На тлі підготовки українських та російських посадовців до відновлення мирних переговорів наступного тижня в Абу-Дабі, залишається невизначеною ключова проблема безпекових гарантій для України, що запобігатимуть майбутньому російському вторгненню. Доки це питання не буде ефективно вирішено, реальної перспективи сталого миру у Східній Європі не існуватиме.
Найбільш очевидним рішенням було б членство України в НАТО, проте Москва категорично проти цього, і сам Альянс не виявляє значного бажання інтегрувати Україну. Протягом минулих півтора року нечітких переговорів акцент змістився з членства в НАТО на безпекові зобов’язання від групи країн-партнерів, відомої як Коаліція бажаючих. Однак відмова Росії дозволити розгортання європейських військ у повоєнній Україні суттєво обмежує потенційний вплив цієї Коаліції.
У Києві також панує глибокий скептицизм щодо цінності будь-яких письмових гарантій. Українці мають гіркі спогади про Будапештський меморандум 1994 року, за яким країна передала третій за величиною ядерний арсенал у світі в обмін на “запевнення безпеки” від Росії, США та Великої Британії. Ці гарантії виявилися марними, коли Росія вторглася в Україну через два десятиліття.
За відсутності чіткого шляху до зобов’язань, подібних до членства в альянсі чи договірних зобов’язань, які могли б переконати Путіна відмовитися від своїх імперських амбіцій, багато українців вважають, що майбутня безпека їхньої країни зрештою залежатиме від їхньої власної здатності захищатися. Це вимагатиме сильної української армії, підкріпленої розгалуженою вітчизняною оборонною промисловістю, інтегрованою в ширшу європейську систему безпеки.
Підвалини потужного українського оборонного сектору вже закладені. Обсяг оборонної промисловості країни зріс приблизно з 1 мільярда доларів на рік на початку повномасштабного вторгнення до прогнозованих 55 мільярдів доларів у 2026 році. Українська зброя проходить випробування в боях щодня, а вітчизняні безпілотники наносять більшість російських втрат на полі бою. Оборонна промисловість України також є економічно конкурентоспроможною: компанії виробляють високоякісні системи озброєнь за частку ціни, яку платять країни НАТО за обладнання з подібними характеристиками.
Ключовим викликом є фінансування. Українські оборонні компанії наразі можуть виробляти значно більше, ніж держава може собі дозволити закупити. Ця невикористана потужність є марнотратством, яке воєнна Україна не може собі дозволити. Деякі партнери України намагаються подолати фінансовий розрив. Останніми роками низка країн почала фінансувати додаткове виробництво на українських оборонних технологічних компаніях як пряму військову допомогу. Ця модель, вперше запроваджена Данією, ефективно стимулює українську оборонну промисловість, одночасно мінімізуючи затримки в постачанні зброї та обладнання на передову.
Паралельно Київ намагається стимулювати вітчизняний оборонний сектор, відкриваючи експортні ринки. Дозвіл на експорт продукції оборонної промисловості може допомогти українським заводам працювати, фінансувати нові дослідження та дати урядам партнерів прямий інтерес до безпеки України. Після років утримання всієї зброї вдома, Україна оголосила новий закон у 2025 році, який дозволяє контрольований продаж надлишкового обладнання країнам-партнерам. Прогрес наразі відносно повільний: лише кілька українських оборонних компаній отримали необхідний дозвіл на експорт.
Критики зазначають, що такі особливості, як високі збори з усіх експортних поставок оборонного сектора, стримують галузь. Дехто попереджає, що ці заходи можуть зробити експорт збитковим для компаній. Обіцяний прискорений порядок видачі експортних ліцензій також був ускладнений адміністративними затримками, пов’язаними з категоріями озброєнь та потенційними країнами призначення.
Продаж української зброї країнам-партнерам – це не лише питання генерації доходів для вітчизняної оборонної промисловості та поповнення державного бюджету. Це також може посилити вплив України, розширюючи її участь у європейському секторі безпеки.
Спільні підприємства між українськими та європейськими компаніями сприяють цьому процесу. За минулий рік було оголошено про низку ініціатив, зосереджених на галузі дронів. Це логічно, оскільки Україна має неперевершений досвід у сфері безпілотних технологій, тоді як європейські партнери мають технологічні можливості та фінансування, щоб максимально використати українську експертизу. Результатом є співпраця, яка поглиблює зв’язки та ставить Україну в центр еволюціонуючої архітектури безпеки Європи.
Дехто стверджуватиме, що країна, яка перебуває у стані війни, взагалі не повинна прагнути експортувати зброю. Але це ігнорує стратегічні переваги розбудови співпраці у оборонному секторі з європейськими партнерами України. Експортні угоди, спільні підприємства та партнерські договори – все це підвищує оборонно-промисловий потенціал України, а також інтегрує країну в ширшу європейську систему безпеки.
Київ має зараз пріоритезувати скорочення експортних зборів та впровадження прискорених процедур, щоб його компанії могли конкурувати в Європі. Паралельно уряди європейських країн мають вийти за межі фінансування українського оборонного виробництва для використання в самій Україні та почати купувати українські системи для своїх армій. Метою має бути перетворення України не лише на отримувача допомоги, а й на незамінний актив для своїх союзників.
Українці мало довіряють письмовим гарантіям і чудово усвідомлюють, що ніхто не битиметься з Росією від їхнього імені. Натомість, найбільш реалістичною гарантією безпеки є сильна українська армія, підкріплена потужною вітчизняною оборонною промисловістю. Тісніша співпраця з європейськими партнерами України може допомогти Києву досягти цієї мети.
Леонід Барац — слідчий журналіст і близькосхідний кореспондент українського національного телебачення і радіо, який також пише для ізраїльської медіагрупи BeSheva, висвітлюючи дипломатію та безпеку в регіоні.
Додаткове читання
UkraineAlert 27 жовтня 2026 р.
Звіт ООН: російські атаки на енергосистему України є «злочином проти людяності»
Бомбардування Росією цивільної енергосистеми України кваліфікується як злочин проти людяності, згідно з новим звітом Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування щодо України, пише Катерина Одарченко.
ConflictDrones
UkraineAlert 29 жовтня 2026 р.
Прагнення Путіна повернути «історичні російські землі» – рецепт нескінченної війни
Наполегливість президента Росії Володимира Путіна щодо того, що Україна є «історично російською землею», викриває масштаб його імперських амбіцій і є рецептом нескінченної війни, пише Пітер Дікінсон.
ConflictDisinformation
UkraineAlert 15 жовтня 2026 р.
Україна повідомляє про нові успіхи на полі бою, тоді як вторгнення Путіна втрачає оберти
Київ цього тижня повідомив про подальші успіхи на полі бою, оскільки контрнаступальна операція «Вівальді» в Донецькій області на сході України продовжує просуватися, пише Девід Кириченко.
ConflictDefense Policy
Погляди, висловлені в UkraineAlert, є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають погляди Atlantic Council, її співробітників чи прихильників.
UkraineAlert – це комплексне онлайн-видання, яке регулярно надає новини та аналіз щодо подій у політиці, економіці, громадянському суспільстві та культурі України.
Місія Євразійського центру полягає в посиленні трансатлантичного співробітництва у сприянні стабільності, демократичних цінностей та процвітання в Євразії, від Східної Європи та Туреччини на Заході до Кавказу, Росії та Центральної Азії на Сході.
Learn more ConflictDefense IndustryDefense TechnologiesDronesEuropean UnionRussiaSecurity PartnershipsTechnology & InnovationUkraine
Зображення: Frédéric Pétry / Hans Lucas через Reuters Connect
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.atlanticcouncil.org