Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Філіп Моррісон свідчить в Сенаті у грудні 1945 року
9 серпня 1945 року японське місто Нагасакі зазнало удару плутонієвої бомби, що поклало край Другій світовій війні. Три десятиліття по тому, в інтерв’ю ВВС американський фізик, який брав участь у створенні цієї зброї, пояснив, чому зупинити її застосування було неможливо, а також розкрив інформацію про плани щодо подальшого використання такої зброї.
"Це було не через байдужість до долі людства — навпаки, саме турбота про людство. Можливо, саме в цьому полягала наша помилка".
Минуло тридцять років від часу, коли американський фізик Філіп Моррісон долучився до підготовки атомного бомбардування Нагасакі 9 серпня 1945 року.
В інтерв’ю ВВС він відкрито поділився міркуваннями щодо рішень, ухвалених у дні та тижні, що передували цьому безпрецедентному вибуху.
Моррісон відіграв ключову роль у Мангеттенському проєкті — надсекретній програмі союзників зі створення першої ядерної зброї, працюючи у лабораторії Лос-Аламоса. Керівником лабораторії був його колишній викладач Дж. Роберт Оппенгеймер.
Моррісон був присутній на випробуванні "Трініті" (першому випробуванні атомної бомби) 16 липня 1945 року. Саме він транспортував плутонієвий заряд бомби в автомобілі до Нью-Мексико, тримаючи його на колінах. Згодом він вирушив на невеликий острів Тініан, розташований на південь від Сайпану, аби допомогти у складанні плутонієвої бомби "Товстун" (Fat Man), яку пізніше скинули на Нагасакі.
9 серпня — лише через три дні після бомбардування Хіросіми — він керував завантаженням цієї бомби на літак B-29.
Саме на Тініані американські військові збудували об’єкт, який Моррісон назвав "найбільшим аеродромом у світі".
"Величезний кораловий хребет було частково знесено для вирівнювання поверхні та побудови шести злітно-посадкових смуг… кожна майже дві милі завдовжки", — ділився він у своїх свідченнях перед комітетом Сенату в грудні 1945 року.
Масштаб руйнувань
Автор фото, Corbis via Getty Images
Підпис до фото, Удар по Нагасакі 9 серпня 1945, вид з літака
У своїх свідченнях Моррісон також описав масштаби підготовки до масованих бомбардувань японських міст запалювальними бомбами:
"Щодня в гавані стояли танкери, наповнені тисячами тонн авіаційного палива… Великі літаки рухалися широкими злітно-посадковими смугами… Кожні 15 секунд у повітря піднімався черговий B-29. Це тривало півтори години… Тисяча літаків B-29 раз за разом знищували цілі квартали міст за один наліт".
Натомість, за його словами, "атомна бомба була чимось зовсім іншим".
"Не було жодних суден із запалювальними боєприпасами. Замість численних техніків-зброярів та складів з боєприпасами — лише близько 25 фахівців з Лос-Аламоса, кілька ангарів типу "Квонсет" [збірні металеві споруди], переобладнаних на лабораторії, та одна укріплена будівля. Виліт відбувся після опівночі. Аеродром був порожнім… І лише один літак, гуркочучи, проїхав смугою, злетів і взяв курс на ворожі міста", — розповів він.
Автор фото, Hulton Archive/Getty Images
Підпис до фото, Наслідки атомного бомбардування Хіросіми, 1945
Хоча оцінки різняться, вважається, що від безпосереднього вибуху атомної бомби в Нагасакі загинуло 40 000 осіб, а загальна кількість жертв бомбардування протягом наступних п’яти років перевищила 100 000 осіб. У Хіросімі миттєво загинуло щонайменше 80 000 людей, а загальна кількість загиблих сягнула близько 140 000 через опіки, травми та гостру променеву хворобу.
Згодом Моррісон оглядав масштаби катастрофічних руйнувань у цих двох японських містах у складі офіційної наукової групи з оцінки збитків і особливо запам’ятав один випадок у Хіросімі.
"Японський чиновник стояв серед руїн і сказав нам: "Усе це — від однієї бомби. Це нестерпно", — згадував він.
- 80 років після Хіросіми та Нагасакі: наукове обґрунтування та людська ціна атомних бомбардувань
"Один літак з однією бомбою знищив величезну територію міста — зрівняв її з землею й майже не залишив шансів на спротив чи порятунок, на відміну від удару силами тисячі літаків".
Проте Моррісон сподівався, що атомну бомбу не доведеться застосовувати в бойових умовах. Він очолював групу молодих фізиків з Лос-Аламоса, які виступали за її публічну демонстрацію перед будь-яким використанням проти Японії.
Моррісон — якому було 30 років, коли він керував збиранням бомби "Товстун" на острові Тініан — хотів "запросити міжнародну делегацію в пустелю".
"Але в умовах війни це була лише мрія", — розповів він ВВС у 1975 році.
"Нездоланна динаміка"
Підпис до фото, Про підготовку до атомного бомбардування японських міст американський фізик Філіп Моррісон розповів в інтерв’ю ВВС у 1975 році
Фізик описував відчуття "нездоланної динаміки" — навіть тоді, коли стало очевидно, що нацисти зазнають поразки. І все ж, як він пояснював, "війна продовжувалася, ми наближалися до грандіозної битви на Тихому океані… тож зупинитися було неможливо".
На думку Моррісона, єдиним чинником, здатним змінити хід подій, був президент США Франклін Д. Рузвельт, який помер у квітні 1945 року.
"Єдиний шанс суттєво змінити позицію США, на мою думку, полягав би в збереженні життя Рузвельта… [який] помер у розпал розробки — ще до того, як ми дізналися, що бомба спрацює, і до того, як було визначено, як саме її застосовувати", — зазначив Моррісон.
"Гадаю, він був єдиною людиною, яка мала достатній авторитет та вплив в уряді, щоб зупинити цей жахливий розвиток подій", — додав він.
Коли президентом став Гаррі С. Трумен, він навіть не знав про існування цього проєкту й дізнався про нього лише після складання присяги. Вже за три з невеликим місяці йому довелося віддати наказ про бомбардування.
"Це правда, що саме він ухвалив це рішення, але, гадаю, справедливо буде сказати, що й саме рішення сформувало його, — стверджував Моррісон. — Змінити все після стількох років роботи та зупинити процес — це був би справді сміливий крок… але зі смертю Рузвельта цей шанс фактично зник".
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Група американських вчених, які працювали над бомбою, на військовій базі США. Філіп Моррісон – третій з правого боку
За словами Моррісона, та сама нездоланна сила вплинула й на рішення скинути дві бомби одна за одною.
"Їх не розглядали як першу та другу бомби окремо. Командирам було доручено: "Скиньте першу бомбу, а потім якнайшвидше скиньте другу". Потрібна була б сильна особистість у Вашингтоні, щоб оцінити потужний ефект від першої бомби… і сказати: "Що ж, почекаймо з другою". Це вимагало б глибокого осмислення на найвищому рівні, здатності збагнути складні взаємозв’язки та донести відповідні накази до потрібних генералів", — розповів ВВС науковець.
Отже, відбулися два бомбардування — і, як розповів Моррісон, планувалися й інші.
"Початкове рішення полягало в тому, що ми продовжуватимемо скидати ці бомби протягом року, якщо виникне потреба… Мені доручили розробити відповідний план, — розповів він ВВС. — У мене був план, схема, графік, людина, яка мала мене замінити, і домовленості щодо переміщень туди й назад".
Невідомо, чи зміг би він продовжувати це робити після того, як він та інші науковці з Лос-Аламоса побачили наслідки.
"Ми чудово усвідомлювали — на рівні розуму — як короткострокові, так і… ті жахливі довгострокові наслідки. Але це знання ґрунтувалося лише на читанні книг і вивченні цифр, — пояснив він. — А між цифрами… і спогляданням реальності — реальності життя і смерті — існує величезна різниця, що має значення для кожного, для всього світу. Тож, гадаю, ми знали про це, але не відчували цього по-справжньому".
Моррісон також розповів про реакцію на базі на тихоокеанському острові в ніч, коли було здійснено бомбардування Хіросіми.
"Тієї ночі влаштували гучну вечірку, але більшість науковців на неї не пішли. Військовослужбовці — льотчики, солдати — пили. Вони знали, що війна добігає кінця. Це виглядало й відчувалося як величезна перемога". Натомість науковці, як пам’ятав Моррісон, "сиділи похмурі й думали… про кінець світу".
Утім, у період, що передував бомбардуванням, Моррісон не відчував потреби вийти з Мангеттенського проєкту.
"Попри рішучий і наполегливий внутрішній опір цьому, я не бачу, як міг би вчинити інакше. Я жодного разу не думав про те, щоб зупинитися".