Автор фото, Dmytro Betsenko/Getty Images
Харків, 2023 рік. Темна ніч. З заднього сидіння поліцейської автівки долинає сп’янілий крик. Правоохоронці зупинили 24-річного Ігоря за порушення комендантської години. Проте він був переконаний, що їх обдурив.
"Я підписав протокол лівою рукою, тому що справжній підпис лише правою, а лівою він не буде визнаний", – розповідає він, кепкуючи зі своєї кмітливості. З юридичного погляду, немає жодного значення, якою рукою засвідчувати документ, але алкоголь нашепотів йому інше.
На початку повномасштабного вторгнення значна частина українців відмовилася від алкоголю, але для інших він став способом впоратися зі стресом, горем та постійною тривогою.
Як змінилася ситуація з алкоголем в Україні протягом останніх років? І де минає межа між "звичайним келихом щодня" та залежністю?
"Прагнув бути схожим на Ремарка"
27-річний Ігор (імʼя змінено на прохання героя) не пригадує, що сталося того вечора. Вже понад рік він випивав щоночі, а останні тижні – "до повної втрати свідомості".
Хід подій йому допомогли відновити аудіоповідомлення, які він надсилав друзям у месенджерах: йшов, упав, травмував ногу, його зупинили поліцейські.
"Я був абсолютно п’яний. Кажу їм (правоохоронцям. – Ред.): "Підвезіть мене додому", і продовжую блукати. А вони мене й підвезли", – згадує Ігор.
Алкоголь був присутній у його житті ще до війни. Він стверджує, що його особистість формувалася навколо вживання алкоголю: друзі та однокурсники знали його як того, хто першим запропонує випити. Хоча він і вживав спиртне регулярно, Ігор вважає, що не мав залежності від алкоголю.
Проблеми почалися у 2022 році. Перші тижні повномасштабної війни Ігор провів у Харкові – під російськими авіаударами, ракетними та артилерійськими обстрілами. Спочатку він відмовився від алкоголю, щоб у разі небезпеки бути притомним і мати змогу реагувати. Але вже наприкінці березня, коли майже порожнє місто-мільйонник ще не встигло відновити роботу продуктових магазинів, а його мешканці стояли в чергах по хліб, юнак шукав пиво.
Згодом відновили роботу бари. Тож Ігор став їхнім постійним відвідувачем. Після кожної зарплати, яку він отримував щотижня, він купував кілька пляшок дорогого алкоголю, йшов до бару і розпивав їх з присутніми.
Вихований на романах Ремарка, Ігор особливо цінував кальвадос – яблучну горілку, яку пили герої "Тріумфальної арки".
"Якщо його не було, я приносив свій, щоб поставити на бар – щоб було, як у Ремарка", – зізнається він.
Та з часом прийшло болісне усвідомлення: він – не герой Ремарка, і взагалі не "той лицар, про яких читав у книжках" у дитинстві.
"Навіть не Ремарк, бо він воював", – додає Ігор.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Спершу випивка була для Ігоря способом розвантажитися та соціалізуватися
Він так і не наважився вступити до лав ЗСУ, хоча мав намір зробити це добровільно – ще до досягнення 25-річного віку.
Рішення про мобілізацію юнак відкладав доти, доки лінія фронту не перетворилася на зону смерті, повністю контрольовану ударними дронами. Друзі-військові також відмовляли його йти воювати: жартували, мовляв, так він нашкодить не лише собі, а й побратимам.
Відчуття власної безпорадності, за словами Ігоря, пригнічувало його навіть сильніше, ніж страх смерті.
Алкоголь допомагав йому забутися – на мить притупити сором, а також невизначеність, яку принесла російська війна. Як і більшість українців, Ігор більше не міг планувати своє життя далі, ніж на тиждень, а можливо, навіть на один день.
Він не хотів про це думати. Тому, щойно закінчував роботу, йшов випивати.
Спочатку, як він розповідає, випивка була його способом розвантажитися та інтегруватися в суспільство.
"Я не робив дурниць, нічого поганого не вчиняв. Жодних наслідків для мене це не мало, у мене ніколи не було похмілля. І я тоді не бачив у цьому проблеми", – зазначає він.
Однак згодом у нього почалися провали в пам’яті, він став провокувати конфлікти, наражаючи на небезпеку не лише себе, але й своїх друзів. Поступово вони почали відвертатися від нього.
"Я намагався не стільки травмувати себе, скільки створював ситуації, де мене могли б травмувати. Скажімо так: я чіплявся до людей", – пригадує він.
Регулярні конфлікти в нетверезому стані, хаотичні сексуальні зв’язки та суїцидальні думки – проблеми почали накопичуватися та наростати.
"Якось стало так огидно від себе", – згадує Ігор. Але він все ще не вважав себе алкоголіком і не планував припиняти випивати.
"Просто бажала вимкнути мозок"
"Усі вважають, що алкоголік – це той, хто валяється під парканом і збирає пляшки на горілку. А щоденне вживання алкоголю по келиху не вважається алкоголізмом", – говорить 34-річна Яна, SMM-спеціаліст та волонтерка з Києва.
Як і Ігор, вона почала вживати алкоголь у березні 2022 року – щоб "хоча б на 2 години дозволити мозку вимкнутися".
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Яна витрачала на алкоголь в середньому 25 тисяч гривень на місяць
На початку повномасштабного вторгнення Яна заснувала волонтерський центр. Протитанкові їжаки, амуніція з Польщі, ліки зі США, гарячі обіди – на ній трималася вся комунікація, логістика та фінансова звітність організації.
Через постійне навантаження вона почала приймати антидепресанти, без консультації з психіатром. Згодом, не справляючись зі стресом, вона почала вживати дедалі більші дози. Тоді Яна вирішила, що краще розслаблятися з алкоголем, ніж пити медикаменти без призначення.
Вона почала вживати алкоголь щодня після роботи. За вечір в одному барі Яна замовляла від 4 до 10 коктейлів. Повертаючись додому, вона відкривала пляшку ігристого.
Влітку 2024-го в житті Яни сталася низка трагедій. Спочатку помер її друг, через кілька місяців інший друг загинув на фронті. У січні на війні загинув брат Яни.
Дівчина має п’ятьох братів, троє з них – пішли добровольцями на війну. Усі – піхотинці, штурмовики.
Найстарший брат помер під час проходження базової загальновійськової підготовки. Ще один, Сашко, який загинув у січні 2025-го, пішов добровольцем ще у 2014-му. Йому було 31 рік.
"І тоді мене справді понесло. Настав момент, коли я починала вживати алкоголь, щойно прокидалася", – розповідає Яна.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Через кількість випитого напередодні Яна не спала до ранку, прокидалася ближче до опівдня і наливала собі келих ігристого
Через вживання алкоголю напередодні вона не спала до ранку, прокидалася ближче до обіду – бо мала вільний графік і не мусила поспішати на роботу – і наливала собі келих того ж ігристого.
Вона витрачала на алкоголь в середньому 25 тисяч гривень на місяць – навіть попри те, що в "дружніх" барах вона пила коктейлі зі знижкою або навіть безкоштовно.
За її словами, це ніяк не впливало на якість її життя: вона не відчувала похмілля, продовжувала працювати, вести проєкти та збирати кошти для військових.
Після загибелі брата в січні 2024-го у дівчини почалася депресія. Вона продовжувала "лікуватися" алкоголем. Аж до моменту, поки не змогла спати вночі.
"Тобто я засинала о 7 ранку, прокидалася о 10. І я просто не могла встати з ліжка", – пригадує Яна.
Водночас з’явилося і похмілля, і проблеми зі шлунком. Яна вже усвідомила: це – алкоголізм, але не знала, як і чи взагалі зможе обійтися без алкоголю.
Два місяці дівчина зважувалася звернутися до психіатра. Вона розуміла, що мусить відмовитися від алкоголю, щоб антидепресанти дали ефект, але не була готова до цього. Вона продовжувала відвідувати бари вечорами, заходила по коктейль дорогою на роботу чи ділові зустрічі, а потім, повертаючись додому, знову йшла до бару.
"І виходить, ти п’єш увечері, потім ще п’єш удома, до 6 ранку, лягаєш, валяєшся в ліжку до 4-ї, 5-ї дня, збираєшся, виходиш, і бар знову відчинений", – пояснює Яна.
Зайти до бару стало для неї рефлексом: вона просто не могла пройти повз.
"Вже дійшло до того, що я не думала, хочу я пити, чи ні, потрібно мені це, чи ні. Я не відштовхувалась від настрою: просто мусила зайти в бар", – каже вона.
Від однієї склянки до "білочки"
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, "Часто люди цим вихваляються, що можуть дуже багато випити. Але це ознака залежності", – каже психотерапевт Вадим Мельник
Проте не завжди регулярне, чи навіть щоденне вживання є ознакою алкоголізму. Психотерапевт Вадим Мельник, який працює з залежностями, пояснює: першим симптомом алкогольної залежності є втрата контролю.
"Якщо це вживання щовечора, і людина не може це контролювати, вона не може зусиллям волі припинити пити, то, найімовірніше, ми можемо говорити про першу стадію алкоголізму – її ще називають зловживанням", – говорить Мельник.
Іншими словами, людина вже втрачає ситуаційний та дозовий контроль: або дозволяє собі випити тоді, коли зовсім не планувала цього робити, або вживає більше, ніж збиралася. На цій стадії, за словами психотерапевта, людина ще не відчуває негативних наслідків вживання – фізичних, психічних чи соціальних.
Загалом залежність від алкоголю визначають за сукупністю низки діагностичних критеріїв. Чим більше симптомів і чим сильніше вони виражені – тим серйознішою є залежність.
На другій стадії, як пояснює Мельник, окрім втрати контролю, виникає абстинентний синдром – цілий комплекс симптомів, таких як нудота, головний біль, блювання, дратівливість, апатія, пригнічення.
"І в цьому стані, коли людині так погано, їй хочеться випити. Тобто в неї виникає нав’язливий потяг – вона дуже сильно хоче випити. І коли вона випиває, цей абстинентний синдром минає: у людини вирівнюється настрій, їй фізично стає краще, і вона може в цьому стані функціонувати", – описує психолог.
Втрата контролю на другій стадії стає виразнішою: людина дедалі частіше обирає алкоголь, навіть коли має змогу не пити, починає частіше думати про випивку – планувати, коли і де зможе випити, або шукати привід для цього.
Водночас зростає і толерантність до алкоголю – тобто кількість спиртного, необхідна для досягнення звичного ефекту. Людина може вживати значно більше, ніж раніше, не відчуваючи такого самого сп’яніння.
"Часто люди цим хваляться, що можуть дуже багато випити. Але це ознака залежності", – зазначає психотерапевт.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, На останній стадії алкоголізму лікування вже фактично неможливе
Ще одним можливим проявом є часткова або повна втрата пам’яті після вживання, так звані алкогольні палімпсести, коли людина може не пам’ятати окремі епізоди або цілі відрізки часу.
Тим часом вживання алкоголю починає позначатися на стосунках, роботі, фінансах, фізичному чи психічному стані. Однак навіть усвідомлення цих наслідків або прохання близьких не обов’язково зупиняють людину: вона продовжує вживати алкоголь, хоча вже розуміє, що він їй шкодить.
"Коли зберігається абстинентний синдром, втрата дозового та ситуаційного контролю, негативні наслідки, потяг до вживання, і цю поведінку людина не може спинити самостійно, тоді ми говоримо, що у людини друга стадія залежності", – підсумовує Мельник.
На третій і заключній стадії алкоголізму, за словами психотерапевта, лікування вже практично неможливе – через тяжкі ураження внутрішніх органів та головного мозку.
"Людина або вживає до смерті, або уражаються зони мозку, що відповідають за свідомість, сприйняття, і людина просто вже не може усвідомити, що має проблему. Там скоріше мова йде про догляд, а не про лікування", – пояснює психотерапевт.
Одним із найнебезпечніших проявів третьої стадії алкоголізму є алкогольний делірій, який у народі називають "білою гарячкою" або "білочкою". Це важкий стан, що виникає після різкого припинення вживання алкоголю: людина втрачає орієнтацію, може бачити або чути те, чого насправді немає, відчувати сильний страх і паніку.
"Це небезпечно тим, що в алкогольному делірії людина може нашкодити собі. Часто це жахливі галюцинації, що викликають паніку. Людина може вистрибнути з вікна, нашкодити собі або оточуючим. Там вже потрібна медична допомога", – пояснює Мельник.
Водночас у всіх залежність розвивається по-різному. Дехто, за словами Мельника, може прожити десятки років з другою стадією, "маючи збережену психіку".
"Чимало залежить від генетики: чи були в роду психічні розлади, як організм перетравлює алкоголь тощо", – додає Мельник.
Отже, між "я регулярно п’ю" та найтяжчими наслідками можуть минути роки. І весь цей час людина може працювати, мати сім’ю, друзів, кар’єру – і при цьому залишатися залежною від алкоголю.
Чи справді українці стали менше вживати алкоголю
Поширена думка, що з початком великої війни українці стали пити менше. З одного боку, цьому міг сприяти "сухий закон", запроваджений у перші місяці вторгнення, з іншого – це частково підтверджує статистика.
Зокрема, такі результати опитування Центру громадського здоров’я МОЗ: за їхніми даними, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 42,5% українців зменшили кількість споживаного алкоголю. Більшість українців змін не помітили (47,1%), а споживати більше алкоголю стали лише близько 10% українців.
Схожу тенденцію описує звіт ВООЗ за 2023 рік: 21,8% їхніх респондентів стали вживати менше, а 5,4% – зовсім припинили пити. Водночас більше стали пити 6,8% українців, а 2,6% – принципово почали вживати алкоголь.
Висновки про те, що загалом українці стали вживати алкоголю менше, часто спираються також на обсяги продажу алкоголю. Зокрема, у 2022 році, як передавала "Економічна правда", обсяги реалізації впали на 15,9%, при цьому обсяги виробництва зменшилися на 11%, а імпорту – на 34,4%.
Автор фото, Getty Images
Проте такі оптимістичні результати ставить під сумнів статистика щодо неоподаткованого алкоголю: за даними опитування ВООЗ за 2024 рік, майже половина українців вживали або напої домашнього виробництва (42,3%), або привезені з-за кордону (10,3%).
Крім того, вже у 2024-му алкогольна індустрія стрімко відновлювалася: за офіційними даними, за перші сім місяців 2024-го держава отримала на 20% більше податків від продажу алкоголю, ніж за аналогічний період 2023-го. За даними hromadske, зростало й виробництво міцних напоїв: за перше півріччя 2024 року воно збільшилося на 8,9% порівняно із січнем-червнем 2023-го.
Зрештою, дані ВООЗ вказують на ще одну тенденцію. Частка українців, які споживають алкоголь раз на місяць або частіше, збільшилася: у 2023 році таких було 50,8%, а у 2024-му – вже 57,3%. Зросла й частка тих, хто вживає алкоголь у надмірній кількості: з 49,2% у 2023 році до 54,2% у 2024-му.
Ці дані свідчать про фактично дві протилежні тенденції: з одного боку, частина українців менше п’є або взагалі відмовляється від алкоголю, з іншого ж – ті, хто продовжує пити, роблять це частіше і більше.
Чи пов’язані ці дані з впливом війни, автори не досліджують. Проте – і тут є чіткіші статистичні дані – вплив війни помітний в опитуваннях підлітків.
За результатами дослідження Центру громадського здоров’я за 2024 рік, серед 14-18-річних, які пережили пов’язаний із війною травматичний досвід, алкоголь вживають частіше, ніж серед тих, хто такого досвіду не мав: 21,3% проти 13,4%.
Дані ВООЗ щодо споживання алкоголю в Україні охоплюють переважно 2023-2024 роки. Щоб отримати ширшу картину, BBC News Україна звернулася до Центру громадського здоров’я МОЗ. У відповідь на наш запит там повідомили, що до 2024 року моніторингом алкогольної ситуації в Україні займався Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ, а підготовлені ним національні звіти є у відкритому доступі.
З цих даних, які держава послідовно збирає з 1993 року, випливає, що кількість українців з алкогольними розладами з року в рік зменшується. Проте ця статистика, по-перше, ґрунтується на медичній звітності й охоплює лише зареєстровані випадки – тобто людей, які звернулися по допомогу або потрапили до медичної системи. По-друге, абсолютні цифри (які справді зменшуються) не враховують масштабного скорочення населення України, анексії Криму та окупації частини територій.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, У 2025 році на 60% зросла кількість порушень ПДР на тлі вживання алкоголю, які кваліфікують як кримінальні правопорушення, порівняно з 2020 роком
Дані Центру громадського здоров’я, який відповідає за моніторинг алкогольної ситуації в Україні з 2024 року, також не дають підстав стверджувати, що проблема алкогольної залежності в Україні зменшується. В останньому звіті за 2025 рік немає даних щодо споживання алкоголю на душу населення "через відсутність ресурсів для проведення популяційного дослідження". Натомість там є щонайменше два показники, що навпаки свідчать про тенденцію до зростання.
Так, у 2025 році кількість померлих, у біологічному матеріалі яких виявили алкоголь, зросла до 19 165 випадків проти 18 473 у 2024-му та 18 144 у 2023-му. Помітно зросла кількість таких смертей серед жінок: з 2 673 до 3 312 випадків.
Крім того, за даними звіту, на 60% зросла кількість порушень ПДР на тлі вживання алкоголю, які кваліфікують як кримінальні правопорушення, порівняно з 2020 роком.
Що кажуть лікарі
Олег Страшок, психіатр і нарколог у психіатричній лікарні Харкова та власник приватної клініки "Харківський нарколог", розповідає, що попри суттєвий відтік людей на початку вторгнення, пацієнтів у нього стало щонайменше в півтора раза більше. Чимало з них на запитання, коли почалися проблеми з алкоголем, відповідають: "Як почалася війна".
Однією з найпоширеніших причин, за словами лікаря, є стрес через розлуку з близькими.
"Часто трапляються ситуації, коли дружина з дітьми виїхала, а чоловік залишився сам. І він не пристосувався, він не знає, як проводити час – і проводить його з алкоголем. З одного боку, він сумує, з іншого – перебуває в тривозі, бо на відстані важко зберігати близькість. Деякі пари розходяться, бо не витримують дистанції. І це також призводить до стресу: чоловік починає пити – це також не є рідкістю", – розповідає психіатр.
У постійній тривозі, додає він, живуть і багато жінок, особливо ті, чиї близькі воюють. Частина з них також намагається впоратися з емоційним навантаженням за допомогою алкоголю.
Водночас лікар помічає дедалі більше людей, які перебувають у стані, що лише передує залежності – коли симптомів для встановлення діагнозу ще недостатньо, але вже є перші ознаки зловживання. Небезпека полягає в тому, що на цьому етапі люди не завжди звертаються по допомогу, бо зазвичай в такому стані не бачать проблеми.
Автор фото, AFP via Getty Images
Підпис до фото, Частина жінок, особливо ті, чиї близькі воюють, також намагається впоратися зі стресом за допомогою алкоголю
Часто такий стан нарколог спостерігає у своїх пацієнтів, які звертаються зі скаргами на тривожність або депресію.
"Коли починаєш спілкуватися з людиною, розумієш, що справа не завжди в депресії чи тривозі – а може бути саме у вживанні алкоголю", – каже він.
Втім, трапляються і зворотні ситуації: людина регулярно вживає алкоголь, а вже на цьому тлі розвиваються тривожні чи депресивні симптоми.
За спостереженнями Страшка, зросла не лише кількість людей, які мають труднощі з алкоголем, але й тяжкість цих випадків – зокрема в рази частіше стали проявлятися ускладнення, такі як епілепсія чи біла гарячка.
"Якщо раніше на 10 пацієнтів, які звертаються до стаціонару, такі ускладнення були в одного, то зараз 3-4 точно є", – каже лікар і додає, що найбільше таких ускладнень спостерігає у військових.
"Я пов’язую це з супутніми захворюваннями: ПТСР, контузії. Організми виснажені, плюс вони дуже пізно до нас звертаються", – каже він.
Загалом, за його словами, серед пацієнтів "Харківського нарколога" військових стало значно більше. У перші роки повномасштабного вторгнення до клініки Страшка зверталися переважно лише цивільні, зараз же майже половину пацієнтів становлять саме військові.
Крім того, Олег Страшок зауважує, що проблеми з алкоголем помітно "помолодшали". Дедалі частіше до клініки звертаються люди, молодші за 30 років, причому вже з важкими наслідками вживання алкоголю – тоді як раніше зверталися здебільшого люди старші 40 років.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Від алкогольної залежності страждає дедалі більше молодих людей
На його думку, на це впливає не лише загальний рівень стресу, а й зміни у звичному способі життя. У випадку підлітків і 20-річних, які вживають алкоголь, багато батьків служать у війську або змушені більше працювати, діти навчаються дистанційно, не маючи нагляду вчителів, а самі дорослі перебувають у стані постійного виснаження і не завжди можуть приділяти достатньо уваги вихованню.
Зрештою, за словами лікаря, через війну значно менше стало можливостей для якісного відпочинку та "здорових розваг".
"Деякі люди взагалі там не відпочивали вже дуже-дуже давно. А це ж один зі способів плекати психічне здоров’я",– каже Страшок.
Він наголошує, що постійна тривога, пригнічений настрій, перепади настрою, гнів та агресія, пов’язані з війною, можуть підштовхувати людей до алкоголю. Якщо ж людина починає регулярно вживати на тлі такого емоційного стану, ризик розвитку залежності суттєво зростає.
Водночас лікар застерігає від спрощених висновків. На його думку, хоча війна стала потужним каталізатором алкоголізму в багатьох людей, вона все ж не є єдиною причиною. На розвиток залежності впливають також спадковість, виховання, особливості психіки, життєвий досвід, стосунки та соціальне оточення.
"Не дуже коректно з мого боку буде сказати, що не було "навіть дзвіночків" до цього, а от "настала війна, і все змінилося". Що у людини точно цього б не було, якби не війна. Ну, не було б війни, щось могло б статися інше, – пояснює психіатр і додає: Бо не тільки зовнішнє середовище впливає на розвиток захворювання. Це завжди комплекс факторів".
Зрештою, як зазначає Страшок, чимало людей попри війну, розлуку з близькими, бойові дії чи обстріли не зловживають алкоголем. Тож, підсумовує він, якщо дивитися на суспільство загалом, то війна справді сприяла зростанню кількості алкогольних проблем. Але коли йдеться про окрему людину, завжди доводиться враховувати цілий комплекс причин, а не лише вплив війни.
"Переді мною ще довге життя"
Автор фото, Getty Images
Зрештою Яна все ж звернулася до психіатра і отримала рецепт на антидепресанти. Перший місяць було "важкувато" не вживати алкоголю, але ліки швидко дали результат. Водночас дівчина розпочала психотерапію – і вже за місяць змогла визнати: це алкоголізм.
"Я завжди жартувала, що я – алкоголічка. Мені не хотілося цього визнавати, і я переводила це все в жарти", – каже вона.
"Я жінка, людина, яка має певний соціальний статус", – пояснює Яна. Її уявлення про залежність, як і в багатьох українців, довгий час було пов’язане зі стигмою. Вона не хотіла, щоб про неї думали як про тих, що "лежать під парканом або в підвалах".
Яна не стала повністю відмовлятися від алкоголю. Зараз вона випиває приблизно двічі на тиждень, переважно в компанії. Каже, що після початку лікування жодного разу не поверталася до попереднього стану: не було ні похмілля, ні втрати контролю, ні бажання пити на самоті.
Дівчина каже, що поки що все добре, але визнає: вона ще не знає, як її психіка відреагує на сильний стрес. Вона також вважає, що війна була не причиною її проблем з алкоголем, а радше каталізатором.
"Психіатр поставив мені комплексний ПТСР – не воєнний, а саме комплексний, за все життя. І я думаю, що війна просто… це каталізатор. Це те, що забрало в мене сили терпіти і вивозити далі", – каже дівчина.
Ігор розповідає, що йому вибратися із залежності допомогли стосунки з дівчиною та її здоровий спосіб життя.
"Я зрозумів, що життя в мене ще довге. І потихеньку почав шукати альтернативу тому, чим я отруював себе зсередини", – каже він.
Ігор захопився кулінарією і тепер цілі вечори замість барів може проводити на кухні. Втім, і він, як і Яна, не відмовився від випивки.
"Я просто повернув її до того, чим вона, мабуть, і має бути, – релаксантом. А не для того, щоб це мене вбивало і щоб я забував про своє життя", – додає він.