Автор фото, Courtney Louise
Підпис до фото, Кортні Луїз, 37-річна інструкторка з йоги, відчула, що страждає на розлад харчової поведінки, одразу після пологів
Коли Елізабет Клейдон чекала на дитину у 27 років, її тіло почало зазнавати трансформацій.
Як це часто буває під час вагітності, її гормональний фон коливався, обмін речовин змінювався, живіт збільшувався, а вага поступово зростала.
Хоча багато жінок сприймають ці зміни позитивно, іноді вони можуть негативно впливати на емоційний стан і психічне благополуччя.
У деяких вагітних жінок це може викликати небезпечну одержимість своїм тілом, що зрештою призводить до розладу харчової поведінки. Саме це сталося з Елізабет.
«Були дні, коли я приймала зміни, а були й такі, коли це було надзвичайно важко, — розповідає вона. — Я дивилася в дзеркало і не впізнавала себе».
З 16 до 22 років Елізабет боролася з нервовою анорексією, яку вдалося подолати завдяки амбулаторному лікуванню.
У 26 років вона пережила рецидив, який тривав приблизно шість місяців, і вже перебувала на шляху до одужання, коли завагітніла.
На той момент думки, пов’язані з розладом харчової поведінки, залишалися дуже потужними, згадує Елізабет, а швидкі зміни тіла лише посилили їх.
«Здавалося, що між моєю вагітністю та розладом харчової поведінки ведеться боротьба», — каже Елізабет, яка наразі є доценткою Школи громадського здоров’я Університету Західної Вірджинії в США та досліджує розлади харчової поведінки й запобігання ожирінню.
«Це було схоже на пробудження в тілі, яке тобі не належить», — згадує вона.
Досвід Елізабет трапляється відносно рідко, але все ж частіше, ніж можна було б припустити: приблизно одна з 20 жінок стикається з розладом харчової поведінки під час вагітності.
Деякі жінки мають попередню історію таких розладів і переживають рецидив, тоді як в інших симптоми вперше проявляються саме під час вагітності.
Хоча це пов’язано з ризиком серйозних ускладнень для матері та дитини, ця проблема часто залишається непоміченою в медичній системі.
Автор фото, Elizabeth Claydon
Підпис до фото, Елізабет Клейдон каже, що через вагітність і розлад харчової поведінки вона почувалася так, ніби жила в чужому тілі
«Вагітність може стати ідеальним часом для розладу харчової поведінки», — зазначає Джемма Шарп, професорка, клінічна психологиня та керівниця дослідницької програми з вивчення образу тіла, розладів харчової поведінки та ваги в Університеті Аделаїди в Австралії.
За її словами, за належної підтримки цей період також може стати поворотним моментом на шляху до відновлення.
Розквіт “пререгуляції”
Приблизно 9% жінок у всьому світі протягом життя стикаються з розладом харчової поведінки, найчастіше у три вразливі періоди: під час статевого дозрівання, вагітності та перименопаузи.
У цей час жінки переживають глибокі зміни за надзвичайно короткий проміжок часу, зазнають проблем зі сном, змін у мозку, гормональних коливань та перепадів настрою, зазначає Меган Галбаллі, практикуюча психіатриня та експертка з питань здоров’я матері й дитини в Університеті Монаша (Австралія).
Під час вагітності це може створити відчуття, ніби «ти їдеш у потязі, який не можеш зупинити», — говорить Галбаллі.
«Неминуче ваше тіло змінюється, ви набираєте вагу, тому може виникнути відчуття втрати контролю», — додає вона.
Близько 70% вагітних та жінок у післяпологовий період повідомляють про невдоволення образом свого тіла, а наявні дані свідчать, що 5–7,5% вагітних відповідають діагностичним критеріям розладу харчової поведінки.
Шарп і Галбаллі вважають, що ці показники, ймовірно, занижені через стигматизацію, брак скринінгу та обмеженість досліджень.
«Існує поширений міф, що люди просто «переростають» розлади харчової поведінки», — каже Шарп.
«Тому, коли людина досягає етапу вагітності, вона може самостійно стигматизувати себе, думаючи: «Я вже занадто доросла для такої поведінки», і стає менш схильною говорити про це», — додає вона.
Галбаллі вже десятиліттями вивчає ці проблеми та допомагає людям, які від них страждають.
На початку своєї кар’єри вона рідко спостерігала вагітних жінок із тяжкою нервовою анорексією, яких би госпіталізували до пологових відділень для отримання харчової підтримки.
У 2019 році вона почала помічати зростання таких випадків.
Загальносвітова поширеність розладів харчової поведінки поступово зросла з 3,4% до 7,8% між 2000 і 2018 роками, досягнувши піку у 2020 і 2021 роках, ймовірно, через вплив соціальних мереж, покращення скринінгу та пандемію COVID-19.
«Я підозрюю, що вагітні жінки з нервовою анорексією були завжди, просто їх часто не помічали», — каже Галбаллі.
Фізичні наслідки
Розлад харчової поведінки в такий делікатний період може становити небезпеку як для матері, так і для її майбутньої дитини.
З точки зору харчування, організм матері надає пріоритет вагітності. Якщо виникає дефіцит поживних речовин, вони спрямовуються дитині, що може призвести до дефіциту поживних речовин, погіршення стану кісток або м’язів у матері.
Фактично, нервова анорексія та нервова булімія у вагітних майже вдвічі підвищують ризик ускладнень, зокрема сильної нудоти або блювання, кровотеч зі статевих шляхів та низького рівня гемоглобіну.
Розлади харчової поведінки також можуть сприяти викидню, низькій вазі новонародженого, передчасним пологам та потенційним проблемам розвитку плода. Деякі дослідження виявили їхній зв’язок із СДУГ та аутизмом.
Перші тисяча днів життя дитини можуть впливати на ризики ожиріння, серцево-судинних захворювань, діабету 2 типу та низки інших захворювань упродовж усього її життя.
Тому вага при народженні є важливим показником довгострокового здоров’я дитини, а харчування матері має вирішальне значення, каже Галбаллі.
Водночас точний вплив розладів харчової поведінки на здоров’я матері й дитини залишається недостатньо вивченим через обмежені довгострокові дані та дуже невелику кількість тематичних досліджень.
За словами Шарп, наявних досліджень недостатньо.
Автор фото, Megan Galbally
Підпис до фото, Психіатриня Меган Галбаллі розробила перші й поки що єдині комплексні клінічні рекомендації щодо анорексії під час вагітності, опубліковані у 2022 році
Післяпологовий тиск
Деяким жінкам із розладом харчової поведінки вдається уникнути повноцінного рецидиву під час вагітності, але після народження дитини проблема повертається.
За оцінками, близько 13% жінок після пологів страждають від клінічних розладів харчової поведінки.
Після народження дитини відбуваються значні гормональні зміни, виникає недосипання, нестабільність настрою, нові батьківські обов’язки та надзвичайно поширений тиск щодо повернення до «допологової» форми.
Кортні Луїз, 37-річна інструкторка з йоги та персональна тренерка з Нового Південного Уельсу (Австралія), провела значну частину свого підліткового віку та молодості в лікарнях через нервову анорексію, а потім роками нав’язливо займалася фізичними вправами.
Коли Кортні вперше завагітніла, вона панічно боялася набрати вагу.
Хоча спочатку вона не відчувала потреби пропускати прийоми їжі чи обмежувати харчування, після пологів думки, пов’язані з розладом харчової поведінки, повернулися.
Через раптові гормональні зміни та тижні переривчастого сну Кортні в певні моменти мала суїцидальні думки.
«Я бачила в цьому певну красу, але післяпологовий період був для мене психологічно дуже болісним», — каже вона.
«Мене охопила така лють, що я сідала в машину і часом кричала. Я почувалася в пастці», — додає жінка.
Кортні співпрацювала з лікарем і психотерапевтом, щоб уникнути обмеження їжі або надмірних фізичних навантажень.
Зрештою, її донька та практика йоги допомогли їй підтримувати психічне здоров’я.
«Коли ми знаходимо щось, що сильніше за ті історії, ті голоси й ту темряву, тоді ми справді починаємо одужувати», — каже Кортні.
Прихована проблема
Тіла вагітних жінок часто перебувають під пильною увагою, адже медики стежать за їхнім зростом, вагою та харчуванням.
Для людини з розладом харчової поведінки такий постійний контроль може бути надзвичайно складним, каже Шарп.
«Складається враження, що тіла вагітних жінок належать усьому світу», — зазначає вона.
Попри це, розлади харчової поведінки під час вагітності часто не реєструються і залишаються непоміченими через труднощі з діагностикою: їхні симптоми можуть перегукуватися з симптомами самої вагітності.
Наприклад, ранкова нудота може ускладнювати розуміння того, чи людина навмисно викликає блювання — одну з ключових ознак нервової булімії.
Лише 10% вагітних із нервовою булімією виявляються, і тільки половину з них направляють на лікування.
Автор фото, Courtney Louise
Підпис до фото, Лікар і психотерапевт Кортні Луїз допомогли їй уникнути повернення до нездорових харчових звичок після народження доньки
Людина з розладом харчової поведінки часто демонструє схильність до перфекціонізму, надзвичайно чутлива до сорому та відторгнення і прагне досягнень, зазначає психологиня з Нью-Йорка Лінда Шанті, авторка книги «Посібник мамам на шляху до одужання: як подолати розлади харчової поведінки під час вагітності та після пологів» (The Recovery Mama Guide to Eating Disorder Recovery During Pregnancy and Postpartum).
Тому такі люди навряд чи зізнаються лікарю, що викликають у себе блювання або пропускають прийоми їжі.
За її словами, у цьому складно зізнатися будь-коли, «а тим більше, коли ти чекаєш на дитину».
Емілі, 33-річна мати двох дітей з Австралії, чиє ім’я змінено на її прохання, страждала від нервової анорексії, булімії та компульсивного переїдання у підлітковому віці та після 20 років.
Вона хвилювалася щодо вагітності з огляду на свою історію хвороби, тому відразу повідомила про неї медичним працівникам.
За її словами, жодних дій або підтримки їй не запропонували.
Під час обох вагітностей вона переживала тривожні думки, а також страждала від гіперемезису вагітних — тяжкої форми нудоти та блювання.
Для людини, яка мала досвід булімії, ці симптоми були дуже тригерними, але додаткового догляду чи занепокоєння з боку медиків вона не відчула.
«Мені здавалося, що я переживаю це сама», — каже Емілі.
Пацієнтки часто стикаються з осудом, якщо говорять про такі проблеми, адже йдеться вже не про одне життя, а про два.
«Люди запитують: «Невже ти недостатньо любиш свою дитину?» — каже Шарп.
Вона називає це «ширшим відображенням суспільного уявлення про те, якою має бути мати — надзвичайно самовідданою та готовою до жертв».
У результаті багато хто приховує свої труднощі.
Боротьба за відновлення
Історично ця проблема «не була в центрі уваги» акушерів чи фахівців із психічного здоров’я, зазначає Галбаллі.
Через це вагітні нерідко залишаються сам на сам зі своїми труднощами, як це сталося з Емілі.
Щоб заповнити цю прогалину, дослідники та клініцисти створюють нові ресурси.
Галбаллі розробила перші комплексні клінічні рекомендації щодо нервової анорексії під час вагітності, які були опубліковані у 2022 році.
Клейдон тим часом створила ресурс Healing Bodies Healthy Babies, щоб допомогти людям розібратися в питаннях вагітності та розладів харчової поведінки, а Шарп заснувала Consortium for Research in Eating Disorders для подальшого розвитку досліджень у цій сфері.
Проте на сьогодні не існує науково доведених методів лікування або спеціально розроблених поведінкових втручань для цієї групи пацієнтів.
Тому клініцисти часто змушені використовувати загальні підходи до лікування розладів харчової поведінки — психотерапію, групи підтримки, сімейно-орієнтовану терапію, а в окремих випадках і антидепресанти, пояснює Шарп.
«Неосудлива та заснована на співпраці підтримка є критично важливою», — наголошує Галбаллі.
У своїй практиці вона співпрацює з акушерами, які спеціалізуються на вагітностях підвищеного ризику, дієтологами та фахівцями з психічного здоров’я.
«Коли жінки отримують належну підтримку, цей період може стати часом надзвичайно сильної мотивації. Якщо ми допоможемо прокласти шлях до відновлення, це буде справді історія, сповнена надії», — зазначає Галбаллі.
Фахівці також відзначають, що допомогти можуть невеликі зміни в клінічній практиці, наприклад, не повідомляти пацієнткам про їхню вагу під час обстежень або не акцентувати увагу на розмірах тіла.
Експерти радять вагітним жінкам ділитися своєю історією з близькими людьми, яким вони довіряють, або з медичними працівниками.
«Кожен переживає розлад харчової поведінки наодинці, але ніхто не одужує наодинці», — каже Шанті.