Пожежі в північній Алясці “спалахують влітку, коли рослинність звільнена від снігу і достатньо суха, щоб зайнятися”, – розповіла провідна авторка дослідження Анжеліка Фьордян, палеоеколог з Франкфуртського університету Гете. Раніше в цьому регіоні домінували осоки та мохи, які забезпечували мало палива для пожеж. Однак останнім часом спостерігається зміна рослинності у бік дерев’янистих чагарників, які набагато більш легкозаймисті та надають більше матеріалу для вогню.
Дослідження, опубліковане 10 листопада 2025 року в журналі Biogeosciences, виявило, що нинішній пік пожеж у північній Алясці розпочався в середині 20-го століття і значно перевищує активність пожеж, зафіксовану у вигляді вугілля в місцевих торфовищах приблизно з 1000 року до нашої ери. Автори дослідження пов’язують це зростання зі зміною клімату, оскільки підвищення температур створює сухі умови на суші та збільшує вологість в атмосфері, що, у свою чергу, підвищує ризик гроз – основного джерела займань на Алясці.
Зразки ґрунту для дослідження брали з дев’яти торфовищ, розташованих між хребтом Брукса та Північним Льодовитим океаном. Багато з цих торфовищ вкриті дрібними чагарниками та сфагнумом (також відомим як сфагновий мох), які лише нещодавно стали поширеними на Північному схилі Аляски, замінивши осоки, що формують купини, такі як Eriophorum vaginatum. Сфагновий мох може поглинати вологу з повітря, що дозволяє йому процвітати, незважаючи на висихання умов, тоді як осоки потребують доступу до вологи в ґрунті для виживання.
Дослідники використовували зразки ґрунту завдовжки близько 0,5 метра, які охоплювали останні 3000 років. Вони аналізували ці зразки для реконструкції змін рослинності, вологості ґрунту та активності пожеж протягом тривалого періоду. Зокрема, вивчалися пилок та інші рослинні рештки, фрагменти вугілля та мікроскопічні одноклітинні організми – тестні амеби, які є хорошими індикаторами рівня ґрунтових вод.
Загалом, результати показали різке зниження вологості ґрунту приблизно з 1950 року через прискорене танення вічної мерзлоти, що призводить до просідання поверхневих вод у ґрунт. Рослини, що залежать від мілководної вологи, такі як осоки та певні види мохів, були замінені чагарниками – особливо з родини вересових (Ericaceae) – та сфагнумом, що призвело до вибухового зростання обсягу рослинності, яка слугує паливом для лісових пожеж.