У Підгорецькому замку відкрили виставку скульпторки Людмили Давиденко.
Меморіальний музей Станіслава Людкевича
Серед меморіальних музеїв Львова особливо вартий уваги музей на честь відомого композитора XX століття, педагога, фолькльориста Станіслава Пилиповича Людкевича. Бог відміряв йому ціле століття: композитор помер на 101-му році життя у 1979-му. З 1995 року музей працює в оселі композитора на вулиці Людкевича, 7 (неподалік Стрийського ринку). Ініціатором його створення була Зеновія Штундер – учениця, багатолітній асистент та дружина композитора. Людкевич – непересічна персона музичного світу. Він творив у різних музичних жанрах, надавав перевагу суспільно-національним темам, хоровим та вокальним творам, а для музичної інтерпретації обирав тексти з творів Тараса Шевченка та Івана Франка. У 1948 році Людкевич категорично відмовився осудити композитора Василя Барвінського, а у 1963-му підписав лист до голови Президії ВР СРСР Леоніда Брєжнєва про звільнення і реабілітацію митця. Про сучасне життя та виклики Меморіального музею Станіслава Людкевича журналіст Leopolis.news поспілкувалася із науковою співробітницею меморіального музею Людкевича Марʼяною Зубеляк.
Пані Марʼяно, в чому унікальність музею Станіслава Людкевича?
Меморіальний музей Станіслава Людкевича діє як важлива частина Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, утворюючи з ним спільний змістовний простір. Таке поєднання природне й історично обумовлене, адже Крушельницька і Людкевич були не просто сучасниками, а ключовими будівничими української модерної культури, які добре знали одне одного та поділяли спільні цінності. Будучи відділом музею Крушельницької, вілла Людкевича підсилює загальну місію інституції – всебічно досліджувати, зберігати золотий фонд нашої музичної спадщини.
Музей Станіслава Людкевича сьогодні виходить далеко за межі класичного меморіального простору, де речі просто застигли в часі. Ця вілла на тихій львівській вулиці – унікальний документ епохи, адже Людкевич був свідком і активним творцем понад століття української культури, проживши сто років між Австро-Угорщиною, Польщею та радянським періодом.
Головне завдання нашої команди – показати Людкевича не монументальним бронзовим класиком із підручників, а живою, парадоксальною, глибоко інтелектуальною людиною з тонким почуттям гумору та залізною громадянською поставою.
Ми розглядаємо цей простір, як частину ширшої музичної екосистеми Львова, де спадщина органічно взаємодіє із сучасним виконавством. Музей не повинен мовчати, його природний стан – це звук.
Тут відбуваються камерні події, лекторії та записи, які повертають твори композитора в реальний концертний обіг. Ми прагнемо, щоб вілла Людкевича стала місцем тяжіння для дослідників, музикантів нового покоління та кожного, хто хоче зрозуміти витоки модерної української симфонічної та хорової традиції.
Щоб музейна вілла стала місцем тяжіння експертів галузі потрібен план дій. Що зараз робите для збереження та популяризації спадщини композитора?
Фокус уваги зараз зосереджений на збереженні, цифровізації та популяризації колосального архіву Станіслава Людкевича. Це не лише нотні рукописи масштабних полотен на зразок «Кавказу» чи «Мойсея», але й епістолярій, документи, критичні статті та особиста бібліотека композитора.
Працюючи з цими матеріалами, ми бачимо, наскільки прогресивним європейцем був Людкевич. Він здобув блискучу освіту у Відні та все життя системно будував українську музичну інфраструктуру – від перших консерваторій до професійної критики.
Для ширшої аудиторії ми розкриваємо цей простір через сучасні кураторські підходи, де кожна деталь побуту (від рояля Bechstein до робочого столу) стає тригером для розмови про культурний опір і збереження ідентичності.
Людкевич демонстрував виняткове вміння зберігати власну гідність і служити національному мистецтву в часи найжорсткіших ідеологічних тисків, і саме цей досвід робить його постать неймовірно актуальною для сучасної України. Музей покликаний транслювати цю силу через відкритість, нові медіа, якісну аналітику та живий діалог із відвідувачами.
Вартість вхідних квитків та екскурсій у музеї Людкевича залишається доволі помірною на тлі загальних цін у місті. Чи є це свідомою позицією вашої інституції?
Вхідний квиток коштує 50 гривень, пенсійний – 25 гривень. Цінова політика Меморіального музею Людкевича, як і всього Музею Соломії Крушельницької, базується на принципі максимальної відкритості та безбар’єрності. Наше завдання полягає не в максимізації прибутку від продажу окремого квитка, а в тому, щоб українська класика та пам’ять про таких геніїв, як Людкевич, були доступними для студентів, молоді, військових, дослідників і кожного львів’янина чи гостя нашого міста.
Культурна спадщина в часи випробувань має бути ресурсом психологічної стійкості, а не елітарним закритим клубом.
Доступність входу не означає знецінення нашої праці чи браку ресурсів для розвитку. Ми вибудовуємо сучасну модель культурного менеджменту, де базовий вхід залишається демократичним, а додаткове фінансування на оцифрування фондів, виставкові проєкти та наукову роботу залучається через грантові програми, партнерство з культурними фондами та спеціальні формати подій. Низький фінансовий поріг взводних квитків допомагає формувати постійну й лояльну спільноту відвідувачів, яка згодом стає аудиторією наших глибших лекторіїв, концертних програм та міжнародних ініціатив.
Розкажіть про цінність фондової колекції музею Людкевича.
Фондова збірка музею Людкевича нараховує 6500 одиниць збереження. Крім того, в допоміжному фонді музею знаходиться ще близько 7000 предметів. Музей Станіслава Людкевича зберігає надзвичайно цінний особистий архів композитора. Це – рукописи (епістолярій і рукописи музичних творів), особисті документи, оригінальні світлини, першодруки його творів. Цінними є й речі побуту, які належали композитору.
У 1940-х роках, в часи репресій і планомірного знищення радянським тоталітарним режимом львівських архівів, Станіслав Людкевич, ризикуючи життям, зберіг дуже цінні матеріали, зокрема ті, які розповідають про діяльність Вищого музичного інституту у Львові та Музичного товариства імені Лисенка. Зараз ці матеріали стали основою для дослідження діяльності цих інституцій.
Про який період життя розповідає експозиція музею?
Ця музейна колекція висвітлює весь період життя композитора. У нас є матеріали про його родину, батьків, сестру, про його навчання у Відні і перші виступи в якості диригента й піаніста у Львові, Ярославі і Перемишлі. Особлива увага – на його композиторську творчість і багаторічну педагогічну діяльність.
Яка роль покійної дружини композитора Зеновії Штундер у створенні музею?
Роль дружини Станіслава Людкевича Зеновії Штундер у збереженні і дослідженні життя і творчості композитора важко переоцінити. Адже саме вона й зберегла ці безцінні матеріали, які зараз експонуються в музеї. Вона була першою дослідницею його творчості, упорядником, перекладачем і автором вступної статті збірника його наукових праць, який вийшов друком у 1973 році. І одразу наклад був конфіскований і знятий з продажу. Тоді за свою принципову позицію вона поплатилася посадою і роботою у Львівській консерваторії.
У 90-х роках Зеновія Штундер звернулася з пропозицію щодо створення Меморіального музею Станіслава Людкевича на базі частини його будинку, яку вона подарувала музею. У 1995 році музей був створений, а Зеновія Штундер працювала в ньому науковим співробітником.
Згодом пані Штундер упорядкувала архів композитора, видавала за власні кошти його твори, написала об’ємну біографію композитора, а також видала спогади сучасників про нього. Після смерті Зеновії Штундер у 2016 році, згідно її заповіту, цілий будинок разом з архівом перейшов у власність музею.
Чи складно доглядати за таким меморіальним музеєм, щоб не порушити автентику вілли видатного композитора?
Функціонування меморіального музею має свою специфіку. Меморіальний простір, історичний архів – це велика перевага, але й одночасно велика відповідальність. Йдеться про збереження будинку, якому вже понад 70 років і який потребує реставрації й капітального ремонту.
Особливого догляду потребують і музейні предмети. Рукописи, оригінальні світлини, документи – це дуже делікатні предмети, які чутливі до вологи, світла, перепадів температур і вимагають особливого режиму збереження.
Саме тому зараз розпочався активний процес оцифрування архіву Людкевича, переведення усіх матеріалів його архіву на цифрові носії. Матеріали скануються і потім будуть розміщені на цифровій платформі музею, щоб усі охочі могли з ними ознайомитися.
Складне завдання стоїть і перед дизайнером експозиційного простору, щоб зберегти автентичність меморіального простору, але одночасно зробити його сучасним і цікавим для відвідувача.
Які музейні події особливо притягують відвідувачів?
У музеї Станіслава Людкевича відбуваються різноманітні події – лекції, методичні наради для вчителів музичного мистецтва, концерти класичної музики і концерти з творів композитора. Виконавці також дуже різні: від відомих в Україні – до учнів музичних шкіл, які в домі Людкевича розпочинають свій шлях у мистецтво.
В музеї панує привітна і дружня атмосфера і такі концерти діти запам’ятовують надовго. У теплий сезон особливою популярністю користуються концерти класичної музики, які відбуваються в садочку садиби і на які можна взяти з собою своїх домашніх улюбленців – котиків. Ідея таких концертів виникла з того факту, що Станіслав Людкевич дуже любив котів, в його домі постійно жили пухнастики. Концерти в садочку також створюють особливий настрій і певний інтерактив.
Які факти з життя Станіслава Людкевича найбільше вражають туристів Львова?
Станіслав Людкевич прожив рівно сто років. Він народився 1879 року в Ярославі й відійшов у вічність 1979 року у Львові. Його життя охопило цілу епоху: від Франца Йосифа I крізь дві світові війни та польський період до пізнього радянського застою.
Композитор був свідком зародження української професійної музики поруч із Миколою Лисенком та активним будівничим її інституцій упродовж усього XX століття.
Творча спадщина композитора охоплює практично всі академічні жанри за винятком балету, до якого він принципово не звертався. Людкевич заклав підвалини українського монументального симфонізму та масштабної кантатно-ораторіальної традиції. Його кантата-симфонія «Кавказ», написана на поезію Тараса Шевченка, та опера «Довбуш» стали поворотними віхами національного музичного модерну, де складна європейська поліфонія гармонійно поєдналася з автентичним фольклорним мелосом.
Він став першим в Україні доктором музикознавства, здобувши науковий ступінь у Віденському університеті в 1908 році під керівництвом всесвітньо відомого професора Ґвідо Адлера. Його докторська дисертація «Два причинки до розвитку звукозображальності» започаткувала фахове українське музикознавство європейського ґатунку. Паралельно виданий у співпраці з Осипом Роздольським двотомник «Галицько-руські народні мелодії» із понад півтори тисячею нотних записів вивів українську етномузикологію на провідний світовий рівень і залишається фундаментальним джерелом донині.
Окрім творчості та науки, Людкевич був ключовим архітектором музичної інфраструктури Галичини. Співзаснував і довгий час очолював Музичний інститут імені Миколи Лисенка у Львові, розбудовував мережу його філій по всьому краю, виховав цілу плеяду видатних українських музикантів і десятиліттями формував професійну музичну критику. Завдяки його авторитету вдалося зберегти національні музичні кадри та закласти основи Львівської консерваторії.
У побуті та спілкуванні Людкевич відзначався гострим інтелектом, феноменальною ерудицією і легендарним почуттям гумору, яке рятувало його від ідеологічного тиску радянського режиму. Попри спроби влади канонізувати його як офіційного патріарха, композитор завжди зберігав внутрішню автономію та громадянську сміливість. Відомі випадки, коли професор відкрито ставав на захист репресованих колег, вимагав виконання заборонених творів українських класиків і принципово розмовляв українською мовою на офіційних засіданнях будь-якого рангу.
Ольга АЛЬТМАН, Leopolis.news
Джерело новини: leopolis.news