## “Кіллхаус”: Українське кіно показує майбутнє дронів, а експерти пояснюють реалії
23 квітня українські кінотеатри розпочали показ фільму Любомира Левицького «Кіллхаус». Це перший український тактичний мілітарі-екшен, створений за участю бійців 3-ї ОШБр, ГУР та Центру спеціальних операцій «Альфа» СБУ. Фільм занурює глядача у світ сучасних бойових дій, демонструючи технології, які вже використовуються, та ті, що можуть з’явитися на фронті в найближчому майбутньому. Як реальність співвідноситься з кінематографічною фантазією? Ми звернулися до українських розробників Defense Tech, щоб дізнатися їхню думку.
У сюжеті фільму розвідку проводять за допомогою квадрокоптера DJI Mavic та безпілотної системи SHARK-D з радіусом дії до 80 км. FPV-дрони у фільмі виступають не лише як зброя для ураження живої сили, а й як інструмент оператора: камери, закріплені безпосередньо на дронах, дозволяють глядачеві відчути динаміку бою зсередини.
Також у стрічці представлено дрон «Стриж», що нагадує американський бомбардувальник B-2 Spirit. За сюжетом, такі дрони здатні діяти у складі групи, завдаючи точних кінетичних ударів без вибухових зарядів. Цей підхід схожий на китайські розробки CY200 або KC300, але з іншою конструкцією.
Наскільки українські Defense-розробки наближаються до таких технологій, і як це співвідноситься з військовими можливостями рф? AIN.UA розпитав про це українських виробників, які входять до складу Української Ради зброярів.
Керівник R&D Buntar Aerospace «Кактус»
У фільмі «Кіллхаус» представлено комплекс технологій: ідентифікація цілі, координація у складі рою, тривалий політ у малому форм-факторі, автономне ураження, розпізнавання облич, детекція «живий/мертвий». Кожен з цих елементів має різний ступінь готовності. Тому важливо аналізувати показане у фільмі окремо, а не узагальнювати під поняттям «майбутнє», адже різниця між «завтра» і «через п’ятнадцять років» є суттєвою.
Наскільки близькі виробники до подібних дронів і як це може змінити поле бою?
Ідентифікація цілі та її ураження – це реальність сьогодення. Вже сьогодні на фронті діють FPV-дрони з ML-наведенням та функцією lock-on, а також баражуючі боєприпаси, що автономно заходять на ціль. Точний кінетичний удар в окремих сценаріях також можливий, але тут важливі форм-фактор та маса. Концепція рою дронів перебуває на стадії експериментів у всьому світі; існують лабораторні демонстрації, але повноцінне бойове застосування ще не досягнуто.
Основні складнощі полягають не стільки в алгоритмах координації, скільки в забезпеченні захищеного зв’язку між апаратами в умовах активної радіоелектронної боротьби (РЕБ), обчислювальній потужності на борту кожного дрона, точності навігації та розпізнаванні «свій-чужий».
Те, що у «Кіллхаусі» наразі є цілковитою фантастикою, – це тривалість польоту в такому компактному форм-факторі. Це обмежується хімією акумуляторів та законами фізики. Якщо в найближчі роки з’являться принципово нові батареї, цей горизонт може різко зміститися. До того часу доведеться йти на компроміс між розміром, корисним навантаженням і часом перебування у повітрі.
Розпізнавання облич і детекція «живий/мертвий» – реально? Чи потрібно війську?
Технологічно це реалізовано вже зараз. Алгоритми розпізнавання облич можуть працювати на edge-пристроях, тобто безпосередньо на дроні, без постійного зв’язку з сервером. Однак, забезпечення дрона великим та актуальним датасетом ворога – це окреме питання.
Інший аспект – надійність у бойових умовах. Рух, шолом, дим, низька роздільна здатність на відстані, невдалий ракурс – усе це суттєво знижує точність. Це може працювати у фільмі, але в реальному бою – навряд чи.
Детекція «живий/мертвий» базується на тепловізорі та аналізі руху. Грубу оцінку зробити можна, але це не високоточне підтвердження. Крім того, це не може працювати «на льоту», як у фільмі, оскільки вражена ціль не встигне охолонути за 10 секунд.
Чи потрібно це війську? Так, для конкретних завдань: оцінка ураження після атаки (BDA), пріоритизація цілей оператором, підтвердження результату місії. Але це принципово відрізняється від надання ШІ права автономно вирішувати, кого вражати з натовпу.
Саме тут проходить етична межа, на якій сьогодні зупиняються і НАТО, і профільні органи ООН. У «Кіллхаусі» сценарист її перетинає, тоді як у реальній армії це окрема велика дискусія, і відповідь поки що «ні».
Наскільки близькі до подібних технологій у рф?
рф розробляє FPV-дрони, експериментує з роями, працює над ML-наведенням. В окремих компонентах вони не надто відстають. Але вони стабільно програють у швидкості ітерацій, зв’язку з фронтом та інтеграції ПЗ. Вертикальна командна структура, повільне впровадження зворотного зв’язку, обмежений доступ до західних компонентів – це їхні слабкі сторони.
Їхньою сильною стороною є масштаб виробництва, фактично необмежений бюджет та державний ресурс. До того ж, вони вже вирощують нове покоління інженерів, які продовжуватимуть розвивати цей напрямок. Вони беруть кількістю.
Стан «війни дронів» – на чиєму боці перевага і чому?
Це не змагання одного дрона з іншим, а змагання екосистем: розвідка, мережа передачі даних, РЕБ, ПЗ для планування та керування, виробнича база.
Тактична і програмна перевага зараз на боці України. Причини конкретні: цикл «ідея – прототип – фронт – фідбек – оновлення» в українських компаній займає тижні, тоді як у росіян – довше. Бойовий досвід інтегрується в продукт майже в реальному часі. Інженери працюють пліч-о-пліч із чинними військовими. Держава допомагає зменшити бюрократичне навантаження на виробника, прискорюючи процеси в рази. Партнери надають передові технології, адже їм вигідно тестувати їх в бойових умовах.
Російська сторона компенсує масштабом і копіюванням. Тому розрив у конкретних ТТХ часто менший, ніж розрив у тому, наскільки швидко технологія потрапляє в руки оператора. Перевага не в тому, чий дрон виглядає потужніше на умовній виставці озброєння, а в тому, чия екосистема працює швидше.
Масштаб, форм-фактор
У фільмі не до кінця зрозумілі розмір та ТТХ показаних виробів. Це дратує, оскільки виглядає нереалістично: величезний рій проходить крізь хмару (на висоті понад 1000 метрів), через п’ять секунд уже ідентифікує цілі в посадці, а ще через п’ять – успішно їх ліквідує, пікіруючи з величезною швидкістю. На цьому моменті здається, що розмір звичайного «slave»-дрона трохи більший за голову росіянина. Водночас у небі вони виглядають розміром з «Бунтар-3».
І ще один момент: запхати весь стек технологій у форм-фактор, що нагадує людську голову, на даному етапі неможливо. Адже там мають бути: батареї, двигун, силовий каркас, польотний контролер, сонячні панелі, VTOL-імпелери, заряд і напрямна для пострілу, зв’язок, антени, навігація (супутникова / одометрія) у комбінації з сенсорами (лідар, далекомір), комп’ютер, який це обробляє на борту, тощо.
Читайте також:
Марко Кушнір, директор з комунікацій та медіа «Генерал Черешня»
Наскільки близькі виробники до подібних дронів і як це може змінити поле бою?
Давайте розрізняти художню вигадку та реальність. Отже, щоб коректно оцінити, розділимо саму концепцію на декілька частин.
Перша частина – концепція рою дронів. Над технологіями застосування рою дронів давно працюють, і певні рішення вже існують у реальності. Сьогодні Defense Tech галузь активно працює над системами координації між кількома БпЛА, автоматичним обміном даними між ними, розподілом цілей та елементами автономної навігації та донаведення.
До повністю автономних роїв, як у фільмах, ще є технологічний бар’єр. Якщо говорити про окремі елементи самої ідеї, то донаведення вже існує на практиці та активно застосовується в бойових умовах. Те саме можна сказати про круїз-контроль, координацію між дронами у вигляді MESH-мережі для ретрансляції, а також систему розпізнавання цілей.
Але на практиці об’єднати всі технології в одне ціле, як у фільмі, є досить складним технологічним завданням. Саме тому ми не бачимо активного застосування подібних продуктів у бойових умовах.
Це складна технологія загалом, і вона ще складніша в реалізації. Загалом, одна основна думка, що панує в Defense Tech стосовно використання рою дронів, – це застосування як MESH-системи зв’язку: кожен дрон окремо виступає ще й ретранслятором, має точки входу сигналу, точки виходу сигналу, а також ретранслює будь-який сигнал. Вони виступають як системи MESH-Wi-Fi: якщо одна точка обривається, відповідно, інші між собою координуються, зберігаючи той самий набір даних як вихідних, так і позиціонувальних. Наприклад, щодо точок GPS на секторі.
Ключова проблема в реалізації полягає в тому, що зазвичай ці системи громіздкі або протокольно мають тримати певну дистанцію, і сигнал на більшій відстані погіршується. На додачу до цього є ще різноманітні РЕБи та радіоперешкоди, які заважають мережі ефективно працювати.
Сам сигнал має подаватися в певному радіогоризонті, що веде за собою певні вимоги до самих конструкцій. Наприклад, у MESH-Wi-Fi вони будуть у вигляді тубусів, бо це всенаправлені антени. Всенаправлені антени створюють завади одна одній та інтерференцію хвиль, тобто накладання цих частот, що створює перешкоди (шум) на самому відео. Це створює суттєву проблему, яку технологічно треба вирішувати.
Ще однією проблемою є координація цих роїв за GPS. Якщо немає GPS-сигналу (через спуфінг або придушення), тоді потрібна тріангуляція – грубо кажучи, маячки, які слугують цими супутниковими сигналами лише на землі. Вони створюють свого роду радіуси, в яких працює ця система координат. Відтак, вона може визначити вашу точку.
Потім робиться калькуляція щодо того, де БпЛА міг би бути в просторі, відносно швидкості чи інших телеметричних даних, що допомагає вам орієнтуватися. Але це все має певні обмеження. Точки на ворожій території або там, куди ви хочете прилетіти, дуже далеко, і ваші дрони не спрацюють.
Тож якщо GPS-система не працює, виникає проблема. Якщо GPS все ж є, начебто проблеми немає, тоді слід вирішувати наступну проблему з роєм дронів – інженерну.
Специфіка ринку в тому, що багато хто заявляє, ніби має рішення, проте застосування рою дронів на практиці ніхто не бачив. Або бачили мінімально, не ідеально, або не так, як про це заявляють компанії. Чи можливе поліпшення технологій з часом – однозначно, але скільки це займе часу та ресурсів, наразі передбачити неможливо.
Інженерно, рій дронів – це все ще задача. А ще питання щодо запуску цих дронів, каналів радіозв’язку, керування тощо. Адже навіть цифровий зв’язок треба якось поєднати і запустити, щоб не було радіоперешкод. Наразі немає такого вигляду, що хтось вирішив ці виклики.
Відкритим також залишається питання ефективності та вартості таких систем. РЕБ та РЛС розвиваються не менш швидко, ніж технології БпЛА, тому ключовим викликом для рою дронів є саме здатність бути стійкими до протидії. Індивідуальні РЕБ-рюкзаки давно існують та застосовуються. Вони здатні придушувати FPV-дрони, а тепер уявіть, якщо цілий рій на підльоті, як це показано у фільмі, буде придушений такою системою. Втрата кількох дорогих бортів буде економічно недоцільною.
Звісно, можна активно змінювати частоти на самих бортах під час застосування для протидії, але це здорожчує вартість продукції та збільшує самі розміри.
Друга частина – концепція кінетичного ураження дроном без вибухової частини – теоретично є реальною. Але на практиці малоефективна. Для ударного дрона ключове завдання – точне враження й знешкодження цілі. Якщо через дію РЕБ-системи чи просто маневри ціль відхиляється, ви втратите борт. А спрацювання бойової частини підвищує ймовірність ураження чи знищення цілі в рази.
Технології розпізнавання облич та автоматичної класифікації цілей технічно вже наближаються до практичного використання. Але в бойових умовах є багато факторів – погода, РЕБ, маскування, які ускладнюють повністю автономне прийняття рішень. Найбільш реалістичний сценарій – це автоматичний супровід цілі, де фінальне рішення залишається за оператором.
Розпізнавання облич і детекція «живий/мертвий» – реально? Чи потрібно війську?
Технології автоматичного розпізнавання облич або класифікації цілей поступово наближаються до практичного використання.
З технічного погляду, сучасні системи комп’ютерного зору вже можуть розпізнавати силуети, типи техніки, рух, ознаки активності людини чи навіть поведінкові патерни.
Водночас у реальних бойових умовах виникає велика кількість факторів: погода, пил, маскування, низька якість відео, робота РЕБ, нічна робота, швидка зміна ситуаційної обізнаності тощо. Тому повністю автономне прийняття рішення про ураження людини залишається дуже складним і чутливим питанням.
На додачу, така технологія розпізнавання обличчя, як у фільмі, потребує наявності бази даних з обличчями та інформацією. Для цього необхідно мати всю базу даних про вашого ворога. Це малоймовірно.
Для війська більш актуальними з фільму є системи автоматичного супроводу та підтвердження цілі, коли остаточне рішення все одно залишається за оператором. Це значно знижує навантаження на екіпажі, пришвидшує реакцію та підвищує точність роботи. Особливо в умовах, де рахунок іде на секунди.
Стан «війни дронів» – на чиєму боці перевага і чому?
Щодо росії, то вони також активно рухаються в напрямку автономізації БпЛА, машинного зору та мережевої взаємодії дронів. Мабуть, усі чули про те, що на Shahed вже ставлять MESH-модулі для обміну інформацією в режимі реального часу, що дозволяє іншим дронам уникати ділянок роботи ППО.
Вони масштабують виробництво, швидко адаптують рішення під фронтовий досвід і вкладають великі ресурси у розвиток безпілотних систем. Водночас війна показує, що технологічна перевага сьогодні визначається саме швидкістю циклу зворотного зв’язку.
Ми у стані постійної технологічної гонки та адаптації. Паритет постійно змінюється на користь тієї чи іншої сторони. Перевагу отримує той, хто швидше інтегрує нові рішення у бойову практику, швидше навчає операторів і здатен масштабувати ефективні системи.
Україна сьогодні залишається одним із головних центрів практичного розвитку бойових БпЛА саме через унікальний обсяг реального бойового застосування та швидкість інженерної еволюції рішень безпосередньо під потреби фронту. Головне – не зупинятися й нарощувати свої технологічні та виробничі потужності.
Сергій Ларіков, ТОВ «АСФ»
Наскільки близькі виробники до подібних дронів і як це може змінити поле бою?
Я фільм «Кіллхаус» дивився, і мені він дуже сподобався. Але ось цей рій, який там був, за сьогоднішніми технологіями – це фантастика. Щось близьке може літати на полігонах, але в умовах ЛБЗ (лінії бойового зіткнення) таке працювати не буде.
Основна проблема – у РЕБ-обстановці: дронам буде складно орієнтуватися.
Друге – є проблема зі ШІ. Багато хто вважає, що це панацея, але як показує практика: коли ChatGPT каже якусь нісенітницю, а потім визнає помилку – це не страшно. А коли ШІ помиляється в бойовій обстановці – це просто втрата борту.
Якщо не враховувати фантастичні параметри (наприклад, що дрон може два тижні літати без підзарядки, що суперечить фізиці), то ШІ такого рівня може з’явитися протягом десь п’яти років. На сьогодні програмного забезпечення, яке може таке влаштувати, не існує.
Кінетичний удар можливий, але дрон не буде бити настільки ефективно, як у кіно. Кінетика – це маса, помножена на швидкість. Для цього дрона потрібна велика маса (що впливає на двигуни) та висока швидкість (що впливає на швидкість обробки даних). Відповідно, потрібні дуже міцний корпус і потужні акумулятори.
Технічно такий борт повинен мати вагу від 5–7 кг і вище, і ймовірність того, що він виживе після удару, досить невелика.
Більш життєздатним рішенням є маленькі дрони, які працюють у мережі за принципом розподілених обчислень. Кожен дрон окремо може бути «тупим», але разом у рої (за моделлю вулика або мурашника) вони виконують дуже складні речі.
Розпізнавання облич і детекція «живий/мертвий» – реально? Чи потрібно війську?
Розпізнавання облич – цілком реально з сьогоднішніми технологіями. Наша компанія ще до війни запускала систему домофонії з розпізнаванням облич на базі української мережі. Ми проводили тестування для «Укрзалізниці» на Київському вокзалі: камера в потоці людей на ескалаторах показала ймовірність розпізнавання 93%. Це дозволяло проводити метчинг пасажирів та виявляти «зайців».
На борт дрона можна встановити систему з базою даних до 10 000 облич – це плата, яку дрон спокійно підніме. Щодо визначення «жива чи мертва ціль», то в банківській сфері вже існують системи live detection, які перевіряють, чи жива людина перед камерою.
Теоретично сьогодні можна зробити дрон (наприклад, типу FPV), який автоматично залетить у розташування противника і уразить усіх, у кого прізвище починається на «А» або кого звати Саша. Технології це дозволяють, але розробка такої системи потребує дуже серйозного фінансування для створення аналітичного бекенду. Грантів Brave1 (вісім мільйонів максимум) на таку розробку точно не вистачить.
Стан «війни дронів» – на чиєму боці перевага і чому?
Щодо технологій ворога: у них є Китай. У Китаї технології розпізнавання облич, Computer Vision та Machine Learning розвинені дуже добре. Якщо рф закупить ці технології, подібні сценарії стануть цілком можливими.
Зараз у «війні дронів» ми росію «в повний зріст» обходимо завдяки великій кількості гнучких команд розробників, які постійно обмінюються досвідом. Але рф має досвід масштабування, якого нам бракує.
Головна проблема наших команд – недофінансування. Багато грантів Brave1 закінчуються лише звітами та паперовими розробками, які не стають життєздатними продуктами.
Нам потрібен механізм додаткового фінансування тих виробників, які вже дали результат, щоб вони могли масштабувати свої технології.
Також заважають прогалини в законодавстві: наприклад, неможливість продати розробку іншій команді без ПДВ, що значно здорожчує кінцевий продукт для військових. За оптимізації фінансування та законодавства ми зможемо досягти серйозної технологічної переваги навіть із поточними бюджетами.
За допомогу з підготовкою матеріалу AIN.UA дякує Раді зброярів України.
Порада від Шефа:
Щоб досягти ефекту «бою зсередини» при зйомці FPV-дронами, використовуйте камеру з широким кутом огляду та намагайтеся знімати з низької, динамічної точки. Це дозволить глядачеві краще відчути швидкість та маневреність польоту, наближаючи його до реального досвіду оператора.
Джерело новини: ain.ua