Минулого тижня в Україні, що перебуває у стані війни, спалахнула політична криза через звільнення міністра оборони Михайла Федорова після боротьби за владу з головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським. Усунення Федорова викликало широке занепокоєння серед українців, багато хто розцінює це як серйозну загрозу поточним воєнним зусиллям та значний крок назад у ширшій боротьбі за відхід країни від радянського минулого та модернізацію ключових інституцій України.
Як очільниця впливової української організації громадянського суспільства, що зосереджена на реформуванні оборонного сектору, я провела останнє десятиліття, працюючи з інституціями оборонного сектору України над покращенням прозорості, підзвітності та належного врядування. Це включало участь у розробці Закону України “Про національну безпеку” 2018 року, одного з найважливіших законодавчих актів, що узгоджує Україну з принципами НАТО та європейськими стандартами.
Ключовою темою Закону “Про національну безпеку” є демократичний цивільний контроль над українськими військовими. Цей Закон не передбачає, що міністр оборони лише підписує контракти на закупівлю або керує бюрократією. Натомість він підтверджує, що міністр оборони України має бути цивільною особою, відповідальною за оборонну політику, стратегічний нагляд та демократичну підзвітність. Відповідно до цього документа, головнокомандувач Збройних сил України підзвітний міністру оборони з усіх питань, пов’язаних із досягненням військових цілей країни та розвитком військового потенціалу.
Іншими словами, від міністра оборони України очікується, що він ставитиме складні запитання та оцінюватиме ефективність функціонування військової системи. Це означає аналіз ширшої стратегічної картини, а не командування військами на полі бою чи розробку військової стратегії. Мета полягає в тому, щоб оборонна система України постійно навчалася, адаптувалася та вдосконалювалася.
Федоров обіймав посаду міністра оборони лише шість місяців, але був широко відзначений за багато реформ та ініціатив, які він запровадив. Його технологічний досвід як колишнього Міністра цифрової трансформації України вилився в акцент на подальшому вдосконаленні вже існуючих потужних можливостей країни у війні дронів. Паралельно, рішення Федорова розпочати аудит бойових дій стало абсолютно новим кроком для Міністерства оборони України, тоді як його зусилля щодо впровадження більшої прозорості закупівель були спрямовані на мінімізацію можливостей для корупції.
Багато спостерігачів відкрито ставили під сумнів, як довго цей інноваційний підхід буде толеруватися усталеними інтересами в українських військових та оборонному секторі країни. Тепер ми маємо відповідь. Через півроку після вступу на посаду Федорова було усунуто. Президент України Володимир Зеленський представив цей крок як рішення, на яке його змусила піти розрив комунікації між Федоровим та керівництвом армії. Не зумівши вирішити цю руйнівну конфронтацію, Зеленський обрав сторону старої гвардії армії, а не свого реформаторського міністра оборони.
Після звільнення Федоров наголосив на необхідності справжньої меритократії у військовому керівництві України та стверджував, що низка успішних командирів були покарані, а не винагороджені за свою ефективність. Він стверджував, що Україні потрібен набагато глибший та системніший аналіз бойових втрат, щоб покращити прийняття рішень та зберегти життя. Важливо, що Федоров також підтвердив свою віру в те, що технології повинні фундаментально змінити спосіб ведення Україною військових операцій.
Чи погоджується хтось із висновками та рекомендаціями Федорова, не є головним питанням. Найважливішим є те, що це саме той тип стратегічної оцінки, який, згідно з законодавством України, повинен надавати цивільний міністр оборони. Питання тепер полягає в тому, чи має Україна намір зберегти модель демократичного цивільного контролю над військовими, яку вона прийняла як частину євроатлантичної інтеграції країни.
Це особливо актуально, оскільки Зеленський обрав генерал-майора Євгена Хмару на посаду міністра оборони замість Федорова. Хмара, безперечно, є одним з найвидатніших воєнних командирів України та має вражаючий досвід командування спеціальними операціями проти Росії в межах Служби безпеки України. Однак його призначення відбивало б відхід від попередніх зобов’язань країни щодо цивільного контролю над армією.
Закон України “Про національну безпеку” визначає міністра оборони не як військового командира, а як цивільного керівника однієї з найбільших державних установ країни. Розмежування військового та цивільного нагляду — це не бюрократична формальність. Навпаки, його слід розглядати як ключовий елемент моделі демократичного врядування НАТО та один з головних принципів, які Україна обрала для реалізації в рамках історичного переходу країни.
Публічні протести, що зараз відбуваються в Києві та інших українських містах, відображають щире занепокоєння щодо управління воєнними діями та майбутнього напрямку розвитку країни. Багато українців бачать у Федорові людину з технологічним розумінням, необхідним для допомоги у завершенні війни та протидії російській стратегії методичного зламу опору України.
Важливо, що Федорова також бачать як людину, готову стикатися зі складними інституційними проблемами, а не приховувати їх. Довіра між суспільством, військовими та державою є одним з найцінніших стратегічних ресурсів України. У той час, коли мобілізація є одним з найбільших викликів для країни, послаблення цієї довіри несе значні ризики.
З початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році здатність України вчитися, адаптуватися та впроваджувати інновації виявилася надзвичайно важливою. Принципи, втілені в Законі “Про національну безпеку”, були розроблені для забезпечення цієї можливості. Тому звільнення міністра оборони — це не просто кадрове рішення. Це випробування того, чи продовжить Україна часів війни будувати систему демократичного цивільного контролю над армією, до якої вона зобов’язалася багато років тому, чи натомість почне відступати саме в той момент, коли міцні інституції мають найбільше значення.
Олена Трегуб — виконавчий директор Незалежної антикорупційної комісії України (NAKO).
Дізнатися більше на: www.atlanticcouncil.org