Українська авіаційна промисловість, попри скасування податкових пільг з початку 2025 року, продовжує працювати. Галузь потребує нових інструментів підтримки для збереження конкурентоспроможності та розвитку.
Українська авіаційна промисловість сьогодні працює в надскладних умовах – у країні закрите небо, зруйнована інфраструктура, а значна частина висококваліфікованих фахівців воює на фронті. Та попри це галузь трималася завдяки професіоналізму працівників і державній підтримці у вигляді податкових та митних пільг, які діяли до початку 2025 року. Саме вони дозволяли зберігати виробничий потенціал, інвестувати у модернізацію і залишатися конкурентними. Втім, із січня цього року преференції скасовано. УНН розбирався, що це означає на практиці.
Як працювали податкові преференції для авіації
До 1 січня 2025 року українські авіабудівні підприємства працювали у пільговому режимі, вони були звільнені від податку на прибуток (за умови реінвестицій у модернізацію та R&D), сплати земельного податку, ввізного мита на комплектуючі, а також від ПДВ – як на імпорт товарів для потреб галузі, так і на результати науково-дослідних робіт. Окремо діяла нульова ставка ПДВ на продукцію та послуги, профінансовані з держбюджету.
На практиці відповідні пільги виконували роль державного інвестиційного механізму спрямованого на розвиток, науково-дослідні й конструкторські роботи, модернізацію виробництва, оновлення матеріально-технічної бази, пошук інноваційних технологій, зрештою – збереження професійних кадрів та інвестиції в підготовку нових спеціалістів. Фактично замість прямих дотацій підприємства могли зберігати частину ресурсів та спрямовувати їх на розвиток, а згодом вони поверталися до бюджету у вигляді більших податкових надходжень.
За словами президента Аерокосмічної асоціації України Віктора Попова, у 2017–2023 роках провідні підприємства галузі інвестували в модернізацію понад 13,9 млрд грн – у півтора раза більше, ніж отримали податкових пільг (9,3 млрд грн). За цей самий період авіапідприємства сплатили до бюджету 22,9 млрд грн.
Тобто механізм підтримки був злагодженим та ефективним, що підтверджує як фінансова статистика, так і реалізація інноваційних проєктів: розробка й запуск у виробництво нові модифікації авіаційних двигунів, створення транспортного літака Ан-178 із високим рівнем локалізації, розробка безпілотних літальних апаратів нового покоління, впровадження технологій 3D-друку для виготовлення складних компонентів – і це далеко не весь перелік здобутків.
Українська авіація сьогодні: між стійкістю та ризиками
Після втрати преференцій на початку 2025 року авіапідприємства не зупинили роботу – завдяки стійкості, професіоналізму фахівців, накопиченому досвіду та внутрішнім резервам вони адаптувалися до умов війни та продовжують виконувати свої завдання.
Як наголошує голова Профспілки працівників авіабудування та машинобудування України Ярема Жугаєвич, авіація загалом і авіабудування зокрема відіграють ключову роль у забезпеченні обороноздатності держави, адже українські підприємства здатні постачати армії конкурентну, сертифіковану й надійну техніку.
Унікальність українського авіапрому підтверджує й народний депутат від фракції “Слуга народу” Федір Веніславський, наголошуючи, що Україна входить до десятки країн світу, здатних повністю самостійно виготовляти літаки, а розробки вітчизняних підприємств уже довели перевагу в радіотехнічних характеристиках над багатьма іноземними аналогами.
Крім того, важливою складовою залишається розширення присутності на міжнародних ринках, що забезпечує додаткові надходження до бюджету України. Як відзначає, старший науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ірина Коссе, міжнародний ринок є шансом для української авіації. Показовим є той факт, що Україна витіснила росіян із 43% сегменту виконання гуманітарних місій для ООН – це свідчить не лише про політичний фактор, а й про реальну конкурентоспроможність українських авіакомпаній.
Втім, відсутність системної державної підтримки створює серйозні ризики. Підприємства працюють на межі можливостей, відкладають інвестиційні програми і поступово вичерпують ресурси. Скільки ще триватиме така ситуація без нового механізму підтримки – відкрите питання, адже що довше він відсутній, то більшою стає загроза втрати конкурентних позицій, технологій і кадрів.
Рішення потрібні вже сьогодні
Авіаційні підприємства прагнули включення до ініціативи Defence City, і частину їхніх пропозицій влада врахувала. Для авіагалузі встановили нижчий поріг оборонного доходу – 50% замість 75%, як для інших секторів. Це чіткий сигнал, що держава визнає стратегічне значення авіапрому. Учасники Defence City дійсно зможуть користуватися податковими та митними пільгами в межах нової програми. Та для дійсно реального й відчутного розвитку авіація потребує не лише загальних правил, а й індивідуальних інструментів підтримки, які раніше довели свою ефективність і дозволяли зберігати конкурентоспроможність галузі.
Очільник Аерокосмічної асоціації України Віктор Попов наголошує, що для збереження й розвитку авіагалузі необхідно ухвалити нові програмні документи з відновленням податкових преференцій щонайменше до 2035 року, розширенням держзамовлень, посиленням фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та інтеграцією українського літакобудування до європейських і світових програм зі створення сучасної авіатехніки.
Своєю чергою народний депутат Федір Веніславський зазначив, що подальші компромісні рішення у сфері авіабудування мають поєднувати інтереси держави, територіальних громад і підприємств галузі, аби створити умови для її розвитку як прогресивної та конкурентоспроможної на міжнародному рівні.
Таким чином, українська авіація − це історія не лише про заводи й техніку, а про здатність країни тримати висоту навіть тоді, коли світ здається обмеженим закритим небом. Авіагалузь уже довела, що навіть у найважчих умовах здатна працювати, модернізуватися й приносити результат. пільги, які діяли до 2025 року, показали свою ефективність − вони давали можливість розвиватися і водночас забезпечували відчутні надходження до бюджету. Тепер, коли ці механізми зникли, підприємства тримаються завдяки досвіду й професіоналізму людей, але їхній запас міцності не безмежний. Майбутнє галузі залежить від того, чи зможе держава запропонувати нові інструменти підтримки, щоб зберегти унікальні можливості та не втратити позицій, які крок за кроком досягалися роками.
