Колонка письменника, кандидата філологічних наук, доцента і завідувача кафедри журналістики В`ячеслава Васильченка
Кожен із нас чув про близнюків. Але, безумовно, кожен і бачив. Природа-матінка вміє пожартувати: створити двох чи навіть більше людей, які вражаюче схожі один на одного. Менш відомо, що існують різні їхні типи. Частина близнюків формується з однієї яйцеклітини (науковці називають їх однояйцевими, або монозиготними). Такі особистості завжди однакової статі, мають ідентичний набір генів і схожість — «як дві краплі води». З двох різних яйцеклітин, запліднених різними сперматозоїдами, народжуються двійнята (дизиготні). Вони можуть бути різної статі або схожі не більше, ніж звичайні брат і сестра. Рідкісним різновидом однояйцевих близнюків є сіамські, чиї тіла залишаються зрощеними під час внутрішньоутробного розвитку.
Відома історія про близнюків Джима Льюїса та Джима Спрінгера, яка відома під назвою «Близнюки Джеймси» (англ. Jim twins). Хлопчиків розлучили при народженні (1940 р., американський штат Огайо). У віці чотирьох тижнів їх усиновили різні сім’ї. Однак: обом їхні названі батьки дали однакові імена; обидва стали помічниками шерифа, а в якості хобі мали механіку та креслення; першими дружинами обох стали жінки на ім’я «Лінда», других дружин звали «Бетті». У кожного з близнюків народився син, одного назвали «Джеймс Аллан», а іншого — «Джеймс Алан». Крім того, обидва шкодили здоров’ю сигаретами тієї ж марки, пили те ж пиво, мали світло-блакитні автомобілі Chevrolet та засмагали на тому самому флоридському пляжі.
«Ха, — скаже мій розумний і вдумливий читач, — ця байка більше про особливості генетичного коду». І я (разом із генетиками), звісно ж, погоджуся…
Ось так довго я готувався, щоб поговорити вже про слова-близнюки, які присутні в багатьох мовах. Кожен з нас, якщо не те щоб знає, то принаймні чув колись про таке поняття, як омоніми. Шкільних знань, на мою думку, достатньо, щоб згадати, що омоніми мають однаковий звуковий // письмовий склад, але відрізняються значенням. У деяких з них (омофони й омографи) є особливості щодо звучання та написання. Згадані характеристики створюють перешкоди для правильного вживання слів. І це трапляється не лише в межах однієї мови, а й під час взаємодії різних мов.
А тепер — безпосередньо «до наших баранів» (раптом не знали: цей фразеологізм використовується, щоб повернути розмову до основної теми після відхилення від неї). У нас під мікроскопом — близнюки якби́ та я́к би. Спочатку розглянемо їхнє написання. Воно залежить від значення: якби́ (акцентую: разом!) пишемо тоді, коли цей буквений комплекс функціонує як сполучник умови (в такому разі його можна замінити на «якщо» чи «коли б»): «Якби́ вмів, то зробив би». В ілюстративному реченні конструкція з я́кби вказує на умовну дію: «зробив би» за якої умови? — «якби вмів».
У ситуації з я́к би (наголошую: окремо!) маємо (даруйте термінологічну прискіпливість) прислівник як з часткою би; ця конструкція вживається для запитання про спосіб дії: «Я́к би (як, яким способом) ви хотіли це зробити?» Цікаво, що частку би можна переставити або випустити.
В українській народній пісні ліричний герой жалкує: «Якби́ мені сивий кінь, я сідельце маю, Я поїхав за Дунай, там дівчину знаю». Немає в нього коня. Саме це є перешкодою для вдалої подорожі до (сподіваємося) хорошої дівчини. Отже, наявність коня — це умова, за якої може здійснитися мрія. Про неї сигналізує сполучник якби́. Ті ж проблеми з умовою існують і в іншій (застільній) пісні: «Якби́ мені зранку горілочки склянку». Коли ж ми дізнаємося про «страждання юного Вертера» (тобто нинішнього студента, який прогуляв семестр, а тепер усвідомлює невідворотність закономірного покарання на сесії: «Я́к би успішно скласти іспит?»), то зрозуміємо, що заручник безтурботного способу життя хаотично шукає варіанти, щоб залишитися на плаву. І тут він, найімовірніше, запитує про можливі варіанти сприятливого для нього вирішення в грецької богині Тю́хе, якій у давньоримській міфології відповідає добре нам знайома Фортуна. Обидві вони — покровительки щасливого випадку, удачі та мінливої долі й уособлюють успіх, багатство і сліпий жереб.
Але, як каже Борис Тизенгаузен, «і це ще не все». Багато наших мовців, як це часто, на жаль, буває, вважають, що сусідське — це завжди приклад. Ось і вмикають логіку на кшталт как бы = я́к би. (До речі, запозичене з німецької (через польську) слово «кшталт» означає «характер, вигляд, образ, форму або зразок чого-небудь»). Що ж до згаданої логіки, то тут не може бути все, як в армії ссср, — паралельно й перпендикулярно. Рівність тут може існувати тільки тоді, коли запитуємо про спосіб дії за певної умови: «Как бы успешно сдать экзамен?». Тут, як і в нашій співзвучній конструкції, как — це питання про спосіб, а бы — про умову. Інший функціонал (набагато частіше застосовуваний) цієї російської конструкції такий: 1) передача сумніву, приблизності, умовної подібності (тобто коли повідомляють про не повну схожість між об’єктами (речами або явищами), а лише уявну чи можливу за певних умов); 2) слово-паразит, активно використовуваний у розмовному мовленні.
Наші ж мовці, на жаль, «тулять» (вибачте за «небогемне» слово) я́к би у значенні згаданого російського слова саме для передачі сумніву чи приблизності та як слово-паразит. І це не властива для нашої конструкції функція. Ще раз: я́к би — ми запитуємо про спосіб виконання дії. Коли ж є бажання висловити невпевненість у сказаному, припущення, сміливо вмикаємо фразові частки: ніби, нібито, наче, начебто, неначебто, мов, мовби. (Нагадаю, що частка — це «службова частина мови, яка надає словам чи реченням додаткових смислових, емоційних відтінків або служить для утворення граматичних форм»). Погляньмо на приклади: «Він ніби все зрозумів, але й далі перепитував»; «Ця інформація нібито перевірена, проте краще перестрахуватися»; «Я наче чув цей голос раніше»; «Справа начебто просувається, але дуже повільно»; «Обіцяли виконати роботу вчасно, а тепер мов і не знають нічого».
Схожі помилки, на жаль, часто демонструють наші мовці й щодо конструкції і так, коли так само надають невластивого їй значення. Тут також працює абсолютно хибна думка: якщо в російській мові так, то й у нас теж. Зрозуміло, не в кожного є бажання (а може — й потреба) добирати правильні слова та конструкції, для цього необхідні, на перший погляд, низка умов, однак повага до свого мовного образу — доволі непоганий запобіжник щодо цього.
Використовуючи і так (або ще гірше — на письмі «ітак»: «Ітак, ми розпочинаємо») аналогічно до російського итак («Итак, все остались довольны»), мовець демонструє дрімучу неграмотність, адже, щоб просигналізувати про підсумковість наступної інформації, в нашій мові вживають «отже», «таким чином» або «тож»: «Отже / Тож / Таким чином, ми розпочинаємо».
Не варто в цій функції використовувати прислівник відта́к («після чого-небудь; потім, далі»). Бачимо, що воно сигналізує про послідовність, а от, як стверджують фахівці, вставним воно не буває й ніколи не виділяється комами. Ось зразки його використання в Коцюбинського та Франка: «Ще з рік так походив, а відтак оженився»; «Зупинився перед самою печерою.., а відтак раптом пхнув колоду багнетом». А так у сучасників: «Спочатку він навчався в Чернівцях, а відтак переїхав до Києва» (у значенні «а потім»); «Ми обговорили план на зборах, відтак взялися до його виконання» (у значенні «після чого-небудь»); «Спочатку здійнявся сильний вітер, а відтак хлинула злива» (у значенні «далі»).
Однак повернімося до і так. Ця конструкція може вносити підсилювальне значення та вказувати на те, що дія або стан уже є доконаним фактом, який не потребує додаткових причин, умов чи доказів: «Він і так втомився».
У сталому парному фразеологізмі і так і сяк конструкція і так означає «варіанти дій» («різними способами») або «з усіх боків»: «Він приміряв новий піджак і так і сяк, але той йому ніяк не підходив».
Аналізована конструкція є також у складі усталеного вислову і так дальше, який правильніше вживати у формі і так далі або замінити невідмінюваним словом то́що («уживається в кінці переліку чого-небудь як вказівка на його неповноту, на можливість його продовження; і таке інше»). Це ж слово (тощо) варто використовувати замість скалькованого «і тому подібне». Перед словом тощо, яке вказує на гіпотетичне продовження переліку, кому ставити не потрібно. Також не варто вживати графічне скорочення і т. п. Органічно на його місці функціонують варіанти: і под., і т. ін., та ін., тощо.
Також рекомендуємо уникати нехарактерних для нашої мови одиниць більш ніж достатньо / задостатньо, натомість користуймося стилістично кращою конструкцією (і так) задосить.
Та все ж «ітак» (написане разом) у нас існувати може: у назві українського виробника гнучкої упаковки — ITAK. Ну, і вже гіпотетично: якби острів Ітака був не «в єдиному примірнику», у формі родового відмінка множини ми б мали форму Ітак. Але це вже зовсім інша історія… Якось закінчення розмови сьогодні в нас неоригінальне. Але один раз, мабуть, таки можна.
Більше тут:
Джерело новини: elle.ua