Як українські історики пропонують називати період СРСР та його роль для України
Довгий час в українському медійному просторі та навіть у наукових історичних колах панувала єдина назва для радянської доби: «радянський період». Пошукові системи, наприклад Google, досі відображають цю величезну диспропорцію: на сотні тисяч пошукових запитів «радянський» припадають лише десятки тисяч варіантів «совєтський».
За цією мовною звичкою називати час радянським, державу радянською, а весь період не окупацією, а «продовженням історії» прихована глибока смислова маніпуляція та ідеологічна рамка. Тож чи є термін «совєтська окупація» коректним для української історіографії, чи використовується він у сучасних підручниках з історії, і чи не час вже попрощатися з радянським минулим?
Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті презентує мультимедійний проєкт «Правда чи міф: совєтська епоха». Нові епізоди можна відстежувати на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, у соціальних мережах, а також читати в текстовому форматі тут.
Чи правдою є те, що слово РАДА (і похідні від нього слова: радянський, радянська) стосується УНР, а не періоду СРСР?
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров пояснює: термінологія періоду визвольних змагань 1917–1920-х років, яку використовували носії української державної традиції, а згодом і представники української діаспори, які покинули територію окупованої України, в наукових працях послуговувалася терміном «совєтський». Західноукраїнська публіцистика зберігала цей мовний бар’єр аж до радянської анексії 1939 року.
«Лексема «радянський» абсолютно не підходить для позначення тоталітарного ладу, що прийшов з півночі та сходу, адже це була свідома підміна понять. Справжня радянська влада в Україні – це була влада Ради, Української Центральної Ради. Натомість режим, який встановився на багнетах більшовиків, приніс владу саме «совєтів».
Отже, перекладаючи «совєт» як «рада», ми мимоволі приручаємо, привласнюємо це чуже поняття. Натомість використання поняття без перекладу – «совєти», «совєтський» – створює необхідну історичну та ментальну дистанцію і є коректним.
Чому «морозиво по 20 копійок» – це і правда, і міф одночасно. А також – більше аргументів дивіться:
Маркування «совєтський» чи «радянський» часто стає зручною маскою для розмивання відповідальності. Насправді це була російська комуністична влада як окупаційна. Як пояснюють в Інституті національної пам’яті, не існувало самостійного Міністерства збройних сил УРСР, яке ухвалювало б стратегічні рішення – вся повнота влади належала Москві.
Тому за формулюваннями «це робив Радянський Союз» часто ховається спроба приховати злочини, які мають чітке національне маркування – суто російські. Виправлення історичної термінології – це не цензура на кшталт сучасної РФ, де просто забороняють підручники чи медіа. Це процес відновлення смислової гігієни.
Один із прикладів використання терміна «совєтський» у літературі діаспори, 1968 рік. Смаль-Стоцький Р. Правдиве значення совєтського терміну «Україна». Фото: diasporiana.org.ua
Отже, совєтський, а не радянський період.
Чи правдою є те, що досі в українських підручниках цей час не названо окупаційним, а совєти досі «радянський» період?
Так, понад тридцять років відновленої Незалежності Україна частково залишалася в полоні ілюзій щодо свого минулого. Пояснюючи, чому нова термінологія так важко приживалася у школах, Олександр Алфьоров вказує на застарілу систему освіти.
«Тривалий час українські підручники з історії писали не академічні науковці, а вчителі-методисти, які просто вигравали профільні тендери. Як наслідок – освіта дублювала старі імперські та радянські шаблони».
Лише в останні роки до створення навчальних програм долучилися історики, які зруйнували парадигму «зникнення всього після монгольської навали» і повернули Галицько-Волинському князівству його автентичну історичну назву – Королівство Русь. Тож час, коли у школі вивчатимуть період «совєтської окупації», має шанси настати, хоча й із запізненням…
Совєтський час – це окупація чи «історична тяглість», яка є закономірною?
Сьогодні пострадянські країни з колишньої орбіти російського впливу, зокрема Молдова та країни Південного Кавказу, розглядають Україну як флагмана деімперіалізації. Виникає логічне запитання: чим був СРСР для сучасної України: природним станом чи окупацією?
Один із знаменитих дереворитів Ніла Хасевича (українського художника, автора нагород УПА) антисовєтського напрямку «воля народам, воля людині», 1949 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Відповідаючи на це запитання, голова УІНП нагадує, що країни Балтії чітко визнали совєтський період окупацією, тоді як Білорусь фактично законсервувала радянську символіку.
Україна ж тривалий час перебувала у невизначеному стані через юридичні парадокси. «З одного боку, УРСР мала власну Конституцію, Міністерство закордонних справ і навіть виступала державою-засновницею ООН. З іншого – за спробу скористатися цією ж Конституцією і порушити питання про вихід зі складу Союзу Левка Лук’яненка засудили до смертної кари, заміненої згодом на 25 років таборів».
Тоталітарна совєтська система створила складний гібрид, де формальні ознаки республіки прикривали жорстокий окупаційний режим. Совєтська армія знищувала українських захисників, упокорювала селянство Голодоморами, проводила депортації кримських татар та родин ОУНівців.
Але як бути з поколіннями людей, які будували заводи, мости та розбудовували космічну галузь? В Інституті національної пам’яті наголошують, що визнання періоду окупацією не знецінює їхнього життя. Населення України, яке жило у той час, стало заручниками системи.
Люди справді працювали для держави і на державу. Мали безкоштовні послуги і відносно дешеве життя. Але якою ціною? Для того, щоб совєтські сірники чи морозиво коштували «копійки», мільйони інших людей у совєтських концентраційних таборах Сибіру валили ліс безкоштовно. Іноді лише за право просто вижити.
Російська імперія і совєтська… імперія?
Розглядаючи питання суті радянського устрою, Олександр Алфьоров стверджує, що для істориків час СРСР – це класична імперія.
«Російське імперське тіло, яке сформувалося після розпаду Золотої Орди як Московське царство, протягом століть лише змінювало політичний фасад: Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація. Це єдина харчова піраміда, де змінюються кольори, але суть залишається незмінною: нагорі господар, трохи нижче – дворяни, а на самому дні – безправні «совєтські люди».
Будь-яка імперія має внутрішній закон: якщо вона не загарбує нові території і не воює – вона помирає. СРСР був лише етапом тривалого розпаду цієї імперської матерії.
Сучасна Росія, яка оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу, але запозичила виключно «фасадні» здобутки, ані слова не говорить і не визнає відповідальності за Голодомор чи репресії, натомість використовує інфраструктурну спадщину як аргумент для агресії, просуваючи міф про те, що «Україну створив Ленін».
Совєтський період розпочався як жорстока збройна окупація і залишався такою у вимірі нищення української ідентичності до самого кінця. Не варто забувати, що навіть на тлі горбачовської «гласності» у таборах продовжували вбивати українських дисидентів, зокрема Василя Стуса. Подальше осмислення цього періоду вимагає глибокої деімперіалізації та чіткої термінологічної відмови від мовних пасток минулого.
Важливо:
«Совєтська окупація». Цей термін застосовується для означення збройної агресії більшовицької Росії проти Української Народної Республіки у 1917–1921 роках, яка завершилася насильницьким встановленням чужорідного комуністичного ладу. На противагу радянському міфу про «добровільне об’єднання», сучасна історіографія визначає УРСР як квазідержавне утворення, утримуване на багнетах загарбників.
«Комуністичний тоталітарний режим». Офіційне юридичне найменування системи, що панувала на українських землях з 1917 по 1991 рік. Саме таке формулювання закріплене у базовому Законі України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
«Вигнання нацистських окупантів» замість «Визволення України». У 1944 році Україна не отримала жаданої свободи, а натомість відбулося повернення тоталітарного ладу, що супроводжувалося масовими депортаціями та репресіями. Ознайомитися з поясненнями та науково-історичними обґрунтуваннями цієї зміни можна у розділі Інформаційні матеріали УІНП.
«Друга світова війна» замість «Велика Вітчизняна війна». УІНП наполягає на цілковитій відмові від сталінського ідеологічного конструкту «ВВВ», який штучно виривав радянсько-німецьке протистояння 1941–1945 років із загального контексту світової війни, що розпочалася для українців ще 1 вересня 1939 року.
«Совєтський» (або «совітський») як маркер ментальної дистанції. В академічних дискусіях та публіцистиці дедалі активніше використовується транслітерація без перекладу. Це дає змогу розмежувати автентичне українське поняття «рада» (наприклад, Центральна Рада) та тоталітарні «совєти», які прийшли як інструмент асиміляції та російського імперського впливу.
Додатково про мовні конотації та історичні дискусії навколо термінології можна дізнатися з матеріалу «Як правильно «совєтський» чи «радянський»?»
Над проєктом працювали:
Ярина Скуратівська, Укрінформ
Олександр Алфьоров, історик, Голова УІНП
Катерина Березовець, обкладинка, Укрінформ
Ігор Чорний, науковий консультант УІНП.