Українська авіаційна галузь зберігає потенціал та кадри попри війну, але потребує державної підтримки. Включення авіабудівних підприємств до Defence City є ключовим для подальшого розвитку.
Російська війна проти нашої держави не стерла з карти авіаційну Україну. Попри закритий повітряний простір для цивільної авіації, постійні обстріли та втрату низки потужностей, галузь зберегла ключове – школу інженерної думки, високопрофесійні кадри та підприємства, здатні працювати в найскладніших умовах. Унікальний досвід, накопичений роками, не лише витримав випробування, а й довів свою цінність для держави. Сьогодні українська авіація має шанс на значний розвиток – як у секторі оборони, так і в цивільній інфраструктурі. Але це стане можливим лише за умови стратегічної державної підтримки – політичної, економічної та регуляторної, пише УНН.
Державна програма: фрейм для перезапуску
Ще до повномасштабного вторгнення в Україні була затверджена Державна цільова науково-технічна програма розвитку авіаційної промисловості на 2021-2030 роки. Вона передбачає розвиток конкурентоздатних авіаційних технологій, локалізацію виробництва, імпортозаміщення, створення нових пасажирських і вантажних літаків (зокрема сімейства Ан), вертольотів, двигунів, безпілотників, тренажерів, сертифікацію відповідно до міжнародних стандартів та нарощення експорту.
Крім того, впродовж 2010-2025 років в Україні діяли податкові та митні пільги для авіабудівних підприємств, інвестиційні стимули у вигляді податкового кредиту на науково-дослідні та конструкторські розробки, прискореної амортизації, а також експортна підтримка у формі державних гарантій і страхування експортних контрактів.
У комплексі ці кроки забезпечували базові умови для збереження та розвитку авіаційної галузі навіть в умовах зростаючих ризиків.
Чого вдалося досягнути?
Одним із лідерів і впізнаваних у світі брендів української авіації залишається ДП “Антонов”. Попри війну підприємство продовжує роботу над новими зразками техніки та модернізацією існуючих. Зокрема завершено глибоку модернізацію важкого транспортного літака Ан-124-100, який зберігає свою унікальність і затребуваність у світі. Розвивається виробництво транспортного літака Ан-178, створеного вже після 2010 року.
Крім того, на ДП “Антонов” створено цілу низку нових типів літаків, у тому числі: легкий багатоцільовий літак Ан-38, регіональний турбогвинтовий пасажирський Ан-140, середній військово-транспортний літак короткого зльоту та посадки Ан-70, регіональні реактивні Ан-148, Ан-158, літак-демонстратор Ан-132Д. Поповнилися сімейства Ан-74 і Ан-32. Було модернізовано та розпочато комерційну експлуатацію Ан-225. “Авіалінії Антонова” зайняли помітне місце на ринку вантажних авіаперевезень.
Важливо відзначити, що двигуни для “українських пташок” – результат роботи саме українських спеціалістів. Зокрема, підприємство “Мотор Січ” забезпечує виробництво та модернізацію авіаційних двигунів для літаків і вертольотів. Компанія поступово відмовилася від російських комплектуючих і сьогодні працює як на потреби Збройних сил, так і на експорт, підтримуючи критично важливу складову оборонної авіації. За останні роки “Мотор Січ” вивела на ринок п’ять нових типів авіаційних двигунів. Ці розробки користуються стабільним попитом як в Україні, так і на міжнародному ринку.
Важливу роль у підтримці українського авіапарку техніки відіграє і державне підприємство “Авіакон”, яке займається ремонтом і дообладнанням вертольотів типу Мі‑8 та Мі‑24. Підприємство, серед основного, виконує капітальні ремонти, оновлення авіоніки та встановлення систем захисту.
Завдяки унікальному авіапарку, українські авіакомпанії поступово завойовують ринок послуг гуманітарних перевезень для міжнародних організацій та урядів. У зв’язку із санкційними обмеженнями Україні вдалося витіснити росію і досягти 43% частки обслуговування місій ООН, демонструючи таким чином здатність надавати високоякісні авіаційні послуги, бути конкурентоздатними за умови найвищих вимог, мати високоякісних спеціалістів та відповідні сертифікації.
Наприклад, “Авіакомпанія Константа” під керівництвом Романа Мілешка є найбільшим приватним експлуатантом літаків “Ан” в Україні. Компанія не лише зберегла флот і технічну базу, а й продовжує обслуговувати та модернізувати авіатехніку для військових, державних та міжнародних структур. Літаки авіакомпанії виконують гуманітарні місії, долучені до Всесвітньої продовольчої програми, доставляють допомогу у зони катастроф і підтримують міжнародні миротворчі операції. З 2019 року компанія має реєстрацію в ООН як офіційний авіаперевізник, а також є уповноваженим оператором у ЄС (EASA TCO).
Варто зазначити, що отримати контракт з ООН − вкрай непросто. Йдеться про багаторівневу, конкурентну та доволі забюрократизовану процедуру, яка вимагає від компаній високого рівня довіри, технічної спроможності та досвіду роботи в складних умовах. Той факт, що це вдалося українській “Авіакомпанії Константа”, є показовим − це приклад того, як професіоналізм, відповідальність і системна робота дозволяють витримувати найвищі виклики. Компанія працює там, де складно, ризиковано й критично важливо, це має особливу вагу як для України, так і для позиціонування нашої держави на міжнародному ринку.
Поряд підприємствами, що займаються виробництвом, ремонтом і модернізацією літаків та вертольотів, в Україні активно розвивається і сегмент сучасних авіаційних технологій, які значною мірою підтримують оборону України. Один із провідних прикладів у цій сфері − компанія “Укрспецсистемс”, яка спеціалізується на створенні безпілотних авіаційних систем та електроніки. Вона є виробником БПЛА “PD‑2” і “Mini Shark”, а також постачальником оптики, навігаційних рішень для авіації та наземних станцій управління. За офіційною статистикою компанії, у 2024 році один з екіпажів Shark налітав понад 1 126 годин і кожна година в небі приносила нові розвідувальні дані, нові цілі та результати на користь України.
Усі ці приклади доводять, що навіть в умовах повномасштабної війни українська авіаційна галузь не лише зберегла свою життєздатність, а й довела готовність бути самостійним виробником, експортером і стратегічним гравцем.
Між злетом і падінням: як українська авіація тримається під час війни
Сьогодні українська авіаційна галузь опинилася на роздоріжжі. Попри доведену спроможність працювати в умовах війни, зберігати експортний потенціал і підтримувати оборону, більшість підприємств балансують на межі − між виживанням і втратою.
У відкритій заяві Аерокосмічної асоціації України йдеться про те, що з 1 січня 2025 року авіаційна галузь втратила пільги, які діяли в межах спеціального режиму підтримки з 2010 року. Це призвело до значного підвищення собівартості продукції (на 25-40%), обмежило імпорт критичного обладнання через ПДВ та мита, скоротило можливості для реінвестування, що ставить під загрозу збереження десятків тисяч висококваліфікованих робочих місць.
Таким чином, без системної державної політики, цільового фінансування, експортної підтримки та створення стимулюючих умов авіаційна галузь ризикує повторити долю космічної промисловості – втратити кадри, технології й конкурентні позиції. Натомість своєчасна стратегічна підтримка дозволить не лише зберегти вже досягнуте, а й масштабувати успіх, зробивши авіацію однією з ключових опор післявоєнного відновлення України.
Одним із ключових рішень може стати включення авіабудівних підприємств до переліку резидентів Defence City – як інструменту системної підтримки компаній, що працюють на обороноздатність країни. У нинішній редакції законопроєктів літакобудівна галузь ризикує залишитися поза межами нових пільг і преференцій. Як пояснює голова юридичного комітету Аерокосмічної асоціації України Руслан Мельниченко, зараз жодне з профільних підприємств – зокрема “Антонов” чи “Мотор Січ” – не відповідає чинним критеріям, оскільки вони не є суто оборонними, а займаються також науковими розробками, інжинірингом і обслуговуванням цивільної авіації. Асоціація пропонує розширити перелік резидентів Defence City, включивши до нього підприємства з офіційного урядового списку суб’єктів літакобудування, які проходять жорстку перевірку.
Саме зараз, попри всі труднощі, Україна має унікальний шанс сформувати нову модель розвитку авіації – з опорою на внутрішні ресурси, західні стандарти й підтримку європейських партнерів. Завершення модернізації “Руслана” – це більше, ніж окрема технічна перемога. Це сигнал того, що українське небо – не втрачено. І що з правильним підходом його можна не лише втримати, а й впевнено підкорювати знову.
До 2030 року держава здатна завершити сертифікацію ключових типів літаків, запустити експорт модернізованих моделей, а також побудувати інтегровану інфраструктуру технічного обслуговування. Особливу роль у цьому відіграватимуть компанії на кшталт “Авіакомпанії Константа”, які вже сьогодні демонструють гнучкість, технічну спроможність і стратегічну відповідальність.
Нагадаємо
В Україні запроваджується спеціальний режим підтримки для підприємств оборонно-промислового комплексу Defence City. 16 липня 2025 року Верховна Рада проголосувала у першому читанні за три ключові законопроєкти ініціативи.
Експерти загалом позитивно оцінюють перші кроки у створенні Defence City, відзначаючи, що такі рішення мали бути ухвалені ще на початку повномасштабної війни. Водночас фахівці наголошують, що проведене голосування – лише старт, і для того, щоб ініціатива справді запрацювала.
Зараз триває підготовка до другого читання, і до документів уже подано низку правок, серед них – пропозиції, що стосуються авіаційної галузі, адже у чинній редакції законопроєктів про Defence City підприємства цього сектору можуть опинитися поза межами передбачених пільг і спеціального режиму.
