У XIX столітті у Франції жінкам офіційно заборонялося носити штани. Проте чимало патріоток знайшли способи обійти це обмеження, щоб жити та одягатися за власним вибором, кидаючи виклик суспільним нормам.
Під час Французької революції чимало парижанок брали участь у протестах на барикадах, одягнені в штани. Вони висловлювали свої прагнення до свободи й рівності у “Декларації прав жінки”, однак її авторку Олімпу де Гуж було страчено у 1793 році як “неприродну” жінку.
У 1800 році, аби “покласти край вимогам жінок на права та їхньому прагненню брати участь у політичному житті”, у Парижі було введено заборону на носіння штанів жінками. Про це розповідає Марін Кізьєль, кураторка виставки “Власний гардероб: дисидентська жіночність у XIX столітті” в паризькому Палаці Галлієра.
У XIX столітті суспільство очікувало від француженок ролі дружини та матері, а їхня ідентичність визначалася виключно жіночною манерою одягатися. Проте багато жінок, особливо наприкінці XIX – на початку XX століття, боролися проти цих обмежень, зокрема на тлі першої хвилі фемінізму та розквіту паризької лесбійської субкультури.
Боротьба за право носити чоловічий одяг – це маловідома, але важлива частина історії боротьби за права жінок, яка у Франції, ймовірно, залишається недооціненою. Чоловічий одяг давав жінкам свободу дій: він допомагав долати бар’єри, здобувати освіту, опановувати нові професії та вільно виражати свою сексуальність.
Попри висміювання в пресі, репресії з боку влади та осуд медичної спільноти, яка вважала таких жінок “інвертками”, жінки продовжували боротися за свободу в одязі.
Амазонка верхи на коні (1799)
Наприкінці XVIII століття у Франції з’явилися перші елементи чоловічого одягу в жіночій моді – костюм для верхової їзди, запозичений з Англії. Жакет та жінки, які його носили, отримали назву “амазонки” на честь войовниць давньогрецьких міфів. Це свідчило про двоїсте ставлення до таких жінок – захоплення та страх. З часом приталені жакети та пальта стали невід’ємною частиною жіночого гардероба.
Жорж Санд у чоловічому одязі. Ежен Делакруа (1834)
Хоча жіночні варіації чоловічих фасонів були прийнятними, носити власне чоловічий одяг жінкам не дозволялося. Однак це не зупинило письменницю Жорж Санд, яка відкидала гендерні умовності. Для неї чоловічий одяг був не способом провокувати суспільство, а радше практичним рішенням, що надавало свободу рухів та доступ до місць, призначених для чоловіків, як-от театр. До того ж, чоловічий одяг був дешевшим.
Марі-Антуанетта Лікс, лейтенантка (1870-1871)
Під час франко-прусської війни чимало жінок приєднувалися до нерегулярних добровольчих формувань. Марі-Антуанетта Лікс, наприклад, брала участь в обороні департаменту Вогези й відзначилася у битві при Номпателізі. Це свідчить про те, що жінки, попри патріархальність суспільства, брали до рук зброю.
Джейн Дьєлафуа (близько 1890-х років)
Джейн Дьєлафуа, яка брала участь у війні разом із чоловіком, згодом почала носити елегантні чоловічі костюми. Ймовірно, вона отримала офіційний дозвіл на це. Попри це, вона стала помітною фігурою у вищому світі, влаштовувала салони та спілкувалася з політичними діячами.
Карикатура (кінець XIX століття)
Наприкінці XIX століття, зі зростанням популярності чоловічого одягу серед лесбійок, посилювалася ворожість до таких жінок. Їх часто зображували в карикатурному вигляді, вони ставали “цапами-відбувайлами” для суспільства, яке одночасно захоплювалося відступниками від норм і прагнуло зберегти контроль.
Велосипедний павільйон у Булонському лісі. Жан Беро (близько 1900 року)
Хоча заборона на носіння штанів зберігалася, жінкам дозволили їздити в них під час занять велосипедним спортом, що згодом поширилося і на верхову їзду. Спочатку лікарі висловлювали занепокоєння, але згодом визнали користь велосипеда для жіночого здоров’я. Для жінок велосипед став символом свободи та емансипації в епоху Belle Époque.
Роза Бонер (1899)
Художниця Роза Бонер отримала дозвіл на носіння штанів спочатку з медичних міркувань, а згодом для відвідування бійні, де збирала матеріал для своїх картин. Згодом це стало частиною її публічного образу.
Матильда де Морні (1890-ті роки)
Матильда де Морні, відома як Міссі, була яскравою постаттю паризької лесбійської субкультури. Вона відкрито заявляла про свою сексуальність, перейняла чоловічий стиль і мала стосунки з письменницею Колетт, яка зобразила її у своєму романі.
Автопортрет Ромейн Брукс (1923)
Художниця Ромейн Брукс, яка провела більшу частину життя в Парижі, вирізнялася вишуканим андрогінним стилем. Вона носила коротку зачіску та елегантний чоловічий одяг, належачи до кола заможних, неординарних митців-лесбійок.
Жіноча пара (близько 1910 року)
Переважна більшість лесбійок, які носили чоловічий одяг, були звичайними жінками, чиї історії здебільшого не збереглися через брак архівних матеріалів. Однак фотографії свідчать про їхню численність. Можливість одягатися за власним вибором залежала від їхніх стратегій, здатності видавати себе за чоловіків та соціального середовища.
Заборона на носіння штанів жінками діяла понад 200 років і була офіційно скасована лише у 2013 році, хоча десятиліттями її здебільшого ігнорували. Кожна сучасна парижанка, яка вільно носить штани, завдячує цим безкомпромісним жінкам минулого.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.bbc.com