Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Путін часто отримує неправдиві звіти про ситуацію на фронті
Володимир Путін продовжує наполягати, що російські війська "просуваються усіма напрямками". В інтерв’ю кореспонденту кремлівського пулу Павлу Зарубіну він заявив про майже повне захоплення Костянтинівки та Лимана, про оточення частин ЗСУ "біля річки Старий Оскол" (імовірно, переплутавши з річкою Оскіл) та про успішний наступ на місто Суми, до якого, за оцінкою російського президента, "залишилося приблизно 10,5 км".
Заяви Путіна щодо просування російських військ суперечать даним незалежних спостерігачів. У Костянтинівці тривають бойові дії, Лиман залишається під контролем ЗСУ, лінія фронту на Сумському напрямку не змінювалася з квітня, жодних оточень в районі річки Оскіл немає.
Володимир Путін не вперше завищує досягнення російської армії щодо захоплення українських територій. Нині він фактично підтвердив, що російські війська не контролюють Куп’янськ, хоча наприкінці минулого року двічі стверджував про взяття цього міста.
12 червня російський лідер стверджував, що російські війська "наближаються до Запоріжжя".
Однак, згідно з документами 58-ї армії та даними незалежних дослідників, карти російського генштабу на цьому напрямку можуть відрізнятися від реальності на десятки кілометрів, що може мати потенційно фатальні наслідки для російських військовослужбовців, які діють у цьому районі.
Російська служба BBC вивчила штабні документи та з’ясувала, як воює армія, коли її уявлення про фронт не відповідає дійсності.
Автор фото, Alexander Kazakov/SPUTNIK/KREMLIN/EPA/Shutterstock Location
Підпис до фото, Путін постійно перебільшує успіхи армії РФ
Вигадані звіти
У День Росії, 12 червня, після вручення нагород президент Росії Володимир Путін зустрівся зі штурмовиками російської армії. Під час зустрічі відбулася розмова:
"З цим шевроном нашого батальйону ми минулого року здобули населені пункти Кам’янське та Степове Запорізької області і вважаємо, що це наш невеликий подарунок вам", – заявив командир десантно-штурмового взводу 247-го десантно-штурмового полку лейтенант Сергій Чувашов, вручаючи шеврон президенту.
– Це угруповання "Дніпро", так? – уточнив Путін.
– Так точно!
– Ви поступово наближаєтеся до Запоріжжя?
– Так точно!
– Успіхів вам.
Ця заява викликала здивування у всіх – від незалежних військових експертів до авторів Z-каналів, оскільки російська армія навіть близько не наближається до Запоріжжя.
До обласного центру, який Володимир Путін формально включив до складу Росії ще у жовтні 2022 року (після чого згадка Запорізької області з’явилася навіть у російській Конституції), російська армія не змогла дійти навіть на п’ятий рік вторгнення.
Навпаки, наступ російських військ на цій ділянці фронту зупинився кілька місяців тому. ЗСУ вдалося відновити контроль над Степногірськом – селищем, розташованим трохи на північ від Кам’янського та Степового, а також звільнити деякі території на межі Дніпропетровської та Запорізької областей.
Проте штабні документи, що стосуються дій 58-ї та 5-ї армій, які входять до угруповання "Дніпро" і діють на цьому напрямку, дають відповідь на питання, звідки Володимир Путін черпає впевненість у тому, що російська армія "щодня впевнено просувається вперед на всіх оперативних напрямках".
“Штурми” в кредит
Це ділянка фронту в Запорізькій області – за даними американського Інституту вивчення війни станом на 13 червня 2026 року. На ній позначені ті самі населені пункти Кам’янське та Степове, які, за словами лейтенанта Чувашова, який розмовляв з Путіним, штурмував його батальйон минулого року. Ділянка майже повністю збігається з картою українського проєкту Deepstate, який часто (з певною затримкою) відображає зміни на лінії бойового зіткнення.
Але, згідно з даними штабних карт та супровідних документів 58-ї армії, російські війська нібито давно залишили цю територію, просунувшись 9 квітня вглиб української території на 16-20 км на північ.
Офіційні заяви російської сторони відповідають штабним картам, за якими безпосередньо армія веде бойові дії, – і все це значно відрізняється від реальності.
Автор фото, Deepstate
Підпис до фото, Мала Токмачка в Запорізькій області вже стала мемом через кількість разів, коли росіяни звітували про її захоплення
Так, за даними російських генералів, під впевненим контролем їхніх військ перебувають населені пункти Річне – його “взяли” 30 січня, Приморське – з його взяттям Андрій Білоусов привітав військовослужбовців 108-го полку 15 лютого 2026 року, того ж дня “взяли” Запасне та Магдалинівку.
Зі взяттям Веселянки Білоусов привітав військових 247-го полку 4 березня. Ну, а зі взяттям Малої Токмачки, невеликого села в Запорізькій області, яке вже перетворилося на культурний феномен, міністр оборони Росії Андрій Білоусов привітав 42-гу мотострілецьку дивізію ще 17 листопада 2025 року. При цьому, за даними незалежних військових дослідників та супутникових знімків, цілком очевидно, що в червні 2026 року російські війська це село так і не захопили.
- “Кіборги Малої Токмачки”. Як село на Запоріжжі стало мемом і чому воно дійсно важливе
Остання заява російського міноборони про захоплення населеного пункту в Запорізькій області датована 4 червня, коли відомство оголосило про захоплення села Гуляйпільське (у повідомленні воно назване старою радянською назвою “Комсомольське”).
На штабній карті від 9 квітня фронт позначений таким чином, що проходить по межі цього села, розташованого на північ від так і не захопленої Малої Токмачки. Тобто і ця ділянка російської штабної карти вже “зафарбована”.
“Закраси” (сленгове позначення нанесення на військові карти територій як зайнятих або звільнених до появи надійних підтверджень контролю над ними). Російських генералів навіть провладні блогери часто звинувачують у надмірній прихильності до цього методу.
Автор фото, Russian Defence Ministry Press Service Handout/EPA/Shutterstock
Підпис до фото, Російська артилерійська установка
Подібне сталося і у випадку Запорізької області: карти американського Інституту вивчення війни та українського проєкту Deepstate показують, що всі ці населені пункти, розташовані на північ від залишеного російськими військами Степногірська, перебувають у глибокому тилу ЗСУ. Російські війська до них поки що не наблизилися.
Різниця між тим, що міністерство оборони “взяло” у своїх звітах і “зафарбувало” на штабних картах як території, що контролює Росія, і реальною лінією фронту в різних місцях може становити від 10 до 20 кілометрів.
“Закраси” та аванси
За “закрасами” (зафарбування. – Ред.) в російському генералітеті займаються далеко не лише керівники угруповання “Дніпро”. Так, наприклад, z-військкор Володимир Романов 14 червня писав, що подібну невідповідність між реальною лінією фронту та лініями на штабних картах нещодавно виявили на Костянтинівській ділянці фронту.
“Перевіряючі реально пішли до ЛБЗ (лінія бойового зіткнення. – BBC), бійці з ділянки висловлюють свою повагу тим двом полковникам, – написав він. – У результаті виявили невідповідність між реальною та заявленою ЛБЗ – до 17 кілометрів углиб. Знаєте, що зробило місцеве командування після такого розбору? Відправило 40 людей (включно з операторами БПЛА) на штурм “зафарбованої” ділянки. Усі 40 людей загинули за 2 години”.
“Випереджувальні доповіді та “зафарбування” навряд чи йдуть на користь наступальним російським військам, – попереджав 8 червня і автор великого провладного каналу “Рибар” Михайло Звінчук. – “Кредитні” рубежі на інших напрямках нерідко ставали причиною помилкової оцінки ситуації і, як наслідок, джерелом проблем”.
Найвідоміший “закрас” в історії російського вторгнення в Україну зробив командувач угруповання “Захід” генерал Сергій Кузовльов. Наприкінці 2025 року він доповів Володимиру Путіну, що військові його угруповання завершили штурм Куп’янська і повністю взяли його під контроль, за що отримав звання Героя Росії. Насправді ж Куп’янськ, навпаки, був зачищений військовими ЗСУ від російських військ, а всі карти об’єктивного контролю лінії фронту свідчать, що руїни міста перебувають під контролем ЗСУ.
“У нас Запорізька область – там кілометрами щодня просування. Кілометр двісті, кілометр триста, 800 метрів. По фронту стільки ж у глибину”, – говорив Володимир Путін 4 червня в Санкт-Петербурзі на міжнародному економічному форумі. А той самий z-військкор Романов коментував його слова так: “Запорізька область вириває пальму першості у гр. “Захід” за “закрасами” та авансами! Про Степногірськ президенту, мабуть, вирішили промовчати”.
Із Степногірська російські війська на той момент уже відступили.
Автор фото, Reuters
Підпис до фото, Бахмут у червні 2023 року
Нескінченний наступ
Ще восени 2022 року, після нищівної поразки російської армії на схід від Харкова, британський історик та військовий експерт Кріс Овен зазначав, що офіцери російської армії часто брешуть своєму начальству про реальний стан справ та стан свого підрозділу.
“Наслідки цієї брехні, ймовірно, були дуже тяжкими для російських військових. Командні рішення – де і коли атакувати та оборонятися – ухвалювалися явно на основі хибної інформації. Це призвело до численних непотрібних жертв та військових невдач”, – писав Овен, наводячи багато підтверджень сказаного.
Щоденні звіти офіційного представника Міноборони Росії генерала Конашенкова буквально розходилися на меми вже у 2022 році.
Наприклад, 26 червня 2022 року Конашенков відзвітував про знищення української військової техніки, кількість якої перевищувала її кількість на початок війни – навіть з урахуванням можливих поставок.
Конашенков більше не з’являється на телеекранах, але уявлення вищого російського керівництва про те, як складається ситуація на лінії фронту, принципово не змінилося.
Вивчення штабних документів 58-ї та 5-ї армій показує, що військова бюрократія не тільки нікуди не поділася, а й стала ще більш вимогливою щодо рапортів про досягнення.
Російські військовослужбовці повинні звітувати за кожен випущений снаряд – обґрунтовувати необхідність пострілу та доповідати про його результати. Можна припустити, що нікому не хочеться чесно писати у звіті: “промазали” чи “не знаємо, куди влучили”. У більшості відповідних граф стоїть позначка: “ціль пригнічена/уражена/знищена”. Такі звіти підсумовують усі напрямки, а підсумкова доповідь лягає на стіл вищому начальству.
При цьому звіти щодо використання БПЛА виглядають значно скромніше: позначку “ціль уражена” ставлять нечасто, частіше – “БПЛА збитий/пригнічений РЕБ противника/втрачено зв’язок” тощо. Ймовірно, у випадку з безпілотниками російське військове керівництво одному слову не вірить – потрібне візуальне підтвердження.
“Флаговтик” (на військовому сленгу так називають геолоковане фото- або відеозапис проникнення в тил противника та встановлення прапора) – це саме один із способів візуального підтвердження успіху.
Попри те, що такий успіх може бути спірним або тимчасовим, кадри з демонстрацією прапора є документальною фіксацією просування штурмових груп і використовуються як звіти, на підставі яких перемальовуються карти.
“Закраси” карт заради звітів дають спотворену картину ситуації на полі бою. Припустимо (про це пишуть багато російських військових), що у штабах підрозділів, що воюють, є різні карти – для звітів та з реальною лінією зіткнення. Але цим одним питанням проблему не вирішити.
Є й інші наслідки для російської армії:
- порушується координація дій. Наприклад, командування авіацією має вагомі причини для відмови від завдання ударів по “своїй” території, тобто позначеній на картах під російським контролем. А сухопутні підрозділи, щойно перекинуті на гарячу ділянку і ще не знайомі з реальним розташуванням сил на полі бою, ризикують несподівано наразитися на противника;
- заяви про взяті “в кредит” населені пункти дають ЗСУ інформацію про напрямки, на яких російські війська будуть зосереджувати зусилля проникнення;
- у російській армії згущується атмосфера загальної недовіри. Як пише відомий провладний канал “Два майори”, через незнання вищим командуванням реальної обстановки “окремі особи намагаються боротися не з противником, а зі своїми інформаційними ресурсами”. У свою чергу, в обізнаних військових та Z-блогерів наростає сумнів щодо адекватності вищого командування.
Схоже, російську військову бюрократію нинішній стан справ влаштовує. Принаймні, за безглузді “прапори” та хибні “закраси” в російській армії карають рідко (якщо взагалі карають). А ось заохочення за рапорти про чергове “взяття” чергового населеного пункту відбуваються регулярно.