Директорка Музею Булгакова: Або перевіряйте всіх радянських письменників, або залиште нас в спокої

Фото: Вікіпедія

Вирок винесено: “…використання імені М. А. Булгакова у назвах географічних об’єктів та юридичних осіб, перебування у публічному просторі встановлених на його честь пам’ятників, пам’ятних знаків є пропагандою російської імперської політики”, – йдеться у фаховому висновку Українського інституту національної пам’яті.

Відтепер столична влада має вирішити долю будинку №13 на Андріївському узвозі та пам’ятника автору “Мастера и Маргариты” і “Белой гвардии”. Своїм баченням щодо рішення УІНЦ з Коротко про поділилася очільниця Музею Булгакова Людмила Губіанурі.

Втім, спершу попередила, що говоритиме не як директорка, а просто як громадянка України.

Всі мусили прилаштовуватися і він – також

Людмила Губіанурі вважає, що на прикладі Булгакова можна показувати, як радянська влада ламала людей. Фото: photo-lviv.in.ua

У фаховому висновку Інституті нацпам’яті йдеться, зокрема, про те, що в оповіданні «В ночь на 3-е число” реконструкція подій Української революції 1917-1921 років Булгаковим відбувається з позицій відвертого ворога українців, української державності та мови.

А також про те, що після повної реабілітації письменника в СРСР його тексти, які підтримали парадигму російського шовінізму, значною мірою сприяли формуванню антиукраїнської кампанії в РФ, стали одними з каталізаторів сьогоднішньої російсько-української війни.

– Я не вважаю Булгакова ворогом. Якщо так, то чому не ставиться питання про декомунізацію пам’яті і творів Павла Тичини або Максима Рильського? Чому в музеї літератури виставляються твори українських письменників радянського періоду, які прославляли комуністів? Вони усі прилаштовувалися. Булгаков теж мусив прилаштовуватися, – каже Людмила Губіанурі.

Вона звертає увагу на те, що серед гонителів Булгакова є багато людей, які входили до лав комсомольців чи навіть комуністів.

– Ми всі мусили прилаштовуватися. Я теж була комсомолкою. Комуністкою – не була, бо вчилася на історика і все те добре знала і бачила. Але я не шкодую за комсомольскими роками, коли мені просто було цікаво жити активним життям молоді. Ми ж не винні, що народилися у радянський час. І не винні, що у 1917 – 1918 роки Українська Народна Республіка, де на одного українця був один гетьман, не змогла утриматися, утворити незалежність і, як Фінляндія, від того всього відділитися. Нас змусили жити в тому середовищі, яке було. Так само і Булгаков. Можливо, це гидко, але це – реальність.

Не треба ідеалізувати, але треба залишити

Музей на Андріївському узвозі, 13, завжди притягував туристів, в тому числі з-за кордону, а для киян правив за місце, де проводилися музичні вечори та мистецькі тусовки. Хмари над будинком Булгакових почали збиратися у квітні 2022 року, коли залунали заклики знищити все, що має зв’язок з країною-агресором. Однак до постаті Булгакова при всіх її протиріччях було особливе ставлення. Спільнота розділися на противників і на захисників.

– У нас навіть з чоловіком виникли протиріччя. Чоловік вважає, що Булгакова треба декомунізувати. А я вважаю, що ні. Булгакова треба лишити Києву. Він був киянином, він гарно писав про Київ. А те, що не любив українців, то і нинішні діячі свого часу їх не дуже любили.

Людмила Губіанурі каже, що не знає, як вирішиться доля музею.

– Музей Булгакова – це філія музею історії Києва. І ми вже почали переформовуватися. На прикладі Булгакова можна показати, як радянська влада змінювала людей, як вона змушувала їх пристосовуватися. Я однозначно за те, що Булгакова треба залишити Києву.

Його не треба ідеалізувати чи виправдовувати в певних поглядах, але він людина свого часу і є його ілюстрацією. Або давайте піддавати експертизі твори всіх радянських письменників, які лизали задницю владі, або залиште в спокої Булгакова.