Чому після втрати або видалення зуба кісткова тканина "розсмоктується"

Кісткова тканина щелепи постійно зазнає змін та потребує стимуляції від жувального тиску. Втрата зуба призводить до поступового зменшення її об’єму, що може створювати перешкоди для подальшого лікування та встановлення імплантату.

Причини «розсмоктування» кісткової тканини щелепи після втрати зуба / © Credits

Про важливість жувального навантаження для кісткової тканини, швидкість її атрофії та потенційні наслідки розповів стоматолог-хірург, імплантолог стоматологічного центру FrankoLab Давид Шиман.

Кісткова тканина є динамічною структурою, яка постійно оновлюється. Процес її перебудови відбувається за участю двох типів клітин: остеокластів, які відповідають за руйнування (резорбцію) старої або пошкодженої кісткової тканини, та остеобластів, що утворюють нову. За наявності адекватного жувального навантаження між цими клітинами підтримується рівновага. Стимуляція відбувається під час вживання твердої їжі, коли тиск від зуба через його корінь передається на кісткову тканину щелепи.

Після видалення або випадання зуба певна ділянка кісткової тканини позбавляється необхідного жувального стимулу. Це призводить до зміни балансу клітинної активності: остеокласти починають переважати над остеобластами, що спричиняє поступову резорбцію кістки, тобто її «розсмоктування».

Найінтенсивніша втрата кісткової маси спостерігається протягом першого року після видалення зуба. Вже через 3-6 місяців об’єм кісткової тканини може зменшитися приблизно на 25%. Протягом наступних 6-12 місяців ширина альвеолярного відростка може скоротитися на 40-50% (горизонтальна атрофія), а його висота — на 2-4 мм (вертикальна атрофія).

На верхній щелепі, особливо після втрати бічних зубів, відбувається додатковий процес: дно верхньощелепної пазухи поступово опускається, займаючи простір, що раніше був заповнений кістковою тканиною навколо зубних коренів. Це додатково зменшує висоту кісткового гребеня, створюючи дефіцит об’єму, необхідного для успішного встановлення дентального імплантату.

З часом швидкість резорбції кісткової тканини сповільнюється, однак процес не зупиняється повністю. Саме тому через кілька років після видалення кількох зубів може виникнути ситуація, коли навіть один імплантат неможливо встановити через недостатній об’єм кістки.

Кожен зуб у зубному ряду має сусідні зуби, які сприяють його стабільності та правильному розподілу жувального навантаження. На протилежній щелепі присутній зуб-антагоніст, з яким відбувається змикання. Це забезпечує рівномірне розподілення сили жування між щелепами та правильне позиціонування зубів.

При відсутності зуба сусідні зуби можуть зміщуватися в бік утвореної порожнини, а зуб-антагоніст — надмірно висуватися. Це може призвести до порушень прикусу.

Крім того, людина може несвідомо почати пережовувати їжу переважно на стороні, де збережені всі зуби, через більший комфорт. Це призводить до перевантаження скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС).

Іноді кісткова тканина може «розсмоктуватися» внаслідок пародонтиту — запального захворювання тканин, що оточують зуб і утримують його в щелепі.

Пародонт є комплексом тканин, що включає ясна, періодонт (мікроскопічні волокна та зв’язки, що фіксують корінь зуба в кістковій лунці), альвеолярну кістку, де розташований корінь зуба, та цемент кореня (зовнішній шар кореня, що з’єднується з волокнами періодонту).

Запалення тканин пародонту зазвичай виникає через накопичення бактеріального нальоту внаслідок недостатньої гігієни ротової порожнини. Бактерії, що містяться в нальоті, виділяють токсини, які подразнюють тканини навколо зуба. У відповідь імунна система запускає запальну реакцію: клітини виділяють медіатори запалення, які руйнують волокна, що утримують зуб, та активують остеокласти, що призводить до поступової деструкції кісткової тканини.

Серед інших факторів, що сприяють втраті кісткової тканини, виділяють:

Аномалії прикусу, які призводять до нерівномірного розподілу жувального навантаження.
Порушення кровопостачання кісткової тканини, спричинені, наприклад, цукровим діабетом або променевою терапією.
Тривале використання незнімних протезів або мостоподібних конструкцій, за яких кісткова тканина може зазнавати недостатнього стимулювання.

Після втрати зуба рекомендується якомога швидше планувати встановлення імплантату, поки кісткова тканина ще має достатній об’єм. У разі значного дефіциту кістки може знадобитися проведення кісткової пластики. Ця процедура ускладнює та подовжує процес лікування, оскільки кістковому матеріалу потрібен час для інтеграції з власною кісткою пацієнта та васкуляризації.

Рекомендується щорічно проходити стоматологічні огляди для своєчасного виявлення та лікування захворювань ясен та пародонту, а також для визначення потреби у встановленні імплантатів.