Автор фото, Linoleum
Підпис до фото, Євген Сивокінь
Пішов з життя Євген Сивокінь, видатний майстер української анімації, який брав участь у створенні чисельних стрічок, зокрема "Як козаки куліш варили" та інших мультфільмів цієї серії. Митець досяг 88-річного віку.
Про відхід у вічність художника-мультиплікатора повідомила Українська кіноакадемія.
Євген Якович, як зазначили в академії, "був біля витоків сучасного українського анімаційного мистецтва та формував його стиль протягом багатьох років".
Його творчий доробок охоплює понад 25 анімаційних фільмів, серед яких "Людина й слово", "Країна Лічилія", "Врятуй і збережи", "Пліткарки", "Ненаписаний лист", "Засипле сніг дороги", а також анімаційні роботи з циклу про козаків.
У 2022 році Сивоконя було вшановано відзнакою "Золота Дзиґа" за його внесок у розквіт українського кінематографа.
Художник неодноразово представляв країну на міжнародних форумах, зокрема у Баку, Загребі, Мадриді, Франції, Італії.
У 2006 році "Засипле сніг дороги" – мультфільм, над яким Сивокінь працював як режисер та художник – став першою кінематографічною працею в історії України, яка здобула визнання як найкращий анімаційний фільм на фестивалі короткометражного кіно у Клермон-Феррані, Франція.
За сюжетом, головний персонаж, літній чоловік, згадує юні роки та дитинство, а перед ним пропливають образи батьків, друзів та вірного собаки.
У 2021 році Довженко-Центр включив "Засипле сніг дороги…" до списку 100 найкращих кінострічок в історії українського кіно.
"Філософ-мультиплікатор"
Євген Сивокінь народився у 1937 році у родині архітектора, навчався у Київському державному художньому інституті.
В одному зі своїх інтерв’ю, як цитує "Суспільне Культура", митець розповідав, що був одним із перших, хто дізнався про задум режисера легендарної серії Володимира Дахна щодо козаків.
"Ми йшли додому з роботи, і він сказав: "Знаєш, Женю, я давно виношую ідею зробити стрічку про запорожців, про турків, про татар. Щоб вони були кумедні. Ніхто ж не знає, якими вони були насправді. Які я захочу, такі й зобразжу", – згадував Сивокінь.
У підсумку Сивокінь долучився до створення трьох анімаційних фільмів із цієї серії – "Як козаки куліш варили" (1968), "Пригоди козака Енея" (1978) та "Як козаки у хокей грали" (1995).
Автор фото, Уніан
Підпис до фото, Сивокінь на відкритті Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів "Анімакрок – 2008. Зупинка на вимогу", Київ, 2009 рік
Художник також був мультиплікатором у створенні "Пригод козака Енея" 1969 року.
Фестиваль актуальної анімації та медіамистецтва LINOLEUM на своїй сторінці вшанував пам’ять митця, назвавши його "класиком, патріархом української анімації".
"Сивокінь створював оригінальні, глибокі, добрі, часто пройняті світлим смутком фільми для дорослих і дітей. Він стояв біля витоків вітчизняної анімаційної освіти, очоливши першу в Україні майстерню з режисури анімації, і присвятив викладацькій діяльності багато років", – зазначили в музеї.
Там додали, що Сивокінь сприяв розвитку студії "Київнаукфільм".
Художник вважав, що українська анімація має своє впізнаване обличчя, яке, на перший погляд, "досить складно відрізнити від, скажімо, російської та радянської", оскільки протягом тривалого часу її майстри "навчалися разом".
"Але різниця існує. Ми формувалися в зовсім інші часи, а тому по-різному. Російська – на діснеївських мультфільмах. У них на екрані бігали зайці та вовки, одягнені в кокошники і сарафани, – нібито російські персонажі, а насправді діснеївські. Українська анімація формувалася трохи пізніше, тому ми вже бачили деякі західні анімаційні роботи. Тому наша була більш суворою та гротесковою. Вона поєднала класичну діснеївську та європейську", – розповідав Сивокінь журналістам.
Мистецтвознавці зазначають, що як художник Сивокінь вмів працювати з будь-якими техніками, а його роботи відзначалися глибиною проникнення.
На виставці класика у 2025 році в Києві мистецтвознавиця Музею кіно та кураторка виставки Марина Скирда сказала виданню "Вечірній Київ", що Сивоконя "можна охарактеризувати як філософа-мультиплікатора".
Євгенія Шидловська, кореспондентка ВВС News Україна
Анімація потребує ретельної роботи. До появи комп’ютерних програм та штучного інтелекту робота над анімаційним фільмом передбачала ручне створення кожного кадру. Незалежно від того, чи це окремі елементи композиції, чи намальовані персонажі – кожен рух режисер-аніматор мав самостійно втілити в життя.
Звідси й походження назви цього виду мистецтва – anima з латинської означає "душа".
Євген Сивокінь утверджував українську анімацію, за кадром якої відчувалася душа. Він був художником, який оживляв матеріал, переосмислюючи сюжети. Він володів майстерністю роботи з різними техніками.
Для мене свого часу стала відкриттям його "Засипле сніг дороги" – шестихвилинна стрічка про пам’ять, світла і водночас сумна. Відзначена нагородами, вона підтвердила місце незалежної України на анімаційній мапі світу.
Створена з піску, вона передає відчуття минулого часу. Переглядаючи її, можна знайти новий сенс у життєвій історії. І в цьому полягає майстерність автора.
Євген Сивокінь належав до "старої школи", яка створювала мультфільми власноруч. В якій буквально залишалися відбитки пальців.
Він викладав. Розповідав, що намагався навчити основам і водночас побачити у студентах, яка техніка їм ближча, що їм до вподоби.
Сучасні українські режисери можуть продовжити його спадщину – оживляти зображення, розповідаючи дітям і дорослим складні історії.