Автор фото, USAF/Getty Images
Підпис до фото, Міжконтинентальна балістична ракета Minuteman під час випробувань. Один з елементів ядерного арсеналу США
Сполучені Штати переглядають свою доктрину ядерного стримування. Вашингтон готується одночасно стримувати Росію та Китай, чий арсенал швидко зростає. До того ж, незабаром закінчується термін дії останнього договору, який обмежує ядерні озброєння США та РФ.
Одним із нових напрямків стратегії може стати ширше застосування нестратегічної ядерної зброї, а також посилення ролі союзників у стримуванні.
NBC News першою повідомила про новий план Пентагону: США прагнуть бути готовими одночасно стримувати Росію та Китай, при цьому роблячи більший акцент на нестратегічній, тобто тактичній ядерній зброї. Про такий зсув в американській ядерній політиці експерти говорили й раніш.
BBC пояснює, як виклики з боку Росії та Китаю можуть вплинути на підходи США до ядерного стримування.
Зміцнення китайських збройних сил – не єдиний чинник, що спонукає США переглядати свою стратегію.
Європа знову опинилася під загрозою ядерної війни — можливо, найбільшою від часів розпаду СРСР.
Росія застосовує проти України ракети, які теоретично можуть нести ядерні боєголовки, хоча наразі вони оснащені звичайними. Кремль тим часом тестує та демонструє нові види озброєнь.
Ще один аспект — протистояння США та Ізраїлю з Іраном. Хоча ядерна зброя в цьому конфлікті не застосовувалася, президент США Дональд Трамп погрожував Ірану повним знищенням. 7 квітня він заявив, що “сьогодні вночі загине ціла цивілізація”, якщо Іран відмовиться від участі в мирних переговорах.
Однією з причин американських ударів по Ірану у 2025–2026 роках Вашингтон називав іранську ядерну програму.
Адміністрація Трампа нині змінює підхід до стримування, розширюючи можливості для так званої “контрольованої ескалації”. Одним з інструментів у цій моделі може стати нестратегічна ядерна зброя.
Офіційно деталі нової стратегії США не розголошуються. Однак останніми місяцями її можливі принципи та підходи обговорювалися в аналітичних звітах, зокрема Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS).
Про підготовку нового документа також повідомляє NBC News. У публікації від 5 серпня видання посилається на п’ять джерел, обізнаних з його змістом.
Існує ще одна зміна: США хочуть, щоб союзники несли більшу відповідальність за власну безпеку. В експертних колах, близьких до адміністрації, це називають “розподіленим стримуванням” — коли країни-союзники беруть на себе більше зобов’язань щодо власної оборони та ядерного стримування у своїх регіонах.
У Стратегії національної оборони США, опублікованій у 2026 році, зазначено: у Європі та інших регіонах союзники мають відігравати головну роль у протидії загрозам, які їх безпосередньо стосуються. США обіцяють надавати допомогу, але вона буде “обмеженою”.
Розробкою нового проєкту ядерної стратегії керує глава політичного управління Пентагону Елбридж Колбі.
Контрольована ескалація
Суть ідеї полягає в тому, що у війні, де можливе застосування ядерної зброї, США прагнуть мати можливість керувати рівнем напруження на кожному етапі.
Головним інструментом тут є ядерне стримування.
Проте стратегічна ядерна зброя не підходить для кожного сценарію. Її потужність настільки велика, що застосування може одразу призвести до катастрофічних наслідків. Тобто, це не найкращий інструмент, якщо потрібно поступово нарощувати тиск на противника.
Наразі ядерне стримування між наддержавами забезпечують стратегічні ядерні сили. До них належать міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети на підводних човнах і стратегічні бомбардувальники. У сукупності ці три компоненти називаються ядерною тріадою.
Автор фото, Liu Xinwu/VCG via Getty Images
Підпис до фото, Балістична ракета DF-26D під час військового параду на площі Тяньаньмень у Пекіні, 3 вересня 2025 року
Але що робити, якщо країні загрожує не такий самий потужний ядерний арсенал, а значно менша за масштабом ядерна зброя?
Прихильники нового підходу вважають, що в такій ситуації звичайної зброї може бути недостатньо. Водночас погроза повного знищення цілої країни ядерним ударом може звучати настільки радикально, що противник просто не повірить у готовність США піти на такий крок.
Саме тому Вашингтон прагне мати більше опцій — між звичайною зброєю та повномасштабним ядерним ударом.
“Якщо ви справді хочете, щоб розширене стримування працювало, політичне керівництво повинно мати такі варіанти дій, які воно справді готове застосувати”, — цитує NBC одного зі своїх співрозмовників. Інакше у США залишаться лише крайні варіанти, а противник може не повірити, що Вашингтон справді готовий ними скористатися.
США вже володіють нестратегічною ядерною зброєю — переважно авіабомбами B61. Їх зберігають у Бельгії, Німеччині, Італії, Нідерландах і Туреччині. Але контроль над цією зброєю залишається за США: рішення про її застосування ухвалює американське керівництво.
Існують і інші, новіші системи. Наприклад, ядерна боєголовка зниженої потужності W76-2, яку встановлюють на балістичні ракети Trident II D5 американських підводних човнів. Також США розробляють морську крилату ракету з ядерною боєголовкою SLCM-N.
Втім, у Пентагоні вважають, що нинішнього арсеналу недостатньо — США потребують більше можливостей для стримування противника.
Китайська загроза
До лютого 2026 року стратегічні ядерні сили Росії та США регулював договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь — СНО-3.
Він не охоплював нестратегічну ядерну зброю. Певною мірою її стосувався інший договір (ДРСМД), який забороняв наземні ракети середньої та меншої дальності. Водночас він дозволяв розробляти й виробляти авіабомби, торпеди, артилерійські снаряди та міни.
Ракети меншої дальності можуть долати відстань 500–1000 км, середньої — 1000–5500 км. Їх запускають з мобільних установок або шахт. Такі ракети можуть нести звичайні боєголовки, але їх також можна оснащувати ядерними.
Наскільки складно протидіяти такій зброї, продемонструвала війна з Іраном. У середині травня ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман писав, що, за оцінками американської розвідки, за місяць Іран зміг відновити до 90% ракетних підземних комплексів і тунелів, а також близько 70% пускових установок і ракет, які мав до війни.
Звісно, Іран має унікальний досвід у створенні та застосуванні ракетних сил. Але цей приклад демонструє головне: така зброя може становити серйозну небезпеку, а ліквідувати її звичайними засобами непросто.
Китай не брав участі ні в СНО-3, ні в ДРСМД. У Вашингтоні це давно вважалося проблемою: поки США та Росія обмежували свої ядерні арсенали, Китай міг розвивати свої без жодних таких зобов’язань.
При цьому можливості Китаю швидко нарощувати ядерний арсенал є значними — і Пекін ними користується.
У звіті Пентагону за 2025 рік зазначено, що Китай розробляє ядерні боєприпаси потужністю менш як 10 кілотонн. За оцінкою американських військових, Пекін прагне мати можливість не просто погрожувати ядерною зброєю, а й точніше контролювати, наскільки далеко заходить ядерна ескалація.
Китай уже має ракети, які надають йому такі можливості. Серед них — балістична ракета середньої дальності DF-26 та авіаційна балістична ракета, що запускається з бомбардувальника H-6N. За даними Пентагону, це високоточна зброя, призначена для ударів по цілях на полі бою. Вона також може нести ядерні боєприпаси малої потужності.
Для Китаю це особливо важливо, оскільки його головні військові амбіції пов’язані не стільки з глобальним протистоянням, скільки з Азійсько-Тихоокеанським регіоном — і передусім із Тайванем. Тому ракети середньої та меншої дальності для Пекіна мають особливу цінність.
Європа під прицілом “Орєшника”
У Європі загострюється протистояння Росії та країн НАТО. Москва нарощує нестратегічний ядерний арсенал — зокрема, ракети “Іскандер”, “Калібр”, “Кинджал”, “Циркон”, Х-22 та Х-32. Росія вже застосовує їх проти України, хоча й зі звичайними боєголовками.
Водночас комплекси “Іскандер” з тактичними ядерними боєголовками розміщені в Білорусі. Росія та Білорусь також проводять із ними спільні навчання.
Автор фото, AFP
Підпис до фото, "Іскандер-М" — російська ракета, здатна нести ядерний заряд. Такі комплекси Росія розмістила, зокрема, в Білорусі
Росія вже тричі застосовувала проти України ракету середньої дальності “Орєшник”. До цього класу належать ракети, здатні долати від 1000 до 5500 км. На Заході їх додатково поділяють на дві категорії: ракети дальністю 1000–3000 км і так звані проміжні — від 3000 до 5500 км.
Ідея “розподіленого стримування”, коли союзники беруть на себе більшу частину відповідальності за власну безпеку, у Європі вже поступово втілюється на практиці.
Дві європейські країни володіють власною ядерною зброєю — Велика Британія та Франція. Британський ядерний арсенал є частиною системи ядерного стримування НАТО. Франція ж проводить власну, незалежну ядерну політику.
У березні 2025 року Франція запропонувала створити систему колективного ядерного стримування на основі власного ядерного арсеналу. За задумом, країни-партнери зможуть розміщувати на своїй території французькі літаки з ядерною зброєю.
Для Франції це означатиме розширення дальності застосування її ядерних сил, а для партнерів — своєрідну французьку “ядерну парасольку” над ними.
До цієї ініціативи вже долучилися Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Данія, Польща, Швеція, Греція та Норвегія. Згодом до неї можуть приєднатися й інші європейські країни.
Окремо Велика Британія веде з Францією переговори щодо спільного підходу до ядерного стримування.
Чим небезпечна “мала” ядерна зброя
Ідея розширення ядерного арсеналу за рахунок боєприпасів малої потужності має чимало критиків.
NBC наводить думку: чим більше варіантів застосування ядерної зброї матимуть США, тим складніше буде готувати військових до її використання. У підсумку це може послабити американські ядерні сили, зокрема стратегічні.
Існує й інша проблема — нова гонка озброєнь. США та їхні союзники нарощуватимуть арсенали, а Росія і Китай навряд чи залишаться осторонь.
Але головний ризик, на думку критиків, полягає в іншому: менш потужну ядерну зброю може бути легше застосувати. Саме слово “тактична” чи “нестратегічна” може створювати хибне враження, ніби наслідки такого удару будуть обмеженими.
Проблема в тому, що ядерний удар не стає безпечнішим лише через меншу потужність боєприпасу. Сам факт застосування ядерної зброї у війні може запустити ланцюг подій, який призведе до повномасштабної ядерної війни.
“Якщо у конфлікті з іншою ядерною державою буде застосовано ядерну зброю, ніхто не може гарантувати, що навіть найменший за масштабом удар залишиться обмеженим”, — сказав NBC виконавчий директор некомерційної організації “Асоціація з контролю над озброєннями” Деріл Кімболл.
Тому, за його словами, прагнення Вашингтона контролювати ядерну ескалацію може виявитися ілюзією.