Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова виступила на Регіональному економічному форумі (організатор – Мінекономіки), що відбувся у Києві 21–22 вересня. Які демографічні проблеми має Україна, крім вимушених переселенців? Яким може бути населення країни через 10 років? Якою буде потреба у зовнішніх мігрантах? Та що з цим робити? Forbes наводить головне з виступу Лібанової.
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: перший список найкращих роботодавців для ветеранів, список перспективних молодих українців «30 до 30», 40 компаній, які вийшли на іноземні ринки під час війни, історії Марії Берлінської, Всеволода Кожемяки та загалом майже два десятки текстів.
Текст виступу скорочено та відредаговано для ясності.
Невтішні демографічні прогнози для України
По-перше, вичерпано потенціал демографічного зростання. Упродовж 60 років — з середини 1960-х – рівень народжуваності в Україні не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. Для того, щоб наступне покоління хоча б дорівнювало попередньому, 100 жінок повинні народжувати приблизно 215 дітей. У 2021-му ця цифра в Україні становила 120. Найнижчий рівень був у 2001-му – 109. Чи це найнижчий рівень в Європі, як часто говорять? Ні, не найнижчий. У 2021-му в Іспанії було 1,188. Але це дуже погано. Відповідно, кожне наступне покоління у нас є меншим, ніж попереднє.
По-друге, у нас дуже висока передчасна смертність. Передусім серед чоловіків. 42% двадцятирічних юнаків в Україні не доживають до 65 років, тобто помирають в період працездатного віку. Це дані на 2021-й, вони не враховують вплив війни. Він погіршить ситуацію. Для жінок цей показник складає 19%. Для порівняння: в сусідній Польщі ця цифра становить 27%. Це в основному результат нездорового способу життя.
Третє, доля людей віком 65+ вже перевищує частину молоді до 15 років на 20%.
Четверте, багаторічний масштабний відтік населення за кордон. До війни ми вважали, що за кордоном працює приблизно 3 млн українців. Через війну виїхало приблизно 6 млн осіб. Якщо додати «довоєнні» 3 млн, виходить вкрай небезпечна і погана цифра.
За даними Євростату на 1 серпня 2023-го, в країнах ЄС зареєстровано 4,1 млн українців. Хоча і до цієї цифри є питання, оскільки сальдо міграції через західні кордони України плюс Молдова становило 1,8 млн. Але я все одно орієнтуюсь на Євростат.
Getty Images
Найбільша концентрація наших мігрантів – в Німеччині, а не в Польщі, де починаючи з 1 серпня цього року, відпплив українців перевищує припливу. Але не думайте, що всі ці українці повертаються до України. Вони їдуть в багатші країни. Переважно до Німеччини, Чехії та Нідерландів. Це погана тенденція, оскільки люди віддаляються від кордонів. Досвід свідчить, що у такому разі шанси на їх повернення значно зменшуються.
За даними Верховного комісара у справах біженців, станом на березень у Росії та Білорусі перебувало близько 1,2 млн осіб. У інших країнах світу перебуває ще близько мільйона. Переважно це Велика Британія, США, Канада, Аргентина та Японія.
Населення України у 2033-му
Чисельність населення України в межах 1991 року станом на 1 січня 2023-го складає приблизно 37,6 млн осіб. Підконтрольних Україні територій – 31,6 млн. Якщо ми говоримо про прогноз на 2033 рік в межах 1991-го, розкид є дуже серйозним. Ми віддаємо перевагу діапазону 26–35 млн осіб. І, повірте, 35 млн – це надзвичайно оптимістичний сценарій. Різниця в сценаріях в основному ґрунтується на прогнозах щодо розвитку військових подій.
Тож Україну в будь-якому разі очікує депопуляція – незалежно від того, чи повернемо ми вимушених мігрантів, чи ні. Це означає, що робочої сили в Україні не вистачатиме.
Йдеться і про втрату людського капіталу. До 10 березня 2022-го щодня Україну залишало приблизно 100 000–120 000 людей. Виїжджали люди в основному з Києва і Харкова. Це активні громадяни, які не боялися їхати – не кожна жінка могла б виїхати сама з дітьми. 70%, що перебувають у Німеччині, мають вищу освіту. Очевидно, що вони можуть адаптуватися. До того ж третина тих, хто виїхав, – це діти до 18 років. Якщо вони отримують освіту за кордоном, нам буде дуже важко їх повернути.
Що менше у нас працездатного населення порівняно з пенсіонерами, тим більше навантаження на тих, хто працює. А це податки. Це означає, що вони не будуть низькими. Наслідок – підприємцям буде вигідніше відкривати свій бізнес в інших країнах, а не в Україні.
Старіюче населення означає меншу долю молоді, найкреативнішої частини населення, що здатної засвоювати нові знання, навички і професії. Ще один неприємний наслідок – серед електорату домінуватимуть люди старшого віку. Для цієї категорії характерним є певний патерналізм. І політикам різних політичних сил доведеться це враховувати.
Як може змінитися карта розселення українців
Я переконана, що нас також чекає зміна системи розселення по країні. У цьому сенсі я б виділила кілька кластерів. Перше, західні території, на які сьогодні і уряд, і бізнес зараз роблять ставку. Проте є такий термін «екологічна ємність території». Я спілкувалася про це з екологами з Академії наук. Їхній висновок: екологічна ємність західного регіону, за винятком Франківщини і Львівщини, вже вичерпана. Це означає, що додатково там практично нічого не можна побудувати.
Наступний кластер – північно-східні регіони, Харківщина, Сумщина, Чернігівщина. На мою думку, звідти треба якомога швидше забрати все, що повʼязано зі стратегічними галузями, оскільки, навіть коли війна закінчиться, ми не можемо бути впевнені, що вона не почнеться знову. Але також дуже важливо не допустити знелюднення цих територій. Якщо Харківщина ще може «виїхати» завдяки Харкову, то Сумщина і Чернігівщина – я не бачу таких перспектив. Можливо, варто вивчити досвід Ізраїлю в цьому сенсі – як він розвиває райони, наближені до Палестини, як мотивує бізнес та громадян жити і працювати там.
Панорама міста Суми Фото Shutterstock
Третій кластер – це південно-східні території. У нас є проблема з Новою Каховкою. Хоча екологи кажуть, що відновлення там відбуватиметься, про пустелю у цьому регіоні не йдеться. Просто система поливу має бути зовсім іншою. Інша справа, що і до війни Херсонська область була серед регіонів з найнижчим населенням. Тут також є Одеська область. Там свої проблеми, але я сподіваюся, що Одеса витягне принаймні Одеський регіон.
Четвертий кластер – центральна Україна. Тут, на мій погляд, є найбільші можливості для релокації та більш щільного заселення. Екологічна ємність тут далека від вичерпання.
Пʼятий – метрополіси. Київ, Одеса, Дніпро, Харків, Львів і, сподіваюсь, відновляться метрополійні функції Донецька. Чому я звертаю на це увагу? Україна ще довгий час залишатиметься бідною країною. У бідних країнах населення, як правило, концентрується саме навколо метрополісів.
Яких помилок варто уникати, думаючи про покращення демографії
Окрім того, що думати над тим, як поліпшити демографічну ситуацію, нам важливо розуміти, що є також речі, які ніколи не можна робити.
Соцвиплати працюють не завжди. Вважається, що щоб підвищити народжуваність, потрібно підвищити державні виплати за народження дітей. Але, по-перше, будь-які виплати працюють три, максимум чотири роки. Це показав ще досвід в Франції, яка першою запроваджувала це після Другої світової війни. По-друге, ні в якому разі жодний соціальний трансферт (за винятком трансферту для інвалідів) не може бути більшим за середню заробітну плату. І якщо у нас низькі зарплати, у нас не можуть бути великі соціальні трансферти. Тому що інакше втратиться мотивація працювати.
Реформа системи охорони здоровʼя – не панацея. Фахівці ВООЗ говорять про те, що стан громадського здоровʼя залежить від таких чинників: 50% – спосіб життя, по 20% – генетика та екологія і тільки 10% – система охорони здоровʼя. Тому давайте не плекати надії, що будь-яка медична реформа миттєво призведе до підвищення тривалості життя в Україні. Цього не буде.
Умови праці важливі. Коли я чую, що на підприємствах не можна проводити перевірки, то погоджуюсь з фінансовими питаннями, але не з тим, щоб взагалі не перевіряти умови праці. Я дуже не впевнена, що українські роботодавці, за деякими виключеннями віддано дбають про своїх працівників.
Чи варто боротися з міграцією
Досвід Балканських країн показав, що після війни в регіоні до країн походження повернулося 30% біженців. Це при тому, що сербів практично вимушено висилали з Німеччини, яка тоді майже ніяк не була зацікавлена в додатковій робочій силі, оскільки розбиралася з возʼєднанням з НДР. Зараз ситуація зовсім інша. Німці безкоштовно навчають наших мігрантів німецької мови. Це навряд чи для того, щоб вони повернулися до України зі знаннями німецької мови. Якщо вірити поляками (я боюся вірити в цей показник, але вони переконують мене, що це так), 70% наших мігрантів працюють.
Я переконана, що нам не варто зупиняти чи обмежувати міграцію. Це ключовий канал обміну технологіями, культурними надбаннями, новим мисленням. Глобалізація без міграції взагалі неможлива. Ми маємо робити акцент на тому, щоб трудова міграція не перетворювалася на стаціонарну. Щоб люди працювали за кордоном, але зрештою поверталися сюди.
Є багато ідей про те, як стимулювати мігрантів повернутися. Наприклад, за допомогою безкоштовного житла. Але цього робити не можна, як би ми не були зацікавлені в їх поверненні.
Українці у Гданську, Польща Фото Getty Images
Один з результатів війни – надзвичайна єдність українців. Її не можна втратити. Але у нас вже є певний поділ суспільства. Я бачу чотири групи. Перша – учасники війни (йдеться саме про бойові дії, це не про Міністерство оборони). Друга – ті, хто нікуди не виїжджав. Третя група – ті, хто виїздив, але в межах України. Я думаю, що після війни ще матиме значення, на який період вони виїжджали. Четверта – хто виїхав за кордон. Це не розкол, його немає. Але є поділ суспільства. Якщо ми допустимо щоб цей поділ перетворився на розпад, це буде катастрофою.
Важливо, щоб на всіх рівнях ми пропагували відмову від політики дешевої робочої сили. Якщо бізнес не зрозуміє, що зарплата в Україні має становити близько 70% зарплати в сусідніх країнах (не рахуючи Німеччину, це інша ситуація), ми не зможемо мотивувати людей працювати тут.
Підготуватися до 300 000 іноземних мігрантів щороку
Ми не можемо відмовитися від імігрантів. Нам буде не вистачати будівельників. Доведеться інвестувати у робочу силу ззовні. До цього потрібно підготувати населення. Я не знаю, як бабуся в українському селі буде сприймати абсолютно іншу зовні людину з іншим способом життя.
Також потрібно розробити політику, яка б змусила емігрантів прийняти українську систему цінностей. Інакше ми отримаємо багато негераздів. Як я завжди кажу, еміграція – це проблема бізнесу. А іміграція – проблема уряду. Щоб втримати населення на рівні 30 млн нам потрібно щороку залучати блищько 300 000 мігрантів. Це багато. І, це будуть, ймовірно, не поляки чи білоруси, а люди з бідніших країн.
