного вторгнення Росії, коли спостерігала, як союзні сили відпрацьовували сценарії, що все ще базувалися на припущенні технологічної переваги та безперешкодної логістики. Паралельно я бачила, як українські військові винахідливо використовували комерційні дрони та програмні оновлення, написані за ніч. Вже тоді ставало очевидним, що майбутнє поле бою виглядатиме зовсім інакше, ніж те, до чого готувалося НАТО.
Десятиліттями після завершення Холодної війни Європа вважала великомасштабну конвенційну війну відголоском минулого. Витрати на оборону скорочувалися, оборонна промисловість стискалася, а увага НАТО зосереджувалася на управлінні кризами та експедиційних операціях. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, мало хто вірив, що Україна зможе вистояти довше кількох днів.
Україна спростувала скептиків. Її надзвичайна стійкість змусила НАТО зіткнутися з новою реальністю. Кожен етап війни кидав виклик давно усталеним уявленням: від оборони Києва та значення суспільної стійкості до зростання ролі дронів, радіоелектронної боротьби та вирішального значення оборонно-промислового потенціалу.
За п’ять років війни Україна не лише виявила слабкості Росії, але й показала майбутнє війни. Лідери НАТО на майбутньому Анкарському саміті мають продемонструвати готовність до нового безпекового середовища.
Підготовка до саміту свідчить про розуміння Альянсом масштабів виклику. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте свідомо змістив фокус уваги з виключно оборонних витрат на виробництво, інновації, стійкість та ефективне впровадження. Це більше, ніж зміна тональності. Це відображення фундаментального усвідомлення того, що стримування у XXI столітті залежить не тільки від того, скільки витрачають демократії, але й від того, наскільки швидко вони можуть виробляти, впроваджувати інновації, адаптуватися та підтримувати військові спроможності.
Трансатлантичні відносини також еволюціонують. Сполучені Штати залишаються незамінними для європейської безпеки, але все більше очікують, що Європа візьме на себе більшу відповідальність у рамках НАТО. Це не слід інтерпретувати як відмову США від участі. Це відображення визнання того, що сильніша Європа є необхідною для сильнішого НАТО.
Політичний діалог у Вашингтоні розвивається в тому ж напрямку. Протягом значної частини поточної війни центральним питанням було те, чи зможе Україна вижити. Україна дала відповідь на це питання на полі бою і зараз широко визнана однією з провідних військових держав Європи.
Зростання впевненості України призвело і до зростання довіри до неї. Двопартійна ухвалення “Закону про підтримку України” на початку цього літа відображає зростаюче розуміння у Сполучених Штатах того, що підтримка України — це не просто допомога одній країні у протистоянні агресії; це інвестиція у майбутню безпеку Євроатлантичної спільноти.
Водночас зусилля з поглиблення співпраці у сфері дронових технологій підтверджують, що Україну розглядають не лише як одержувача військової допомоги, а як джерело інновацій та оперативного досвіду, що може посилити Сполучені Штати, НАТО та ширший демократичний альянс. Це означає важливий стратегічний зсув. Десятиліттями НАТО експортувало військові знання своїм партнерам. Сьогодні Україна експортує здобутий важкою ціною досвід у галузі дронової війни, радіоелектронної боротьби, адаптації на полі бою, інтеграції розвідданих та стійкості цивільного населення.
Дискусія щодо безпеки в рамках НАТО вже починає змінюватися. Замість обговорення того, чи може Україна захистити себе, тепер акцент робиться на тому, чого НАТО може навчитися від України. Саме тут Анкарський саміт може стати важливою віхою.
Політичні дебати щодо можливого майбутнього членства України в НАТО не повинні визначати відносини між Києвом та Альянсом. Натомість пріоритетом має бути стратегічна інтеграція. Оборонна промисловість України має стати частиною оборонно-промислової бази Європи. Українські інновації мають формувати пріоритети закупівель НАТО. Доктрина НАТО має відображати український досвід бойових дій.
Для НАТО інтеграція України — це вже не питання геополітичної солідарності. Це стратегічна необхідність. Лідери НАТО нині стоять перед історичним вибором. Вони можуть продовжувати поступово адаптуватися до кожної нової кризи, або ж вони можуть визнати, що безпековий порядок після Холодної війни завершився, і адаптуватися до безпекового середовища, яке Україна вже розкрила. Якщо Анкарський саміт буде успішним, він стане моментом, коли НАТО припинить готуватися до вчорашніх війн і почне готуватися до завтрашніх.
Мирослава Гонгадзе — запрошений старший науковий співробітник Євразійського центру Atlantic Council та старший науковий співробітник з питань миру, безпеки та оборони Friends of Europe.
Порада від Шефа:
Щоб досягти такої ж стійкості та швидкості адаптації, як в українців, важливо не боятися експериментувати з доступними ресурсами. Навіть звичайні побутові предмети чи технології, застосовані нестандартно, можуть стати потужним інструментом. Ключ – у гнучкості мислення та готовності вчитися в ході процесу.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.atlanticcouncil.org