Цього тижня Москва відкинула ідею тристороннього саміту миру за участю лідерів Росії, України та Сполучених Штатів. Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зустріч не матиме «жодного сенсу», якщо угода не буде готова до підписання. Це останнє відхилення підкреслює непоступливу позицію Росії щодо переговорів, спрямованих на завершення найбільшого вторгнення в Європі з часів Другої світової війни.
З моменту повернення президента США Дональда Трампа до Білого дому на початку 2025 року російські представники неодноразово висловлювали готовність долучитися до дипломатії, водночас звинувачуючи Україну та її західних партнерів у перешкоджанні мирним зусиллям. Насправді ж президент Росії Володимир Путін виявився не готовим піти на будь-які значущі поступки. Натомість він продовжував висувати умови миру, які підірвали б існування незалежної України.
Хоча кремлівські чиновники наполягають на своїй зацікавленості в узгодженому врегулюванні, вони також послідовно наголошували на необхідності вирішення так званих «кореневих причин» війни. Ця фраза стала наріжним каменем російської дипломатичної риторики. Хоча жодного чіткого визначення ніколи не було надано, заяви та сигнали з Москви свідчать про те, що російські «кореневі причини» відображають відмову Кремля прийняти існування незалежної України.
Запропоновані Росією умови миру включають необхідність для України визнати «нові територіальні реалії», створені триваючим вторгненням. На практиці це означатиме безстрокову поступку територій України, які наразі перебувають під російською окупацією, а також добровільну відмову від потужного оборонного поясу, утримуваного українськими військами на сході країни, та повний вихід з Донбасу.
Передача значних територій Росії поставила б під серйозну загрозу виживання української держави. Однак ці територіальні поступки є лише одним аспектом каральної мирної пропозиції Москви. Кремль також наполягає на міжнародній ізоляції України та втручанні у внутрішню політику країни з метою відновлення російського домінування та скасування прогресу державотворення пострадянської епохи.
Кремль прагне нав’язати Україні крайню форму нейтралітету, заборонивши країні майбутнє членство в НАТО та обмеживши право Києва встановлювати двосторонні безпекові партнерства з окремими західними союзниками. Москва також дала зрозуміти, що будь-яке мирне врегулювання повинно передбачати суворі обмеження щодо чисельності та боєздатності українських військових. Не потрібно великої уяви, щоб передбачити, що Путін має на увазі для України, якщо йому дозволять знезброїти та ізолювати країну таким чином.
Кремлівські чиновники також закликали до врегулювання, яке б відновило російський вплив на внутрішні справи України. Меморандум, представлений російською стороною під час двосторонніх мирних переговорів влітку 2025 року, закликав Україну надати російській мові статус офіційної державної мови, відновити привілеї Російської православної церкви та прийняти прокремлівську версію української історії. Тим часом заборонили б так звані «націоналістичні» українські політичні партії, відкривши шлях до встановлення маріонеткового режиму.
Зовсім недавно міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров підтвердив відмову Росії від будь-яких умов миру, які б зберігали українську державність та забезпечували подальшу євроатлантичну інтеграцію країни. Виступаючи в серпні 2026 року, Лавров заявив, що запропонована угода про припинення вогню на основі нинішніх ліній фронту вторгнення є абсолютно неприйнятною для Москви, оскільки вона «залишить при владі нацистський режим», що є чітким свідченням того, що кінцевою метою Росії залишається зміна режиму в Києві.
Російські чиновники продовжують стверджувати, що Москва «ніколи не відмовлялася від дипломатії», навіть повторюючи умови, які очевидно несумісні з українським суверенітетом. Іншими словами, хоча Росія бажає уникнути звинувачень у триваючій війні, цілком очевидно, що Путін не має справжнього інтересу до компромісних рішень. Натомість Кремль використовує мову дипломатії для легітимізації максималістських цілей російського вторгнення.
Більшість українців, схоже, цілком розуміють позицію Путіна. Під час зустрічі з журналістами в Києві 30 серпня нещодавно призначений міністр оборони України Євгеній Хмара заявив, що прийняття поточних територіальних вимог Кремля не покладе край війні і не принесе миру. «Росія цікавиться не лише Донецьком чи Луганськом», – зазначив він. «Її мета – вся Україна».
Оскільки тривають зусилля з відродження хисткого мирного процесу, важливо, щоб західні політики уникали введення в оману заяв Кремля щодо готовності Росії до дипломатичного рішення. З точки зору Москви, мир означає прийняття російської загарбницької політики та підкорення України. Наскільки це стосується Путіна, «кореневою причиною» війни є саме існування незалежної української держави.
Катерина Одарченко – партнер SIC Group Ukraine.
Дізнатися більше на: www.atlanticcouncil.org