Україна здобуває перевагу: Як Путін зазнає стратегічної поразки

Коли російський президент Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, він, очевидно, розраховував на швидку та повну перемогу, яка мала б стерти “несправедливість” розпаду СРСР і відродити статус Росії як великої держави. Однак, це виявилося одним із найбільш катастрофічних прорахунків у сучасній історії. Сьогодні Путін опинився у пастці найбільшої європейської війни з часів Другої світової, а ознаки того, що ініціатива переходить до України, стають дедалі очевиднішими.

У 2022 році російські війська були настільки впевнені в успіху, що деякі солдати, за чутками, пакували парадну форму для “параду перемоги” в Києві. Мало хто міг уявити, що вже за чотири роки, у 2026-му, Путін буде змушений кардинально скоротити традиційний парад Перемоги в Москві через побоювання можливих ударів з боку України.

Саме так і сталося у травні 2026 року. Путін навіть змушений був звернутися до президента США Дональда Трампа з проханням допомогти у посередництві для тимчасового припинення вогню, тоді як український лідер Володимир Зеленський додав йому очевидного дискомфорту, видавши жартівливий президентський указ, що нібито дозволяв проведення параду.

Приниження цьогорічного Дня Перемоги — лише один із численних сигналів останніх місяців, що вторгнення Путіна стрімко розвалюється. На початку червня Україна зустріла відкриття флагманського Петербурзького міжнародного економічного форуму ударами по нафтовому терміналу та військово-морській базі міста. Це стало серйозним особистим ударом для російського диктатора, який не зміг запобігти тому, щоб іноземні делегації, які прямували на форум, помітили величезні стовпи диму, що огортали місто.

Досягнення української кампанії стратегічних бомбардувань цього року виходять далеко за межі зриву параду та форуму Путіна. З початку 2026 року ескалація українських ракетних ударів та атак безпілотників по військових та промислових об’єктах на території Росії успішно підірвала російську військову машину та спричинила паливну кризу, яка загрожує дестабілізувати ситуацію в самій Росії. Водночас, серія масштабних атак на Москву підтвердила зростаючу здатність України перенести війну на територію Росії.

Успіх України безпосередньо ставить під сумнів негласний суспільний договір між Кремлем та російським населенням. Роками Путін обіцяв пересічним росіянам вищий рівень життя, обіцяючи захистити їх від негативних наслідків своїх війн. Натомість, від населення вимагалося не втручатися в політику. З російськими містами, що зазнають частих бомбардувань, та мільйонами людей, змушеними годинами стояти в чергах за пальним, ця неофіційна угода починає виглядати застарілою.

Ситуація на окупованому українському півострові ще більш тривожна для Кремля. Останніми місяцями Україна встановила те, що вона називає “логістичною блокадою” стратегічно важливого Криму, використовуючи дрони для ураження всіх основних шляхів постачання. Це змусило окупаційну владу обмежити продаж пального цивільним та оголосити надзвичайний стан.

Перспективи Росії на полі бою також не надто втішні. Армія Путіна у 2026 році майже не просунулася, а незначні територіальні здобутки часто нівелювалися успішними українськими контрнаступами на інших ділянках фронту. Ця відсутність прогресу сталася, незважаючи на продовження великих втрат: за оцінками Великої Британії на кінець травня, Росія втратила близько півмільйона солдатів від початку вторгнення.

Путін також зіткнувся з низкою невдач на міжнародній арені. З початку року Росія втратила ключових союзників — Венесуелу та Угорщину, а спроби тиску на Вірменію виявилися контрпродуктивними та підірвали російський вплив у південнокавказькому регіоні. Ці удари підкреслили зменшення статусу Росії на світовій арені через провальне вторгнення в Україну.

Водночас, зусилля Кремля підірвати міжнародну підтримку України зазнали невдачі. Багато хто в Москві зітхнув з полегшенням, коли Трамп переміг на президентських виборах у США у 2024 році, але він виявився нездатним завершити війну на вигідних для Росії умовах. Натомість, Європа різко збільшила військову допомогу Києву, закуповуючи зброю у Сполучених Штатів та значно збільшивши пряме фінансування українських військових зусиль. Оскільки Україна тепер широко визнана як незамінна для майбутньої європейської безпеки, ця посилена підтримка, ймовірно, триватиме.

Все це не означає, що війна майже завершена. Навпаки, Путін реагує на свої невдачі, обмежуючи доступ до інтернету в Росії та посилюючи напади на українське цивільне населення. Також зростають спекуляції, що Москва може готувати певну обмежену військову операцію в Балтійському регіоні, щоб підвищити ставки та залякати Європу, змусивши її відмовитися від підтримки України.

Також малоймовірно, що Путін скоро зіткнеться з браком солдатів. Хоча він глибоко неохоче вдається до політично ризикованої масової мобілізації, він майже напевно вдасться до неї, якщо альтернативою буде визнання поразки в Україні. Це не буде популярним, але навряд чи спричинить значні заворушення. За відсутності справжнього антивоєнного руху чи політичної опозиції в Росії, малоймовірно, що Путін зіткнеться з реальними внутрішніми викликами своєму правлінню.

Хоча Росія не стоїть на межі краху, неможливо заперечувати, що Путін наразі є більш вразливим, ніж будь-коли з часів перемог України на полі бою в перший рік вторгнення. Західні лідери повинні скористатися цією слабкістю, щоб забезпечити стійкий мир, посилюючи підтримку України.

Як українці, ми глибоко вдячні за отриману підтримку, так само як і чудово усвідомлюємо, що подальша фінансова та військова допомога вимагає значної мужності та політичної волі від країн-партнерів. Водночас, останні півтора роки невдалих спроб домовитися про компромісний мир підтвердили, що Путін не зупиниться, доки його не зупинять. Разом Україна та її союзники зараз мають вікно можливостей, щоб зробити саме це.

Перелік бажань України добре відомий. Пріоритетами є розширене та надійне постачання перехоплюючих ракет для українських систем ППО “Patriot”, щоб захистити українські міста та цивільну інфраструктуру від російських балістичних ракет. Так само Україні потрібно більше ракет західного виробництва для ураження цілей далеко за лінією фронту, зокрема на території Росії.

На додаток до прямої військової допомоги, подальша фінансова підтримка є не менш важливою. Це включає інвестиції в українську оборонну промисловість, яка виявилася надзвичайно інноваційною та ефективною за останні чотири роки, але все ще не має достатнього фінансування для реалізації свого справжнього потенціалу. Паралельно, західні партнери України повинні підтримувати санкційний тиск на Росію, приділяючи особливу увагу закриттю лазівок, які Кремль використовує для обходу обмежень.

Наступні місяці вимагатимуть значної рішучості в західних столицях, оскільки все більш відчайдушний Путін намагатиметься блефувати та погрожувати, щоб вийти зі скрутного становища, в якому він зараз опинився. Попри все, партнери України повинні залишатися зосередженими на меті забезпечення миру через силу. Якщо вони не скористаються цією можливістю, ціна зупинки Путіна лише зросте.

Кіра Рудик — лідерка партії “Голос”, народна депутатка України.

За даними порталу: www.atlanticcouncil.org