Сьогодні Крістіні Бобковій виповнюється 50. У червні дизайнерка відсвяткувала 25-річний ювілей іменного бренду – показом нової колекції та відкриттям експозиції архівів Bobkova. З подвійної нагоди головний редактор Vogue Ukraine Веня Брикалін розпитав дизайнерку про дорослішання, майстерність, еволюцію творчості та плани на наступні 25 років.
Крістіна Бобкова. Фото: Степан Лісовський
Реклама.
– Крістіно, вітаю з подвійним ювілеєм і особисто – з днем народження! Нещодавно великою подією в Києві ти відзначила професійне досягнення – 25 років бренду Bobkova. Як ти почуваєшся?
– 25 – страшна дата. (А може, й не така страшна.) Навіть не можу порахувати, скільки колекцій ми за цей час зробили – здається, понад 50. До ювілею наприкінці червня ми відкрили експозицію архівів бренду. Не буду називати це гучним словом “музей”, це радше виставка одягу, аксесуарів, – усього, що ми зібрали завдяки нашим клієнтам, яким я дуже вдячна. Зібрати доробок за 25 років дуже складно, а проте у нас є давні зразки. Ми зробили це для того, щоб показати, як еволюціонував бренд, як формувалась його філософія. Мені самій було цікаво відкривати пресрелізи 15-20-річної давнини і читати про цінності, котрі ми пропагуємо й сьогодні.
– Розкажи про формат святкового заходу.
– Все відбувалось у просторі нового столичного дизайн-хабу MLYN. Він імпонує нам своїм наповненням. Місце історичне, на території колишнього заводу “КиївМлин”. Оскільки всі 25 років ми знаходимося на Подолі, дуже хотіли, щоб і захід пройшов саме тут, на рідних теренах. Він почався з виставки архівних зразків бренду – тут ми надихалися колекцією 2014 року, дуже особистою для мене – присвяченою боротьбі зі своїми страхами. Зараз це вкрай актуально, бо страхів у всіх вистачає. Уся експозиція пронизана цим. Виставка тривала до 6 липня.
– Який вигляд це мало?
– Ми відтворили робоче середовище студії — стіну приміщення, де працюють конструктори над новими колекціями: ескізи, лекала, манекени в архівних речах, зібраних нами по всьому світу. Дякую за цю ідею художниці Каті Лібкінд! Викладкою експонатів на манекенах займалася стилістка Вікторія Філіпова. Представлені фото, газетні вирізки та архівні лукбуки охоплюють період від заснування бренду до сьогодення.
В окремому залі відбувся показ колекції осінь–зима 2025/26. У його межах ми презентували дві колаборації: шовкові аксесуари для волосся Mon Mou (це не перша наша співпраця) та взуття, створене спільно з брендом Estro. Остання співпраця сталася майже випадково: взуття, розроблене для показу, загубилося у Варшаві в останній момент, і завдяки команді Estro ми отримали нову пару вночі перед самим показом.
– Чому захотілося відсвяткувати ці 25 саме таким чином?
– Ідея створення експозиції належить не мені, а одній дуже давній клієнтці, відомій лікарці Ларисі Дахно. Якось вона зауважила: “Крістіно, я колись зроблю твій музей”. У неї дуже багато наших речей, які вона збирає, нікому не віддає, не продає. Цього року ми почали активно працювати із вінтажем. Ми сталий бренд, тому запустили програму, завдяки якій старі речі наших клієнтів отримують нове життя. Зверталися до людей з пропозицією викупити наші вироби чи обміняти їх на нові. Так народилася ідея створити експозицію. Ми неодноразово кидали поклик в інстаграмі. І тепер маємо речі, які прилетіли з Лондона, Іспанії, Канади.
– Ти згадала про цінності, ДНК бренду. Які це цінності?
– Насамперед захоплення мінімалізмом, скрупульозна робота з конструкцією, любов до японського крою. Прихильність до спокійних, лаконічних, красивих силуетів. Дуже м'яке, не “в лоб”, прочитання традиційних українських мотивів. Потяг до натуральних тканин та матеріалів: льону, бавовни, напівпрозорого сітчастого трикотажу. Іще одна знакова риса – переосмислення чоловічого одягу. 2008 року вийшла колекція, присвячена інтроспекції — перебуванню наодинці з собою. Це була історія про розслаблену жінку, яка багато подорожує. У кожній колекції ми говоримо про жінку з мінімальним гардеробом — з ним зручно переміщатись. Ну і, звісно, – команда. Я безмежно надихаюся та вдячна людям, які вкладають свій досвід, силу та енергію в цю справу.
– Озираючись назад, як еволюціонував Bobkova за ці 25 років? Що змінилося?
– Ми чотири рази робили повний ребрендинг: щоразу відкидали все чужорідне, а те, що наше, зберігалось і отримувало чітку форму. Ми завжди рухаємося вперед – створюючи колекцію, треба думати навіть не на рік, а років на п'ять на майбутнє. Інакше речі перестають бути актуальними.
Одна зі змін, що прийшла з пандемією у життя бренду, – це велика увага до переробки. Раніше на це не було ані запиту, ані потреби. Ми завжди говорили про сталий гардероб, про те, що речей має бути мало і добрих. Але активно займатися апсайклінгом почали саме в пандемію.
– Через те, що тоді не було доступу до нових матеріалів?
– Так, саме тому. А зараз це стало впізнаваною рисою бренду. Наприклад, за цей час ми вдосконалили технологію плетіння “бабусин килимок”. Завдяки артизанальним технікам активно переробляємо залишки свого та інших виробництв.
– Розкажи мені, як ти стала дизайнеркою?
– Нещодавно я знайшла фотографію своєї першої студентської колекції, датовану 1994-м. Вона називалася “Свята Софія” і була присвячена Софійському собору. Я малюю з чотирьох років, навчалась у художній школі в Києві і вже тоді уявляла, що стану або архітекторкою, або дизайнеркою одягу. Мене, до речі, й досі тягне до архітектури. Зрештою потрапила на курси дизайну в Інститут легкої промисловості — і зрозуміла, що займатимуся одягом.
Наприкінці першого курсу створила дебютну колекцію – і мене одразу запросили на міжнародний конкурс. Я сама повністю її скроїла та пошила, зробила взуття, аксесуари, головні убори – і вважаю, що дизайнер має вміти робити все і знатися на всіх етапах створення одягу.
– Яка твоя найсильніша технічна сторона?
– Я знаю всі технології. Найважливіша навичка – це вивчити класику і на цій базі робити щось своє. Мені не хочеться створювати сукні, які спотворюють жінку, заради "мистецтва". Одяг повинен жити на людині, ставати кращим в русі, з часом. Сукня створюється для жінки, а не навпаки.
– Коли і як у твоєму житті стався Париж?
– Це була одна з моїх поворотних колекцій – здається, осінь-зима 2009/2010. Тоді почалися шалені продажі в США, і саме з цією колекцією я якимось дивовижним чином перемогла у конкурсі французького L'Officiel – отримала грант на навчання у школі моди та дизайну Istituto Marangoni в Парижі. Взагалі Франція стала моєю першою закордонною поїздкою. Я тоді вперше відвідала великі покази – Chanel, Ann Demeulemeester, Dries Van Noten. Суцільний захват!
– Що це тобі дало?
– Інша система навчання, абсолютно протилежна нашій, бо націлена на самоосвіту: ти маєш дуже багато чого знайти сама. Для мене це кардинально інший підхід до створення колекцій. Мій педагог сказав, що нічого не зможе для мене зробити, тому що я вже сформувалась як дизайнерка жіночого одягу. Проте взяв з мене обіцянку ввести кілька чоловічих луків у нову колекцію. Вже пізніше в Istituto Marangoni мене навчали, як будувати впізнаваний та особливий бренд.
– Що тебе надихає?
– Найбільше не люблю це запитання, мені його весь час ставлять. Перше, чим надихалася тоді і зараз, – це подорожі. Окрім музеїв та виставок, я люблю досліджувати побут країни – як живуть люди. Я знайшла багато спільного в костюмах мешканців гір Таїланду й Карпат. У мене є колекції, натхнені артом, знайденим у берлінській винарні, та церемоніалом під час фестивалю сардин у Португалії. Паперові книги – велика любов та натхнення. Цікаво, що мене не надихає музика – я ціную тишу й медитації. Люблю вивчати чоловічий одяг, відвідувати вінтажні ринки. Надихаюся великими жінками – одну з колекцій присвятила мисткині Марині Абрамович.
– Що попереду у Bobkova?
– На початку серпня ми відвідали Копенгаген, а вже наприкінці вересня представимо нову колекцію пресі та баєрам у Парижі. Восени з'явимося в нових магазинах в Україні, Франції, Німеччині, США та Кувейті.
– Які в тебе амбіції на наступні 25 років?
– Хочеться масштабуватися та розширятися – я практично впевнена, що з наступного року ми повертаємося на японський ринок. Важливе завдання мінімум на рік наперед – шоу або презентація в Парижі та нові гучні колаборації.
– Сьогодні тобі виповнюється 50. Як ти почуваєшся в цьому моменті свого життя?
– Так само, як і 25 років тому. Мені здається, що нічого не змінюється – хіба що зовнішність. Але я не відчуваю на собі тягаря років. Стаю трохи спокійнішою та мудрішою. А ще – з’являється більше відповідальності: за бізнес, людей, дітей, – за всіх, хто поруч.
– Яку пораду ти дала б Крістіні Бобковій, яка робила першу студентську колекцію, знаючи, що попереду у неї 25 років творчості?
– Жодних, в неї і так все буде добре. Навіщо їй щось радити? Сама впорається. (Сміється.) Я б нічого не змінювала. Не вистачає тільки мами – але це, на жаль, не в моїх силах змінити.
