Євген Головаха — директор Інституту соціології Національної академії наук України, професор, доктор філософських наук. Суспільне зустрілося з Головахою на тлі протестів, що виникли в Україні після зміни уряду та відставки міністра оборони Михайла Федорова. Який запит суспільства насправді стоїть за цими протестами? Як президенту вийти із ситуації, в якій він опинився? Чи відмовляться росіяни від війни на тлі ударів України по РФ? Про це й не лише – професор Головаха у проєкті "Ремовська Інтервʼю". Відеоверсію розмови дивіться тут.
Ми з вами записуємо цю розмову 20 липня. Станом на цей момент протести по Україні через звільнення Федорова ще тривають. Як соціолог, як ви їх сприймаєте?
Я розглядаю це як результат функціонування в Україні громадянського суспільства, яке існує навіть у таких важких умовах. І сподіваюсь, що громадянське суспільство почують, у тій чи іншій формі, коли розв'язуватимуть цю дуже складну ситуацію.
От ми з вами говоримо про "звільнення Федорова". І навіть не сказали про те, що змінили весь уряд. Тому що змінити уряд – це так, нічого особливого. Скільки разів міняли уряд, хіба хтось кудись вийшов з якимись картонками? Ні. А от зміна Федорова виявилася серйозною подією.
І не тільки тому, що Федоров набув, я б так сказав, легендарних рис у масовій свідомості.
Коли це сталося?
За останні пів року. От ми зустрічались минулого разу в 2025 році. Ситуація тоді була не дуже добра, особливої перспективи для України ми не бачили. Росіяни мали успіхи з просуванням, потім – страшна зима. Настрої були не дуже добрі в суспільстві: наприкінці 2025 року і в січні 2026-го знов було падіння настроїв.
А за останні пів року ми спостерігаємо підвищення за багатьма показниками, які визначають стійкість суспільства до спротиву агресії. І постать Федорова — таке іноді буває — чітко в масовій свідомості пов'язалася з цими успіхами.
Мітинг на підтримку ексміністра оборони України Михайла Федорова у сквері біля Театру імені Івана Франка у Києві, 16 липня 2026 року. Суспільне Новини/Олександр Магула
Давайте спробуємо розібрати ці протести на компоненти. Наприклад, чи спостерігали ви з колегами, що в українців накопичувався протестний потенціал? Чому саме Федоров став тригером? Які фактори зійшлися в одній точці, що ці протести взагалі стали можливими?
Про те, що з'являються певні протестні настрої, можна було говорити вже після львівських подій із побиттям поліцейських і ТЦК. А це Львів, уявіть собі. Там найбільші на заході України настрої на продовження спротиву, щоби в жодному разі не йти на поступки Росії.
Коли в 2025 році ми запитували людей: "Які проблеми ви бачите для України зараз?", саме проблему мобілізації більше як половина громадян – найбільша кількість – назвали як головну розв'язану проблему. Потім уже йшли корупція та низький рівень життя. А на першому місці – проблема мобілізації.
Тому були вже настрої. І вони пов'язані не з конкретною постаттю, а з тим, що люди були в напрузі. Все-таки багато втрат, ступінь невротизму й тривожності зростає.
Тобто події на Сихові – це раз, а акції через відставку Михайла Федорова — це два. Відповідно, існують осередки спалахів різних протестних настроїв?
І я вам скажу, це переважно молоді люди. У молодих людей більше проблем зі сприйняттям війни. Приміром, Київський міжнародний інститут соціології запитував, на які поступки можна піти для того, щоб зупинити війну. І молодь ішла на значно більші поступки, ніж старше покоління.
Чому?
Тому що молоді воювати. І для молоді це важка перспектива. Тому якщо війна триватиме, ми маємо рахуватися з тим, як ситуацію сприймає молодь.
Я ж дивився на тих, хто виходить на площу Франка – це все переважно молоді. Не кажу, що ми маємо приймати рішення відповідно до того, що вважають правильним протестувальники. Але маємо цей фактор обов'язково враховувати. А в цьому випадку – враховувати думку молоді. Бо дійсно відповідальність на ній величезна буде, якщо ця війна триватиме.
А чому Федоров? Та тому, що він їм дав надію.
Розумієте, потроху зменшувалась надія на те, що ми переможемо. Це видно з опитувань, які проводяться з 2022 року. Але з'явилися обнадійливі ситуації – з постійними атаками на росіян, із призупиненням просування росіян. Нова тактика війни, де переважають дрони, які не дають ворогу йти вперед.
І це пов'язали з постаттю Федорова як нового міністра, як людини, яка включила нові механізми. Вони в нього повірили. Вони повірили, що можлива перемога вже не така далека, як здавалося.
Євген Головаха під час інтервʼю. Суспільне Новини/Олександр Сова
Водночас головнокомандувачем Збройних сил України є генерал Олександр Сирський. А успіхи повʼязують, ви кажете, з Федоровим — тоді як Сирський став на цих протестах антагоністом. Хіба це не є дещо небезпечним роздвоєнням в уявленні людей?
Мені дуже не подобається, що ображають армію. Що б там не було, саме армія стоїть і не дає просуватись ворогу. І той, хто цією армією командує, заслуговує на повагу.
Я бачу в цьому певну конкуренцію поколінь. З одного боку — старше покоління, яке спирається на традиційні уявлення про війну, де головними є зброя та героїзм мас. З другого — молодь, яка більше розраховує на сучасні технологічні рішення, передусім пов'язані з дронами, штучним інтелектом тощо
Тобто це – конфлікт поколінь. І його не так просто вирішити.
Молодь, яка виходить на "картонкові" протести, розраховує на представника більш близького для них покоління — і вони покладають на нього надії. Чесно кажучи, я б теж покладав на це покоління більше надій, тому що вони дійсно живуть в абсолютно новому світі, до якого людям старшого покоління не так легко пристосуватися.
Але, що б там не було, головна відповідальність [за успіхи] – на ЗСУ. І головне, до речі: довіра до ЗСУ не падає. Тільки до ТЦК – там є проблеми, до ТЦК невисока довіра. Мобілізація – це, як я казав, зараз найбільш наболіла проблема для суспільства. І коли йшлося про причини звільнення Федорова, президент озвучив цей аргумент – що потрібні рішення щодо мобілізації, яких поки що не було.
Але тут головне для мене ось що. Федоров набув легендарного статусу. Хочемо ми чи ні, його пов'язують із надією на успішне закінчення війни в осяжні терміни. І тому, коли він іде у відставку – це водночас відставка надій цих людей.
Досі ще практично немає опитувань, які свідчили б, як загалом громадська думка ставиться до цієї ситуації. Лише маркетингово-соціологічна фірма Gradus навела таку цифру: 61% опитаних підтримали Федорова. І лише 15% підтримали рішення президента про його відставку.
Повертаючись до постаті Олександра Сирського. Ми памʼятаємо, що Михайло Федоров на брифінгу казав, нібито Сирський опирається змінам, які він як міністр пропонував. Також можна припустити, що свій відбиток на репутації генерала Сирського залишили матеріали про ситуацію в штурмових полках. Як соціолог, як ви бачите це явище, що відставка Сирського опинилася серед вимог на картонках мітингувальників?
Антагоністом він не міг не стати. Федоров – це нове покоління. Це нова стратегія з розрахунком на нові технічні засоби ведення військових дій. Сирський – це традиційна війна, в якій він мав розв'язувати проблеми координації діяльності всіх підлеглих йому частин. Цей конфлікт просто мав бути.
Інша річ, що якби цей конфлікт вчасно помітили й були спроби це все якось вирішити – це пішло б на користь ситуації.
Федоров не був політиком. Його рейтинг як політика в масовій свідомості був дуже невисоким — умовно як кандидата на посаду президента. Залужний – так, Зеленський – так, потім – Буданов. А Федоров там десь, розумієте. Ніяк.
Тобто він не був політиком. А от тепер – зробили. Причому легендарного політика. І він це підтвердив своїм брифінгом, що він уже став політиком. Там він використав властиві політикам методи впливу на масову свідомість.
І тут у Федорова як політика позиція вигідніша. Він уже не урядовець, а вільна людина. А Сирський все ще головнокомандувач. Він не може говорити вільно, бо має зважати, що за ним стоїть армія. Тому це, я б сказав, нерівноправний діалог. Хтозна, може, якщо Сирського звільнять, він теж розкаже щось. Але я не впевнений. Все одно культура сприйняття дійсності, властива старшому поколінню, нікуди не дінеться.
Євген Головаха під час інтервʼю. Суспільне Новини/Олександр Сова
Яким ви бачите вихід із теперішньої ситуації для президента України?
Це неймовірно складна ситуація, вийти з якої без втрат буде дуже важко. І хоч би яке було рішення, якісь втрати будуть. Питання в тому, як знайти рішення, яке завдасть Україні найменшої шкоди.
Уявімо сценарій: президент приймає вимоги людей, повертає Михайла Федорова на посаду міністра оборони і звільняє головнокомандувача Олександра Сирського. Як ви почуватиметеся з цього приводу?
Це можливий варіант, хоч ймовірність його дуже невисока.
Для мене це не було б свідченням відповідальної влади. Радше такою своєрідною охлократією, коли вирішує натовп, Майдан. Все ж таки відповідальні рішення мають бути за політиками, якщо ми хочемо, щоб у суспільстві якийсь був порядок.
Я також не впевнений, чи такий сценарій піде на користь армії. Бо в армії теж різні можуть бути настрої, просто переважна більшість їх не висловлюють. Але є й ті, хто може підтримувати Сирського, і ті, хто не дуже підтримує. Чи не буде конфлікту?
Можливі варіанти – це якби Сирський запропонував для себе зміну, якби його думку врахували й це б підтримала армія. Така зміна була б із найменшими втратами. Якщо Сирський запропонує наступника і скаже: "Я своє зробив. Я готовий будь-де працювати — але вважаю, що в нас є гідні люди, які можуть продовжити це. Пропоную ось цю людину".
А Федоров – а навіщо йому обов'язково бути міністром оборони? Чим погана роль miltech tsar?
Це один із варіантів посади, які обговорювалися для нього.
Це дуже цікава постать, яку вигадали в Сполучених Штатах Америки. Я думаю, це вони й порадили через якісь канали. Але в наших умовах для Федорова це, можливо, було б й важливіше, ніж бути міністром оборони. Чому? Бо це людина, у якої повноваження – координувати діяльність всіх у зв'язку з впровадженням нових військових технологій. Тобто йому по-своєму підлеглими стають і міністр оборони, і головнокомандувач. Коли вирішується питання їх взаємовідносин, він є головним арбітром.
Якщо узагальнити запит, який зараз має задовольнити президент, – це запит на повернення цієї надії, про яку ви згадували вище?
Так, бо він поставив цю надію під загрозу. А це дуже важливо.
Для того, щоб ми чинили потужний спротив, є кілька умов. Має бути віра, тобто довіра. Надія — тобто щоб ми сподівалися, що переможемо. І вбивати її – дуже загрозливо. Ну й має бути суспільна консолідація, солідарність – між громадянами насамперед. Також між громадянами і владою, і між представниками влади. Якщо всього цього не буде, можливість нашого спротиву суттєво зменшується.
Що стосується солідарності, то між громадянами вона в нас і досі є. Громадяни в цілому підтримують один одного. Як не дивно, на горизонтальному рівні майже немає конфліктних ситуацій. Попри всі неймовірні розбіжності, страждання, втрати, українці один одного добре підтримують. Це дивовижний приклад.
Щодо солідарності з владою. Згадаймо рейтинг Зеленського: жоден президент у мирні часи не наближався до таких показників. До цієї події [зміни уряду] він мав 60% підтримки. Зараз він дуже ризикує її втратити.
"Картонковий майдан" минулого року, на підтримку НАБУ й САП, означав для Зеленського втрату рейтингу на 10%. Хоч він зрештою відмовився від того закону, який обмежував їхні повноваження, але 10% таки втратив. Зараз він ризикує втратити навіть більше.
Євген Головаха під час інтервʼю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
Про що свідчить те, що ми спостерігаємо вже другу хвилю протестів за останній рік? Протести повертаються в наше життя, хай і в умовах війни та воєнного стану?
Країна, яка переживає такі скрутні часи, додає до всієї тих ризиків, які має, ще один, пов'язаний із внутрішньою деконсолідацією. Якщо в суспільстві є певний градус протистояння — це додає проблем, зрозуміло. Тому з цим особливо треба рахуватися.
Були події, після яких можна було уявити, що люди можуть вийти з протестами. Не виходили. І так із багатьма ситуаціями. Українці дуже засуджують корупцію та корупційні схеми, але ж не вийшли на протести у зв'язку з “Міндічгейтом” і тому подібне.
Або те ж Міністерство оборони Федорова представило нові контракти для військових. Було чимало розчарування цими контрактами – у першу чергу серед військових та їхніх родин. Знов-таки, це не спровокувало протестів.
Не спровокувало. Тож у мене чітке уявлення, чому протести пов'язують саме з постаттю Федорова. Бо з ним як із представником нового покоління люди пов'язали свої надії, вони бачили в ньому уособлення нового рівня спротиву, який має успіх.
Вони ж бачили, що в усьому світі ще 2025 року говорили: "Ну, чим воно закінчиться? Треба підтримувати Україну, а що буде — ніхто не знає". А цього року скільки заяв: Україна вже стає майже перед перемогою. Вже, вважайте, примушує Росію закінчувати цю війну.
І в людей таке склалось враження. Вони ж читають, слідкують. Особливо молодь — вона ж постійно в інтернеті. Чому молодь частіше виходить? Вони слідкують, вони бачать: у нас є надія, світ нас підтримує і вважає, що ми вже наближаємось до перемоги. Це сталося протягом пів року — і в ці пів року в нас був новий міністр.
Можливо — є й така ймовірність — усе це збіг обставин. Але так є.
Мітинг на підтримку ексміністра оборони України Михайла Федорова у сквері біля Театру імені Івана Франка у Києві 19 липня 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Що тепер робити Михайлу Федорову зі сплеском довіри до нього й тим, що він на тлі цих подій перетворився на політика?
Я більше сприймаю його все ж як людину технічної справи. Він взагалі талановитий організатор, він потрібен Україні. Тому я й кажу: нехай він буде якщо й не міністром, то принаймні обійме якусь іншу посаду. Хоча от Віталій Портников каже, що міністр — завжди політична посада, що це політик має бути, а заступником його може бути будь-який отакий-от технічний організатор. Можливо, й так. Можливо, йому й не треба бути міністром. Проте якби він погодився стати координатором та організатором усього, що пов'язане із сучасною зброєю та новітніми методами ведення бойових дій, це було б чудовим рішенням.
Розумієте, ну не вийшли ж [на протести], коли [Зеленський] Залужного зняв. Бо Залужний взяв ту посаду, яку йому запропонували.
У Федорова два шляхи: або він залишається талановитим організатором, модератором у тій сфері, де продемонстрував свої реальні здібності, або стає політиком. Тоді він збирає симпатії, може створювати якісь там політичні сили. Вибори неможливі — але на майбутнє це може стати провідною політичною силою.
З погляду Володимира Зеленського як політика правильніше було б залишити Михайла Федорова у своїй команді?
Зрозуміло, що залишити. Так він продемонструє, що не є дріб'язковим політиком, що для нього важливіша справа, ніж власні емоції, образи та якісь стосунки з конкретними людьми. Що він реально відповідальний політик щодо всього, що відбувається в країні.
Я вважаю, що таке його рішення, мало б найменші втрати для України.
У мене було багато учнів, аспірантів. Коли я ще був відносно молодою людиною, то вчив їх, як треба робити. А в останніх своїх аспірантів я вже вчився. Бо бачив, що вони знаходять такі шляхи розв'язання проблем, яких я не бачу — бо ми з різних поколінь.
Взагалі-то Зеленський ще теж відносно молода людина – міжпоколінна, скажімо так. Він має стати модератором. Це дуже важлива функція – знайти шляхи для узгодження й координації дій людей нового покоління і людей старшого, які ще досі, я так розумію, переважно керують Збройними силами України.
Євген Головаха під час інтервʼю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
Хочу повернутись до запитів українців до влади. Мобілізація, корупція, низький рівень життя – це те, що ви називали вище.
Це три найголовніші проблеми.
Де в цьому списку, власне, війна? Зараз вона звелася суто до питання мобілізації?
Так, те, що турбує – це мобілізація. Загалом війна і пов'язані з нею втрати, відчуття безпеки – все це в першій пʼятірці [потреб]. І не треба недооцінювати ступінь втоми від війни.
От, скажімо, в нас є цікаве дослідження Київського міжнародного інституту соціології: вони з'ясовували, на яких умовах люди готові зупинити воєнні дії. 27% людей вважають прийнятним погодитися на припинення війни без будь-яких гарантій безпеки України. Тобто зупинитися на лінії вогню.
Раніше такого не було. Тобто люди хочуть припинити для себе цю ситуацію повної напруги, в якій ми живемо. І якщо в Києві в нас ще одне сприйняття — можна уявити, як людям, які в Сумах, чи на сході України, чи на південному сході, чи на півдні. Тим, хто найближче до лінії зіткнення.
Минулого разу ми з вами говорили про те, що українці адаптуються до війни. Ви казали про це з певним захопленням. Я правильно розумію, що в 2026 році змінилося відчуття і ставлення людей до війни?
Так, 2025 рік був роком адаптації. У 2026-му настрої суперечливі.
З одного боку, з'явилась надія, що війну можна закінчити завдяки нашій активності, що ми переносимо війну в Росію. А з іншого боку, втома від війни теж наростає. Ми бачимо, що більше стає людей, які згодні без будь-яких умов зупинити війну, просто зараз. Це не означає згоди на російські умови. Але – без гарантій безпеки.
Стійкість залишається, але ми ж бачимо, що вона залежить від багатьох факторів. І треба дуже обережно бути з цими факторами – з довірою, з надією і солідарністю.
Я вважаю, що ми маємо завершувати війну тим, щоб Росія вичерпала свій ресурс для подальшої агресії. Іншого шляху немає – хіба що зникне ініціатор цієї війни, Путін із його “духом Анкориджа”. Не тому, що він так захоче – це вже людина, яка не зупиниться. Хіба що це фізично для нього закінчиться.
Але якщо говорити про взаємне виснаження, то виникає запитання: чи не виснажимося ми настільки, що погодимося на будь-які умови? Чи все-таки стоятимемо на своєму, щоб не сталося так, що ми зупиняємося, Росія відпочиває, відновлює економіку і згодом нападає знову? Ні, давайте все ж таки про гарантії спочатку. Реальний мир може бути підписаний, тільки якщо дійсно будуть гарантії безпеки. Інакше це не мир, а просто підготовка до нової фази війни.
Ви згадали про удари України по території Росії, по російських об'єктах на тимчасово окупованих територіях. Крім економічного ефекту, чи мають вони в Росії також і соціальний ефект?
Економічний – це головний ефект, найважливіший для нас. Треба, щоб Росія втратила реальний потенціал продовження агресії. Щоб вона просто не могла продовжувати бойові дії. Іншого шляху немає.
Соціальний ефект може бути подвійний. З одного боку, може бути так, що в Росії почне формуватися уявлення, що ця війна не потрібна, бо вона шкодить повсякденному життю. Чому росіянин має страждати заради того, щоб українці вийшли з Донецької області? Такий ефект є: ми бачимо, що навіть за [сумнівної правдивості] російськими даними погіршується ставлення до влади в Росії.
А другий ефект – це класичний ефект війни. Можливо, російська пропаганда виявиться все ж таки ефективною і з нинішньої ситуації вони здіймуть нову хвилю шовінізму. Мовляв, ми ніколи не програвали, а тут програємо українцям? А хто вони такі, їх же не існує, це вигадка Австро-Угорщини й Леніна.
Тут варто проводити спеціальні дослідження, щоб зрозуміти, яка тенденція. Але я думаю, що це не вдасться: давайте, мовляв, ми станемо стіною і як станемо, так і ляжемо, всі разом. У них значно більше розгубленості. Деякі російські пропагандисти вже починають говорити про те, що ситуація дуже погана і, можливо, пора закінчувати.
Вони все ж таки не божевільні. Є такий феномен у психіатрії: якщо голова сім'ї стає психічно хворим – у нього ознаки параної, наприклад, – то всі члени сім'ї з часом набувають тих самих. Отак і в Росії: одна хвора людина нагорі може викликати масовий психоз. Але я все ж таки сподіваюсь, що аж такого — що вони всі будуть бажати вмерти за те, щоб Україна, умовно кажучи, вийшла з Донбасу – не буде.
Євген Головаха під час інтервʼю. Суспільне Новини/Олександр Сова
Ми чули про ймовірність того, що восени Росія може оголосити про мобілізацію. Як це може вплинути на росіян?
Вони ж бояться відкриту мобілізацію проводити. По-перше, це психологічно дуже вдарить по масовій свідомості. Доведеться закривати кордони, бо буде знов хвиля від'їздів. Це також суттєво вдарить по економіці.
А друге – це економічна проблема. Треба ж озброїти цих людей, навчити їх воювати. Просто кинути мобілізованих на фронт як “мʼясо” може виявитися катастрофою. На цій мобілізації може закінчитись і економіка Росії, і боєздатність. І можемо на цьому й зупинити війну.
Якщо приміряти це на практичний вимір — про що ми говоримо? Ми не говоримо про протести в Росії?
Ні, вони не вийдуть на протести — вони намагатимуться втекти. Маю на увазі чималу кількість тих, хто потенційно може стати жертвою цієї мобілізації, та їхні родини. Це по-перше.
А по-друге – 500 тисяч [мобілізованих]! Одне діло, коли ці люди прибувають поступово – 10 тисяч, ще 10, 30 тисяч на місяць. Їх поступово інтегрують у військо, поступово надходить зброя, амуніція, гроші тощо. А уявіть собі одночасно 500 тисяч! Це дуже важка буде ситуація для вже й так ослабленої економіки Росії.
А якщо доведеться мобілізовувати у великих містах (бо в глибинці ситуація вже жахлива) може початися збурення. Велика загроза, що це закінчиться колапсом. Тому, думаю, що до такої мобілізації вони не вдадуться.
Якщо ми не зможемо остаточно зламати російську економіку отими дуже влучними ударами, які є зараз, — то вони просто будуть продовжувати свій тиск на Україну. А нам тоді треба буде знов-таки консолідуватися, проявляти солідарність на всіх рівнях, і щось цьому протиставляти.
Євген Головаха під час інтервʼю. Суспільне Новини/Олександр Сова
Source: suspilne.media