Новий серіал від Prime Video про дорослішання, ностальгію та покоління, яке вміє говорити про свої почуття
У центрі нової молодіжної драми від Prime Video, «Стерлінґ Пойнт», — 17-річна Анна Джейкобсон. Вона має багатоетапний догляд за шкірою, генератор білого шуму, абсолютно не цікавиться вечірками і має чітку мрію — вступити до Wharton School. На перший погляд, Анна мало схожа на героїнь класичних підліткових драм. І саме в цьому криється одна з головних унікальних рис серіалу: він демонструє, наскільки змінилося саме уявлення про підлітковий вік за останні 10–20 років.
Сюжет розгортається протягом одного літа на віддаленому канадському острові, який Анна та її брат успадковують після смерті дідуся — людини, з якою вони багато років не підтримували зв’язку. Те, що мало бути звичайною літньою поїздкою, поступово перетворюється на занурення у життя місцевої молоді, розкриття сімейних таємниць та власні дорослі проблеми. Острів стає своєрідною територією між дитинством і дорослістю — місцем, де звичні правила вже не діють.
«Стерлінґ Пойнт» гармонійно вписується у нову хвилю молодіжних драм, до якої також належать такі проєкти, як «Поза кампусом» та «Літо, коли я стала красивою». Їх об’єднує більш спокійний ритм, виразна естетика, велика увага до деталей та відчуття ностальгії. Це вже не ті історії про підлітків, де кожна серія мала б завершуватися гучним скандалом, любовним трикутником чи черговою катастрофою. Натомість вони дозволяють персонажам проживати свою юність, закохуватися, робити помилки, сваритися та намагатися зрозуміти, ким вони прагнуть стати.
Можливо, саме тому подібні серіали знаходять відгук не лише у підлітків. Студії роками робили ставку на знайомі франшизи, однак глядачам не завжди потрібні повторювані історії. Значно важливішими можуть бути знайомі почуття — закоханість, самотність, прагнення сподобатися, страх зробити невірний вибір, перше відчуття свободи. Те, що хтось переживає зараз, а хтось інший — багато років тому. Підліткові драми надають можливість одночасно дивитися у майбутнє та ненадовго повертатися у минуле.
Ще одна характеристика нової хвилі — підлітки нарешті поводяться як підлітки. Сучасні серіали все менше намагаються наділити своїх персонажів «дорослими» рисами за замовчуванням. Натомість вони показують незграбність переходу до дорослого життя, суперечливі перші стосунки, невпевненість у собі та ті моменти, коли людина вже прагне самостійності, але ще не зовсім розуміє, що з нею робити. Романтика тут також залишається важливою, але вже не обов’язково перетворюється на казковий ескапізм.
Герої у «Стерлінґ Пойнт» читають Бессела ван дер Колка та «Тіло веде лік» і дорікають одне одному за уникаючий тип прив’язаності. Вони виросли в епоху психологічного лексикону, вміють говорити про свої емоції, знають, що таке терапія, і регулярно аналізують власну поведінку. Водночас ця емоційна грамотність не робить їх менш підлітками: вони все одно помиляються, закохуються, ревнують, уникають розмов і намагаються зрозуміти себе.
Саме ця суперечність і робить «Стерлінґ Пойнт» цікавим. Серіал не намагається романтизувати підлітковість, але й не зображує її як суцільну кризу. Тут достатньо подій, щоб утримувати увагу, але недостатньо хаосу, щоб нервова система перевантажилася, як під час перегляду останнього сезону «Ейфорії».
Тож якщо вам давно не 17, це зовсім не означає, що «Стерлінґ Пойнт» не для вас. Можливо, навпаки: іноді найкращий спосіб згадати власну юність — подивитися, якою вона стала для тих, хто переживає її сьогодні.
За матеріалами: elle.ua