Найінтимніший фільм Юлії Гонтарук, що створювався протягом 12 років
6 липня документальний фільм TO DIE TO LIVE вперше презентують на 60-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах. Режисерка Юлія Гонтарук разом із численною командою документалістів працювала над картиною протягом 12 років. Напередодні світової прем’єри ми розповідаємо, чому цей фільм заслуговує на увагу, хто стоїть за його створенням та яке значення ця прем’єра має для української команди.
Кадр з фільму TO DIE TO LIVE
Про що TO DIE TO LIVE
«Це зворушлива та багатогранна стрічка про те, як людина намагається примиритися зі смертю і наскільки потужним, врешті, є прагнення до життя. Це життєствердне кіно і мій шлях довжиною в 12 років», — ділиться режисерка Юлія Гонтарук.
Фільм відстежує долі трьох добровольців. Вони вирушили на фронт у 2014 році, коли російська агресія тільки почалася. Після повернення до мирного життя, герої стикаються з новим викликом: як знайти себе у світі, що, здавалося б, залишився незмінним, коли частина їхньої душі досі на війні? Але ледь їм вдається встановити крихкий мир і налагодити побут, спалахує повномасштабне вторгнення 2022 року. Війна знову кличе їх до бою. TO DIE TO LIVE охоплює 12 років цієї боротьби.
Кадр з фільму TO DIE TO LIVE
Про режисерку
На сьогодні Юлія Гонтарук є однією з найвідданіших та найглибших документалісток свого покоління. Вона — співзасновниця творчого об’єднання «Вавилон`13». Гонтарук фільмувала події Революції Гідності, а вже у 2014-му вирушила на Схід, де розпочала роботу над майбутньою стрічкою. Серед її робіт — фільм «Десять секунд» (2016) про обстріл Маріуполя, а також серія короткометражок «Фортеця Маріуполь» про захисників «Азовсталі», яка отримала премію «Золота дзиґа» і стала одним із перших кінематографічних свідчень тих подій.
Юлія Гонтарук
Команда фільму
Проєкт створено у копродукції України, Латвії та Словаччини. До продюсерської групи увійшли Юлія Гонтарук, Іванна Хіцінська («Королеви радості»), Олександра Братищенко («Крихка пам’ять»), Улдіс Цекулсі (The Jump), Катаріна Крначова та Ігор Савиченко («Коли падають дерева»).
«Для мене ця історія надзвичайно особиста. Мій батько був одним із тих, хто ще наприкінці 1980-х виходив на мітинги Народного руху України. Мама завжди була поруч і підтримувала його. Тому змалечку я зростала з усвідомленням, що незалежність — це не дар історії. Це щоденна боротьба, яка завжди має свою ціну. Саме тому для мене було важливо спродюсувати цей фільм. Наші герої стрічки не народилися героями. Вони просто не могли вчинити інакше. Ще у 2014 році вони зрозуміли, що росія веде війну не лише за території. Вона веде війну проти самого права України існувати як незалежній державі, мати власну мову, культуру, пам’ять і майбутнє», — наголошує продюсерка Іванна Хіцінська.
Іванна Хіцінська
Візуальну мову картини створили оператори Денис Страшний («Казка про коника») та Юрій Грузінов («Перша сотня»).
«Для мене цей фільм про той момент, коли ти ще можеш відкинути правду, але вже відчуваєш, що вона наздожене. Я не почав знімати війну у 2014 році — я був там раніше. Знімав Майдан, Небесну сотню. Тож, коли почалася війна і ми знімали вже в окопах, я не був новаком з камерою, який щойно все усвідомив. Я вже бачив, чим це закінчується. На Майдані оператор Слава Пілунський запропонував мені уявити російські танки в Києві. Я тоді відмахнувся — це звучало як щось з іншої реальності. Але десь у глибині душі я вже розумів, що він має рацію. Саме в той момент я визначив для себе чіткий дедлайн: доки можу тримати камеру — знімаю. Тому ми продовжували і продовжуємо це робити усі 12 років», — поділився кінооператор та військовослужбовець Юрій Грузінов.
Юрій Грузінов
Над монтажем працювали Роман Любий («Залізні метелики»), Уґіс Олте («Подвійні прибульці»), Микола Базаркін («Тиха повінь»), Ірина Стеценко («Рози. Фільм-кабаре»), Павло Зеленов та Петро Цимбал («Моя бабуся з Марсу»). Музику до стрічки створили Антон Байбаков («Українські шерифи»), Міро Тот («Слуги») та Антон Дегтярьов («Медовий місяць»), а за звук відповідали Андрій Рогачов («День Незалежності») та Андрій Нідзельський («Історія зимового саду»).
Значення прем’єри у Карлових Варах
Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах — найбільший у Чехії та найважливіший для Центральної та Східної Європи. Це престижний кіноогляд класу А, що ставить його в один ряд із фестивалями у Каннах, Берліні та Венеції.
«Світова прем’єра в Карлових Варах — це насамперед можливість представити міжнародній спільноті історію, яка народилася разом із сучасною Україною і розвивалася протягом дванадцяти років війни. Ми сподіваємося, що фільм стане не лише приводом для розмови про український досвід, а й допоможе глибше зрозуміти людей, які вже понад десятиліття вчаться жити, любити й будувати майбутнє, незважаючи на війну. Для всієї команди це також важливий сигнал того, що українські історії продовжують знаходити своє місце на найбільших міжнародних кінофестивалях», — розповіла продюсерка Олександра Братищенко.
Олександра Братищенко
В Україні стрічку також покажуть у 2026 році, але точна дата прем’єри наразі невідома.
За даними порталу: elle.ua