Пітер Тіль та Алекс Карп, співзасновники військово-технологічної компанії Palantir, котра спочатку отримувала фінансування від ЦРУ, мають глибокі філософські знання. У Сполучених Штатах поширена практика здобуття ступеня бакалавра з філософії перед переходом на юридичну спеціальність. Саме так вчинив Пітер Тіль, отримавши ступінь бакалавра філософії у Стенфорді, а згодом вступивши до юридичної школи цього ж університету. Там він зустрів Алекса Карпа, який до юридичної школи вивчав гуманітарні науки. Згодом Карп здобув докторський ступінь з філософії, спеціалізуючись на неокласичній теорії.
Цей бекграунд наводиться не заради біографічної інформації. Філософська підготовка та юридична освіта бізнесменів вплинули на формування їхньої ідеологічної стратегії, яку вони реалізують через діяльність своєї компанії. Кілька місяців тому їхні концепції вилилися у широко обговорюваний “Маніфест Palantir” (неофіційна назва, надана ЗМІ), який зазнав значної критики з боку громадськості. Він являє собою політичний допис у X, що містить 22 ключові тези щодо управління, війни та технологічного майбутнього, яке пропонують побудувати керівники Palantir.
Варто зазначити, що це не самостійний допис. Він є стислим викладом основних ідей книги Алекса Карпа та Ніколаса Заміски під назвою “Технологічна республіка: жорстка сила, м’яка віра та майбутнє Заходу”. Книга вийшла у 2025 році. Співавтор видання, до речі, є членом правління The Palantir Foundation, керівником відділу корпоративних справ та юридичного консультування Palantir, а також має філософську освіту.
Ми також уважно вивчили книгу, щоб надати більш повну інформацію про висловлені тези. Це робиться для того, щоб зрозуміти, чому цей маніфест набув такої популярності та став об’єктом критики у медіа.
Маніфест – заклик до дій, а не точний опис реальності
Читаючи допис у X, може виникнути запитання: чому цей короткий текст називають “маніфестом”? Він більше схожий на рекламний матеріал із побажаннями певної компанії. Однак маніфест Palantir – це не просто маркетинговий допис. Адже його створила не “звичайна” технологічна компанія. Palantir ґрунтовно, нерозривно, з моменту свого заснування інтегрована у військову та державну структуру найпотужнішої країни світу. Її “маркетинг” безпосередньо впливає не лише на імідж компанії в суспільстві: він стає невід’ємною частиною того, як її основний клієнт – військово-політичне керівництво США – сприймається очима суспільства (та інших країн).
Бельгійський філософ технологій, Марк Кокельберг, у коментарі DW заявив, що Palantir таким чином прагне просувати як свої технологічні можливості, так і ідеологічну складову, яку вона пропонує американським інституціям. Його занепокоєння полягає в тому, що компанія таким чином бажає впливати на хід політичних рішень, а не лише “займатися бізнесом”.
Palantir окреслює проєкт побудови нової держави, метою якої є технологічна, естетична та моральна перевага над іншими державами, створена нібито для благополуччя американського народу.
Власне, саме так можна пояснити причину, чому допис називають “маніфестом”. Річ у тім, що окрім загальних етичних міркувань чи намірів щодо майбутнього бізнесу, там описується, що слід робити американському суспільству загалом. Як потрібно жити. Яку політику проводити. Куди рухатися далі. Алексу Карпу не цікаво точно описати реальність. У тексті він безпосередньо її оцінює і заявляє, що з нею потрібно робити, аби змінити на краще. Що таке “краще”, також досить докладно пояснює директор Palantir у своїй книзі.
Усі пункти маніфесту відрізняють текст Palantir від подібних брошур інших великих компаній. Їхня позиція не містить стандартних закликів на кшталт “ми повинні поширювати інклюзивність і добро”. Натомість пропонується щось зовсім інше.
Американоцентризм і технофашизм: конструювання технологічної республіки
Найбільш контроверсійними та тривожними для ЗМІ стали тези Palantir, що стосуються політичних і військових питань. На думку філософів та критично налаштованих осіб, багато з них мають ознаки відкритого технофашизму – ідеології, головною цінністю якої є побудова авторитарної держави, що через впровадження технологій у життя формує сильний, мілітаристський, недемократичний режим. Часто це описується через технологічний нагляд, контроль за населенням та концентрацію політичної влади в одній сфері для досягнення суспільної слухняності. Також технології відіграють роль міфологічних образів “світлого майбутнього”, до якого ведуть великі корпорації.
У цьому випадку, під “світлим майбутнім” мається на увазі лише добробут США, а не інших країн. Вони не виключаються остаточно, але й не беруться авторами маніфесту до уваги, відіграючи роль периферії, узагальненої під емблемою “Західної цивілізації”. Центром цивілізації для них є Сполучені Штати Америки, оскільки саме цій державі “Кремнієва долина має моральний борг” за своє становлення.
Протягом допису (і оригінальної книги також) нав’язується думка, ніби США – найкраща держава у світі, тому її потрібно захищати. І не просто м’якою силою, а застосовуючи високотехнологічну зброю стримування. До того ж усі мають працювати на благо такої ідеї. Аргументується це тим, що саме гегемонія Америки дозволила світу тривалий час перебувати у стані миру, без глобальних воєн:
“14. Американська могутність уможливила надзвичайно тривалий мир. Надто багато хто забув або, можливо, вважає само собою зрозумілим, що майже століття у світі панував той чи інший вид миру без військових конфліктів між великими державами. Принаймні три покоління – мільярди людей, їхні діти, а тепер і онуки – ніколи не знали світової війни.”
Багато читачів звертають увагу саме на останні 2 пункти маніфесту, тому що вони містять найбільш провокативні та контроверсійні твердження. Наприклад, автори пишуть:
“21. Деякі культури досягли життєво важливих успіхів; інші залишаються дисфункціональними та регресивними. Усі культури тепер рівні. Критика та оціночні судження заборонені. Однак ця нова догма замовчує той факт, що певні культури та навіть субкультури… створили дива. Інші виявилися посередніми, а що ще гірше, регресивними та шкідливими.”
Або це:
“22. Ми повинні протистояти поверхневій спокусі порожнього та невиразного плюралізму. Ми, в Америці та й на Заході загалом, протягом останніх півстоліття чинили опір визначенню національних культур заради інклюзивності. Але інклюзивності у що?”
Тобто з пунктів прямо випливає, що культури можна ієрархізувати. Є ті, хто “створює дива”, а є ті, хто шкодить. Одна культура може бути ціннішою, якіснішою, кращою, ніж інша. Власне, з цього припущення (незалежно від його хибності чи істинності) допустимо робити багато різнопланових висновків.
І на запитання читачів допису “То й що?” Palantir дає докладнішу відповідь у книзі. Якщо коротко, Карп і Заміска там відстоюють позицію, що оціночні судження, такі як естетичні та моральні (хтось цінний/нецінний, хороший/поганий), можна і варто робити щодо цілих культур. Не просто щодо конкретних людей чи груп, а щодо великих суспільств.
Так, наприклад, порівнюється якість “західної” та, схоже, “південної” культур через співставлення їхніх шедеврів мистецтва: статуї Аполлона у Ватикані та безазіменній африканській маски відповідно. Цей приклад начебто красномовно свідчить про безумовну відмінність якостей і рівнів розвитку культур. Так само, як і факт наявності у США Кремнієвої долини: подібного технологічного дива немає ніде у світі, тому Америка, на думку авторів, – перлина серед країн.
Крім цього, лише Америка досягла найбільших результатів у поширенні та збереженні прогресивних ідей і чеснот:
“13. Жодна інша країна у світі не просувала прогресивні цінності більше, ніж ця. Сполучені Штати далекі від ідеалу. Але легко забути, наскільки більше можливостей існує в цій країні для тих, хто не є спадковою елітою, ніж у будь-якій іншій країні на планеті.”
Отже, панівним висновком Palantir стає заохочення до побудови в Америці, найкращій країні світу, технологічної республіки – держави нового типу: з Big Tech корпораціями, які допомагають протистояти агресивним злочинам; ШІ-інноваціями, що активно, разом із громадянами, залучені до військової справи проти “ворогів Америки”, які їй постійно загрожують; і об’єднанням громадян під сильною національною ідеєю.
А про державоцентризм американського зразка та агітацію за посилення мілітаризму для захисту країни свідчить цей пункт:
“6. Військова служба має бути загальним обов’язком. Нам, як суспільству, слід серйозно замислитися над відмовою від суто добровільної армії та вести наступну війну лише за умови, що кожен розділить ризики та витрати.”
Щодо вищенаведеної інформації іронічно написав письменник і професор, Дейв Карпф у колонці для Tech Policy Press. Він стверджує, що все у маніфесті можна звести до простого: “Palantir хоче, щоб уряд витратив на її продукти величезну кількість грошей” і “Америка – хороша. Вороги Америки – погані”. Він також додає, що Palantir – перша компанія, яка здогадалася, що можливий авторитарний режим Штатів можна ще й добре монетизувати, якщо докласти руку до його створення.
ШІ-стримування
Наріжним каменем нової епохи Palantir бачить ШІ. Тепер вагомим чинником військового стримування є технології штучного інтелекту, а не ядерна зброя. Palantir вважає, що епоха атомного стримування майже минула. І в маніфесті простежується остаточне ототожнення ШІ саме з військовою технологією.
“12. Атомна ера добігає кінця. Одна з епох стримування, атомна ера, добігає кінця, і розпочнеться нова ера стримування, побудована на штучному інтелекті.”
А для морального виправдання такого способу застосування ШІ озвучується стандартний аргумент розробників небезпечних інструментів масового знищення. Якщо не ми, то першими це зроблять погані хлопці:
“5. Питання не в тому, чи буде створена зброя на основі штучного інтелекту, а в тому, хто її створюватиме і з якою метою. Наші супротивники не зупиняться, щоб вдатися до театральних дебатів про переваги розробки технологій з критично важливими військовими та національно-безпековими застосуваннями. Вони продовжать.”
Ким саме є погані хлопці, автори не уточнюють у дописі X. Однак конкретизують у книзі: ними є різноманітні авторитарні режими, вороги відкритого суспільства і демократичних цінностей, особливо Китай і Росія, які вже не цураються впровадження ШІ в технології БПЛА та розвідки. На відміну від нерішучих ШІ-компаній Америки, котрі нібито не можуть зібратися з мужністю та надто багато дискутують про етику, вороги Америки, зокрема Китай, активно діють і становлять загрозу для вільних Штатів.
Додатковою схемою протидії противникам колективного заходу Palantir вважає надання Японії та Німеччині можливостей для відновлення їхніх армій і сил. Роззброєння цих держав, пишуть Карп і Заміска, було помилкою, адже послаблює позиції заходу в Європі та Азії:
“15. Потрібно скасувати післявоєнні обмеження щодо Німеччини та Японії. Знешкодження Німеччини було надмірною реакцією, за яку Європа зараз платить високу ціну. Аналогічна і надто показова дотримання японського пацифізму, якщо його зберегти, також загрожує порушити баланс сил в Азії.”
Аплодування Маску та зв’язки з Епштейном?
І все ж не слід звинувачувати Palantir у всіх гріхах через цей маніфест, яким би контроверсійним він не здавався (хоча залежить, для кого). Річ у тім, що деякі відомі постаті, зокрема всесвітньо відомий словенський філософ Славой Жижек, зробили деякі помилки у критиці маніфесту за те, чим він насправді не був. Наприклад, Жижек припускав, ніби у маніфесті Карп і Заміска певним чином виправдовують зв’язки публічних осіб і політиків із Джеффрі Епштейном:
“9. Нам слід виявляти набагато більше терпимості до тих, хто вирішив присвятити себе публічній діяльності. Якщо повністю позбавити людей можливості на прощення – відмовитися від будь-якої терпимості до складнощів і суперечностей людської психіки – то на чолі суспільства можуть опинитися такі особи, про що ми згодом пошкодуємо.”
“18. Безжальне викриття приватного життя публічних осіб відштовхує надто багато талановитих людей від державної служби. Публічна арена – а також дріб’язкові й підлі нападки на тих, хто наважується робити щось інше, ніж збагачувати себе, – стала настільки безжальною, що республіка залишилася з цілою низкою неефективних, порожніх фігур, чиї амбіції можна було б пробачити, якби в них була хоч якась справжня система переконань.”
У цих пунктах, вважає Жижек, Palantir не погоджується з критикою політиків, які були викриті у злочинних зв’язках з Епштейном. Нібито, минуло вже багато років і з того часу люди могли змінитися, а преса і суспільство їх все одно нещадно критикують, не допускаючи прощення.
Насправді у тексті Palantir йшлося зовсім не про це. В оригінальній книзі не було жодної згадки Епштейна, а приклади описаних думок стосувалися радше радикального захисту свободи слова. Автори вважають, що потрібно захищати право на вираження навіть жорстких та неприємних для суспільства тез, а не здійснювати публічні “нападки” на їх виразників. Також Palantir виступають за прощення тих урядовців, які були ефективні для держави, але засуджені за якісь дрібні чи несуттєві злочини.
А от що в тексті є, так це невелика шана у бік іншого мільярдера, Ілона Маска, за його інновації та здобутки:“16. Ми повинні аплодувати тим, хто намагається будувати там, де ринок не спрацював. Культура майже глузує з інтересу Маска до грандіозних наративів, ніби мільярдери повинні просто залишатися на своєму шляху збагачення… Будь-яка цікавість чи справжній інтерес до цінності того, що він створив, по суті ігнорується, або, можливо, ховається під ледь завуальованою зневагою.”
Чому це важливо
Маніфест Palantir критикують не за окремі тези – зрештою, дискусії про мілітаризацію ШІ чи кризу державної служби точаться давно. Проблема в тому, хто і навіщо це говорить. Коли компанія, інтегрована в розвідувальну та військову інфраструктуру США, публічно ієрархізує культури, закликає до загального військового обов’язку та оголошує ШІ новою зброєю стримування – це вже не філософське есе, а програма дій гравця, який має реальні важелі впливу на її реалізацію.
У цьому й полягає головна відмінність маніфесту від звичайних корпоративних брошур про “інклюзивність і добро”. Карп і Тіль не описують майбутнє – вони його продають. І покупцем є держава з найбільшим оборонним бюджетом у світі. Чи стане “технологічна республіка” реальністю, залежить не від якості аргументів у книзі, а від того, скільки контрактів Palantir підпише найближчими роками. Поки що динаміка на боці авторів маніфесту – і саме це лякає критиків більше, ніж будь-яка з 22 тез.
За даними порталу: mezha.ua